Пахіцефалозавр

Пахіцефалозаври різного віку порівняно з людиною

Пахіцефалозавр досягав завдовжки 4,5 метрів і важив близько 450 кілограмів, пересувався на двох ногах. Він мав досить коротку товсту шию, короткі передні лапи, довгі задні, і важкий негнучкий хвіст з окостенілими сухожиллями[1].

Пахіцефалозавр відомий кістяним куполом на голові завтовшки до 25 сантиметрів. Задня частина купола була облямована конічними кістяними виростами пористої структури; такі ж вирости покривали верх морди, що закінчувалася загостреним дзьобом. Пахіцефалозавр мав бінокулярний зір. Зуби були дрібні з ребристою поверхнею[2].

Упродовж життя пахіцефалозаври помітно змінювали морфологію. В молодих динозаврів шипи на голові були довші та нагадували роги, а купол був плоский. З віком купол зростав, а шипи вкорочувалися. Через це молодих пахіцефалозаврів раніше відносили до окремих видів — стігімолоха та дракорекса[3]. Купол і шипи призначалися для шлюбних боїв між самцями. Попри товщину, купол мав пористу структуру, як і шипи, тому поєдинки напевне не були смертельними[4].

Будова зубів пахіцефалозаврів свідчить, що вони їли переважно насіння й плоди, а не листя[5]. Також, динозавр міг харчуватися м'ясом. Найповніша викопна щелепа засвідчує, що в нього були пилкоподібні передні зуби, як у м'ясоїдних тероподів. Вірогідно, пахіцефалозаври їли дрібних ссавців і плазунів. Передбачається, що подібно раціону сучасних ведмедів, їхній раціон змінювався від сезону до сезону. Можливо, деякі окремо знайдені зуби, приписувані тероподам, насправді належали пахіцефалозаврам[3].

Череп пахіцефалозавра AMNH 1696

Викопні рештки, що належать пахіцефалозавру, можливо, були виявлені ще в 1850-х роках. Як вважав Дональд Бейрд, в 1859 або 1860 році Фердинанд Вандівер Гейден, ранній колекціонер скам'янілостей з північноамериканського заходу, відшукав фрагмент кістки в околицях витоку річки Міссурі, на території, пізніше відомій як формація Ланс в південно-східній Монтані[6]. Цей зразок, що отримав згодом назву ANSP 8568, був описаний Джозефом Лейді в 1872 році як бляшка панцира, що належала плазунові або схожому на броненосця ссавцеві[7]. Зразок був віднесений до нового роду Tylosteus. Через понад століття Бейрд ідентифікував кістку як частину черепа пахіцефалозавра з виростами. Назва буквально означала «товстоголовий ящер». Оскільки назва Tylosteus передувала назвою Pachycephalosaurus, згідно з Міжнародним кодексом зоологічної номенклатури усталилася перша назва. В 1985 році Бейрд домігся, щоб замість Tylosteus використовувалося назву Pachycephalosaurus[8]. Роберт Салліван припустив у 2006 році, що ANSP 8568 більше нагадує відповідну кістку представника роду Dracorex, ніж Pachycephalosaurus[9]. Однак подальші дослідження показали, що викопні рештки, приписані Dracorex, належать юним особинам пахіцефалозаврів[10].

У 1931 році Чарльз Гілмор виділив вид Pachycephalosaurus wyomingensis, у подальшому типовий і єдиний визнаний вид пахіцефалозаврів. Він ідентифікував знайдену частину черепа під номером USNM 12031 з формації Ланс в окрузі Найобрера, Вайомінг, з новим видом троодона Troodon wyomingensis[11]. У той час палеонтологи вважали, що троодон, відомий тільки за зубами, нагадував стегоцераса, у якого були схожі зуби. В 1945 році Чарльз Штернберг встановив, що це все ж різні види[12]. В 1943 році Барнум Браун і Еріх Марен Шлайк'ер на основі нових знахідок виділили рід Pachycephalosaurus, що містив два види: Pachycephalosaurus grangeri та Pachycephalosaurus reinheimeri. P. grangeri був заснований на зразку AMNH № 1696, майже повному черепі з формації Гелл-Крік в Екалака, округ Картер, Монтана. P. reinheimeri — на зразку DMNH 469, представленим куполом черепа та декількома асоційованими елементами з формації Ланс в окрузі Корсон, Південна Дакота[13]. Вид Troodon wyomingensis вони віднесли до роду Pachycephalosaurus. Виділені ними два види з 1983 року вважаються молодшими синонімами P. wyomingensis[14].

Черепи пахіцефалозаврів різного віку

Британський палеонтолог хребетних Пітер Гелтон і німецький палеонтолог Ганс-Дітер Зюс в 1983 році виділили рід Stygimoloch[15], названий за міфічною річкою Стікс та іменем страшного бога Молоха[16]. Єдиний вид цього роду називався Stygimoloch spinifer — «стігімолох колючий»[17]. Вважалося, що Stygimoloch споріднений з Pachycephalosaurus, але характеризується скупченнями шипів на задній частині черепа, в яких довгий центральний ріг оточений 2-3 меншими рогами з кожного боку, а також високим вузьким куполом[15].

Про особливості молодняка пахіцефалозаврів стало відомо завдяки фрагментам майже повного черепа з номером TCMI 2004.17.1 і чотирьом шийним хребцям, виявленим на плоскогір'ї Гелл-Крік в Південній Дакоті трьома палеонтологами-аматорами з Су-Сіті, штат Айова. Згодом, в 2004 році, череп був переданий в Дитячий музей Індіанаполіса для дослідження. Спочатку скам'янілості представляли собою дрібні розрізнені фрагменти. Коли було завершено реставрацію черепа, 22 травня 2006 року музей офіційно оголосив про надходження його на експозицію. Потім знахідка була формально описана Робертом Бобом Беккер і Робертом Салліваном в 2006 році як новий рід Dracorex із єдиним відомими видом Dracorex hogwartsia, названий на честь вигаданої магічної школи «Гоґвортс» із книг про Гаррі Поттера[18]. Так само як і Stygimoloch, Dracorex у 2009 був визнаний Джоном Горнером і Марком Ґудвіном молодшим синонімом пахіцефалозавра[19].

Пахіцефлозавр фігурує в фільмах «Парк юрського періоду 2: Загублений світ» і мультфільмах серії «Земля до початку часів». У фільмі «Світ юрського періоду 2» також окремо зображено стігімолоха як окремий вид.

У 7-му епізоді 3-го сезону серіалу «Портал юрського періоду» через часову аномалію з дракорексом стикається середньовічний лицар, після чого потрапляє в сучасність. Лицар сприймає його за дракона, а його розповідь після повернення стає основою для легенди про лицаря, що в погоні за драконом потрапив до пекла. Тут дракорекс має загнуті вгору роги, а на спині розташовані шипи зі шкірястою перетинкою, що нагадують короткі крила.