Перета Тереза Семенівна

Народилася 27 жовтня 1934 р. в селі Літчани Волинської області в багатодітній та багатонаціональній сім'ї. Батько був музикантом-самоучкою, який знав нотну грамоту, та грав на скрипці, духових інструментах, керував духовим оркестром в селі. Саме від нього дочка успадкувала любов до прекрасного.

1939 року Тереза разом із батьками переїжджає жити до міста Острожець, Рівненської області.

Тринадцятирічною вона вперше побачила виставу у Волинському обласному академічному музично-драматичному театрі міста Луцьк — за п'єсою Вадима Собка «За другим фронтом». Професійну гру акторів Тереза запам'ятала на все життя.

В 1950 році закінчила 7 класів Острожецької школи із Похвальною грамотою. В тому ж році переїхала разом із батьками до районного центру Мізоч, де продовжувала навчання в Мі́зоцькій середній школі. Тереза дуже добре вчилася, брала активну участь в різноманітних гуртках, які організовувались в школі, в концертах, любила танцювати…[2]

Тереза Семенівна згадує вчительку англійської мови Мізоцької середньої школи — Галину Чижик, колишню актрису, яка організувала в школі драматичний гурток і навчала акторської майстерності своїх вихованців. Тереза грала головні ролі у шкільних виставах, які ставили на сцені Мізоцького Будинку культури. Перша в житті роль — роль головної героїні, нареченої американського льотчика капітана Вальтера Кідда у виставі Б. Лавреньова «Голос Америки» принесла юній акторці перше визнання, та окреслила шлях у майбутню професію[3].

По закінченні Мізоцької середньої школи Тереза Барановська вступила до Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого., який закінчила в 1958 році. Ще під час навчання в інституті в 1956 році Тереза Семенівна Барановська вийшла заміж за Пилипа Терентійовича Перету. Має двоє дітей.

По закінченні інституту була прийнята в трупу Сумського обласного академічного театру драми та музичної комедії імені М. С. Щепкіна. Її першою роллю на великій сцені була роль героїні Си-Фин у виставі «Тайфун» китайського драматурга Цао-Юа.

Деякий час працювала в Артемівському українському музично-драматичному театрі на Донбасі, а з вересня 1963 року — в Івано-Франківському музично-драматичному театрі ім. І. Франка, де дебютувала в ролі Олени в «Камінній душі» Гната Хоткевича.

У 1984 році за багаторічну успішну акторську роботу була удостоєна звання «Заслужена артистка України».

В 2001 році Тереза Перета (Барановська) стала лауреатом Премії імені Василя Стефаника, а в 2002 році на Всеукраїнському театральному фестивалі в Тернополі, отримала диплом за краще виконання жіночої ролі — ролі бабусі у виставі «Дерева вмирають стоячи» іспанського драматурга А. Касона.

25 грудня 2009 року Указом Президента України Терезі Переті присвоєно почесне звання «Народна артистка України»[4].

Вона присвятила сцені більшу половину свого життя, та зіграла більше 150 ролей.

• Лебідкіна — «Пізня любов» О. Островського;

• Катерина — «Сестри Річинські» І. Вільде;
• Ганка — «Безталанна» І. Карпенко-Карий;
• Мавра — «У неділю рано зілля копала» В. Василько;
• Хівря — «Сорочинський ярмарок» М. Старицький;
• Мати Івана — «Тіні забутих предків», інсценізація І. Бориса;
• Комариха — «Весілля в Малинівці» Л. Юхвид, О. Рябов;
• Тьотя Діна — «Севастопольський вальс» К. Лістов;
• Василуца — «Каса Маре» І. Друце;
• Марфа — «Жіночий бунт» Є. Птичкін, К. Васильєв;
• Тетяна — «Суєта» І. Карпенко-Карий;
• Люсі — «Далі — тиша» В. Дельмар;
• Бернарда — «Дім Бернарди Альби» Г. Лорка;
• Анастасія — «Цвіт папороті» Р. Федоріва;
• ристина Петрівна — «Додому повернулись моряки»;
• Тісбе — «Анжело — тиран Падуанський» В. Гюго;
• Надія Іванівна — «Рим-17, до запитання»;
• Горди́ля — «Циганка Аза» М. Старицького;
• Мати — «Затюканий апостол»;
• Ольга — «Заспівай-но пісню, діду» А. Бархоленко;
• Донна Марія — «Іспанці» М. Лєрмонтова;
• Бабуся — «Дерева помирають стоячи» А. Карсона.

27 березня 2017 року в Міжнародний день театру Тереза Семенівна виступила на сцені Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка із промовою-підсумком своєї творчої праці.

• Пальчевська О. Сцена — її життя // Нове життя. — 2018. — 23 березня. — С. 4.

• http://mizoch.blogspot.com/2017/04/blog-post_9.html