Передумови та причини російсько-української війни
Колаборація і її причини
У червні 2019 Олександр Турчинов, який у лютому-травні 2014 виконував обов'язки Президента України, оприлюднив відсоток зрадників по різним силовим структурам під час захоплення Криму:
Основними причинами зрадництва були:
- Безперешкодна робота російської пропаганди в Україні і особливо у Криму напередодні і під час інтервенції, існування антиукраїнських організацій, толерантне відношення української влади до цих явищ протягом багатьох років; при цьому — відсутність системної проукраїнської пропаганди.
- Більш високий рівень грошового забезпечення російських військовослужбовців, особливо у Криму, де вони на той час отримували ще й окремі надбавки як за службу за кордоном, взагалі меркантильні міркування (зокрема, збереження житлової площі і т. ін.)
- Індивідуальна вербувальна робота російських спецслужб (іноді — відвертий підкуп), спрямована на керівний склад українських силових структур, командирів військових частин[2]
- Невизначеність політичного статусу української влади у зв'язку з втечею у лютому президента В.Януковича до Росії, а також всіх керівників силових структур.
- Неспроможність нової української влади надати дієву підтримку оточеним у Криму частинам у зв'язку з відсутністю достатніх сил і засобів і, можливо, політичної волі.
Одним з перших резонансних випадків державної зради став відкритий перехід на бік ворога 2 березня 2014 р. командувача ВМС ЗС України Дениса Березовського, тільки напередодні, 1 березня, призначеного на цю посаду.
Також на бік окупантів перейшли майже всі інші державні службовці (судді, прокурори, чиновники адміністрацій).
На Донбасі найбільш відомими зрадниками стали:
- Ходаковський Олександр Сергійович — колишній командир донецької «Альфи» СБУ, активно підтримував російських загарбників, у травні 2014 створив терористичне озброєне угруповання «батальйон «Восток» і активно втрутився у боротьбу за владу на окупованій росіянами території Донецької області.
- Штепа Неля Ігорівна — міський голова Слов'янська, член «Партії регіонів», відкрито стала на бік терористів угрупування Гіркіна, які у квітні 2014 захопили місто і вимагала від мешканців міста, також підтримувати їх.
- Царьов Олег Анатолійович — народний депутат України, член «Партії регіонів». Ще навесні 2014 р. намагався вести проросійську політичну діяльність в Україні, зокрема, намагаючись виправдовувати окупантів у медіа-просторі, підтримувати антиукраїнських активістів. 26 червня 2014 року обраний «спікером парламенту» Союзу народних республік — об'єднання терористичних організацій ДНР і ЛНР. В Україні перебуває у розшуку.
Матеріали
- Will Russia-Ukraine be Europe's next war? («Чи станеться між Росією та Україною наступна війна в Європі?»). Стаття-прогноз «The Washington Times» за 12 жовтня 2008.
- Гай-Нижник П. П. Росія проти України (1990—2016 рр.): від політики шантажу і примусу до війни на поглинання та спроби знищення. — К.: «МП Леся», 2017. — 332 с. ISBN 978-617-7530-02-1
- Агресія Росії проти України: історичні передумови та сучасні виклики / Кер. проекту, упоряд. і наук. ред. П. П. Гай-Нижник; Авт. кол.: П. П. Гай-Нижник, Л. Л. Залізняк, І. Й. Краснодемська, Ю. С. Фігурний, О. А. Чирков, Л. В. Чупрій. Міністерство освіти і науки України; Науково-дослідний інститут українознавства. — К.: «МП Леся», 2016. — 586 с. — ISBN 978-966-97599-0-0.
- Ситник О. Історичні витоки російсько-української війни 2014—2017 років // Східноєвропейський історичний вісник. — 2017. — Вип. 2. — С. 71—81.
Примітки
- Реванш не пройде! (Олександр Турчинов). Цензор.нет. 7 червня 2019. Архів оригіналу за 11 грудня 2019. Процитовано 6 червня 2021. (рос.)
- Вице-адмирал Воронченко об оккупации Крыма: Мне предлагали и квартиру, и должность в Ростове. Гордон. 27 грудня 2017. Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 25 січня 2022.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.