Парламентські вибори у Великій Британії 1951

Парламентські вибори у Великій Британії 1951 року — демократичні вибори, проведені 25 жовтня 1951 року на яких більшість місць у парламенті отримала консерватори на чолі з Вінстоном Черчиллем.

‹ 1950  1955 ›
Парламентські вибори у Великій Британії 1951
Усі 625 місць у Палаті громад
25 жовтня 1951
Перша партія Друга партія Третя партія
Лідер Вінстон Черчилль Клемент Еттлі Клемент Девіс
Партія Консерватори Лейбористи Ліберали
Лідер партії з 9 жовтня 1940 25 жовтня 1935 2 серпня 1945
Округ лідера Woodford Walthamstow West Montgomeryshire
Попередні вибори 298 seats, 43.4 %[1] 315 seats 9 seats, 9.1 %
Виграно місць '321'[2] 295 6
Зміна місць ▲ 22 ▼ 20 ▼ 3
Голосів виборців 13,717,851 13,948,385 730,546
Відсоток 48.0 % 48.8 % 2.5 %
Зміна % голосів ▲ 5.6 % ▲ 2.7 % ▼ 6.6 %
Файл:UK Election 1951 Map.png

Кольори позначають парті-переможці, як показано в основній таблиці результатів. (Картка не показує результати в Північній Ірландії)

Лейбористи під керівництвом Клемента Еттлі отримали більше голосів виборців, ніж консерватори (13 948 883 проти 12 660 061 голосів). Однак через існування у Великій Британії мажоритарної виборчої системи і перемоги консерваторів в ряді невеликих округів лейбористи отримали на 7 мандатів менше. Новим прем'єр-міністром став Вінстон Черчілль.

В той же час, ліберали ще погіршили і так погані результати виборів 1950 року[3].

Особливості виборів

Клемент Еттлі прийняв рішення про призначення виборів до поїздки британського короля Георга VI в турне Британської Співдружності в 1952 році. Він знав, маючу незначну більшість, що є небезпека зміни уряду в його відсутності[4]. (Як з'ясувалося згодом, король дуже захворів і не міг подорожувати. Тому він делегував повноваження своїй доньці Принцесі Єлизаветі незадовго до своєї смерті в лютому 1952 року).

У виборах до парламенту від округу Дартфорд, де традиційно перемагали лейбористи, вдруге в своїй політичній кар'єрі взяла участь консерватор Маргарет Тетчер (тоді ще Робертс)[5][6].

Передвиборча боротьба

За півтора року, що минули від попередніх виборів 1950 року ситуація у Великій Британії дещо змінилася. Зокрема, 13 грудня 1950 року була припинена допомога за планом Маршалла, який надавав істотну допомогу для повоєнного відновлення економіки Великої Британії і проведення реформ лейбористів. На початку 1951 року уряд активізував програму переозброєння в зв'язку з початком війни в Кореї, але через брак коштів було урізано фінансування охорони здоров'я. Підсумком стала відставка відомих діячів Лейбористської партії 22 квітня 1951 року, в числі яких були міністр торгівлі і майбутній прем'єр-міністр Гарольд Вільсон, а також архітектора створення національної системи охорони здоров'я Еньюрін Бивен і Стаффорд Кріппс через старість.

Консерватори, в той же час, в порівнянні з виборами попереднього року, заявили більш молодих та перспективних депутатів та провели більш ефективну кампанію, яка була добре профінансована. Їх маніфест «Сильна і вільна Британія» англ. Britain Strong and Free підкреслив, що дотримання «нашого традиційного способу життя» є невід'ємною частиною консервативної мети. Вони обіцяли продовжувати державну політику добробуту британців та розвивати Національну служба охорони здоров'я, яка була створена лейбористським урядом[7].

Результати виборів

Лейбористська партія на виборах 1951 року набрала майже на чверть мільйона голосів більше, ніж Консерватори А разом із союзниками Національною Ліберальою партією Великої Британії, отримав максимальну історичну більшість голосів. Вони навіть отримали максимальну ибільшість голосів будь-якої політичної партії в будь-яких виборах в британській політичній історії, рекорд не перевершений до перемоги Консервативної партії на виборах 1992 року.

Незважаючи на це, консерватори сформували новий уряд з більшістю 17 місць.

Партія Лідер Голоси  % Місць Δ місць
Консерватори Вінстон Черчілль 12 660 061 44,3 302 ▲ 19
Лейбористи Клемент Еттлі 13 948 883 48,8 295 ▼ 20
Національні ліберали[8] 1 058 138 3,7 19 ▲ 3
Ліберали Клемент Девіс 730 546 2,5 6 ▼ 3
Незалежні националісти 92 787 0,3 2 0
Ірландські лейбористи 33 174 0,1 1 ▲ 1
Комуністи Харрі Поллітт 21 640 0,1 0 0
Партія Вельсу Гвінвор Еванс 10 920 0,0 0 0
Шотландська національна партія Роберт Макінтайр 7 299 0,0 0 0
Незалежні консерватори 5 904 0,0 0 0

Всього проголосували 28 596 594 виборців.

↓
321 295 6 3
Консерватори/Національні ліберали Лейбоористи Ліберали O

Примітки
  1. Conservative 246 (35.2 %), Unionist 26 (3.5 %), National Liberal 16 (3.4 %), UUP 10 (1.2 %)
  2. Conservative 302 (44.3 %), National Liberal 19 (3.7 %)
  3. UK | UK Politics | The Basics | past_elections | 1951: Churchill back in power at last. BBC News. 5 квітня 2005. Процитовано 5 жовтня 2013.
  4. Judd, Dennis (2012). George VI. I.B. Tauris (paperback). с. 238. ISBN 978-1-78076-071-1. Judd writes that Attlee confirmed the king's anxiety in his own autobiography.
  5. Beckett, 2006, pp. 23–24
  6. Blundell, 2008, p. 37
  7. Kynaston, David (2009). Family Britain 1951-7. London: Bloomsbury. с. 32. ISBN 9780747583851.
  8. Виступали разом з консерваторами

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.