Педро Хоакін Чаморро Карденал

Педро Хоакін Чаморро Карденал (народився 24 серпня 1924 року у Гранаді, помер 10 січня 1978 року у Манагуа) — нікарагуанський журналіст, видавець преси та політичний діяч; давній опозиційний лідер проти диктатури родини Сомози; з 1952 року — видавець лівого щоденника La Prens, успадкованого від батька; з 1974 року — засновник та голова Спілки демократичних визволень; чоловік Віолети Чаморро.

Педро Хоакін Чаморро Карденал
Ім'я при народженні	ісп. Pedro Joaquín Chamorro Cardenal
Народився	23 вересня 1924(1924-09-23)[1] Гранада (Нікарагуа), Нікарагуа
Помер	10 січня 1978(1978-01-10)[2][1] (53 роки) Манагуа, Нікарагуа
Країна	Нікарагуа
Діяльність	політик, журналіст, письменник
Знання мов	іспанська[2]
Заклад	La Prensad
Родичі	Ernesto Cardenald
Брати, сестри	Jaime Chamorro Cardenald і Xavier Chamorro Cardenald
У шлюбі з	Чаморро Віолета
Діти (3)	Claudia Chamorro Barriosd, Carlos Fernando Chamorrod, Cristiana Chamorro Barriosd і Pedro Joaquín Chamorro Barriosd
Нагороди	премія Марії Мурс Каботd (1977) International Press Institute World Press Freedom Heroesd (2000)

Його вбили найманці Анастасіо Сомози Дебайле. Машина, у якій сиділи троє терористів, ударом відштовхнула автомобіль Чаморро на узбіччя дороги, після чого у бік журналіста було випущено серію кулеметних пострілів, влучивши у нього 18 разів. Уряд Сомози засудив вбивство та оголосив про розшук винних, але ця позиція викликала недовіру з боку громадськості. Коли 10 січня 1978 року труну з тілом Чаморро було перевезено з лікарні до його будинку, 50 000 громадян пішли за нею. 11 січня у поховальній церемонії взяло участь 30 000 скорботних[3]. Увечері на вулиці Манагуа вийшли демонстранти, які почали підпалювати будівлі та машини, грабувати магазини та кидати каміння на поліцейських, солдатів та пожежників. Торгові організації та профспілки спільно оголосили загальний страйк, вимагаючи ретельного розслідування, водночас кілька партій вимагали відставки Сомози. Смерть Чаморро сприяла об'єднанню різних нікарагуанських опозиційних організацій, а потім і революції під керівництвом ФСЛН, що скинула президента, ненависного його співвітчизникам. Президента, який безуспішно намагався контролювати ситуацію у країні шляхом масових репресій і водночас обіцянок майбутніх реформ.