Перша Українська дивізія Української національної армії

Наприкінці 1944 р. німці запропонували українцям створити Український національний комітет як представника українського народу. Але при цьому німці наполягали на тому, щоб УНК був складовою частиною російського «Комітету визволення народів Росії», який очолювався генералом Власовим, від чого українці відмовилися.

12 березня 1945 р. німецький уряд визнав Український національний комітет (УНК) на чолі з генералом Павлом Шандруком єдиним представником українського народу з правом організації Української Національної Армії (УНА). Командувачем УНА 15 березня був призначений Павло Шандрук, начальником штабу — генерал Аркадій Валійський, а 17 березня стало початком формування УНА.

До складу регулярних частин УНА повинні були увійти:

• дивізія «Галичина», котра з 8 квітня 1945 року отримала назву «1-ша Українська Дивізія Української національної армії» (1 УД УНА);
• всі українські добровільні формування, що входили до складу різних німецьких частин і носили з 1943  р. назву «Українське Визвольне Військо» (УВВ);
• добровольці із числа військовополонених українців і цивільних робітників у Німеччині;
• батареї протиповітряної оборони, сформовані з української молоді.

7 квітня 1945, коли Радянська Армія вже захопила східні передмістя Берліна, генерал Шандрук виїхав у 1-шу УД, яка знаходилася на фронті в районі Фельдбаху і прибув туди 18 квітня. Він представив штабу майбутнього нового командира дивізії, а поки — начальника штабу, генерала Михайла Крата.

25 квітня частини дивізії були приведені до присяги на вірність Україні. 7 травня, дізнавшись про неминучу капітуляцію Німеччини о 1-й годині ночі, генерал Шандрук наказав дивізії відійти з лінії фронту. 8 травня о 14 годині дивізія форсованим маршем перейти за р. Мур в зону окупації західних військ. Дивізійні сапери налагодили міст через ріку, яким скористалася не тільки дивізія, а й відступаючі німецькі та угорські частини. Радянські війська в районі Юденбурґу танковим ударом відрізали від Дивізії близько 2000 вояків[1]. Попри це, основна частина дивізії опинилася в англійській окупаційній зоні в районі Тамсвеґа, а командування УНА та менша частина 1-ї УД були інтерновані американцями у Радштадті.

Близько 12 тис. осіб зі складу дивізії «Галичина» були переміщені англійцями в табір для інтернованих у м. Шпиталь, а звідти — в Італію, де вони знаходилися у таборах в Белларії, а з листопада 1945 по травень 1947 — в Ріміні.[2] У травні-червні 1947 всі українці, за винятком 1052 осіб, що виявили бажання повернутися до СРСР, і 176, що перейшли у 2-й польський корпус генерала Андерса, були перевезені до Англії. Там їх розмістили у таборах військовополонених, де задіяли до сільськогосподарських робіт до повного звільнення наприкінці 1948. Колишні вояки дивізії після звільнення роз'їхалися по всьому світу — у США, Канаду, Австралію, Аргентину.

На відміну від інших підрозділів, сформованих з колишніх радянських громадян, військовослужбовці «Галичини» не були видані радянському уряду, що деякі історики пояснюють впливом Ватикану.

1950 року у Мюнхені було засноване Братство колишніх вояків 1-ї Української дивізії, при якому діяло видавництво.[3]

Після здобуття Україною незалежності на заході України було засноване Галицьке Братство колишніх вояків 1-ї Дивізії Української національної армії. Братство, зокрема, відкрило Цвинтар вояків СС Галичина в селі Ляцьке-Червоне.[4] Євген Куцик був головою Львівського крайового братства Першої Української дивізії Української національної армії та написав книгу спогадів «Від Мальти до Магадану». Чтиво.

• Друга Українська дивізія Української національної армії

• Перша Українська Дивізія УНА у британському полоні в Італії. Ріміні 1945—1947. Зб. 1. Братство колишніх Вояків Першої Української Дивізії Української Національної Армії. Нью-Йорк, 1979. 327 с.
• Перша Українська Дивізія Української національної армії: історія створення та національно-політичне значення. Матеріали науково-практичної конференції. Львівський історичний музей, Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. Львів: Новий час, 2002. 171 с. ISBN 966-95279-5-3
• Андрій Боляновський. Українські військові формування в збройних силах Німеччини: (1939—1945). Львівський національний університет ім. Івана Франка, Канадський інститут українських студій Альбертського університету. — Львів, 2003. 685 с. ISBN 966-613-219-2
• Андрій Боляновський. Українці, росіяни й поляки у Збройних силах Німеччини у 1939—1945 роках: порівняльний аналіз. Україна–Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. — Львів, 2012. — Вип. 5: Ювілейний збірник на пошану Олександра Колянчука. — 264 с.
• Валер'ян Ревуцький. Ріміні 1945—1947. Перша Українська Дивизія Української Національної Армії у британському полоні в Італії. Братство колишніх Вояків Першої Української Дивізії Української Національної Армії. Київ. «Смолоскип». 2005
• Bohdan Maciw. The Ukrainian Division «Halychyna». A photographic history of the Galicia Division: from its foundation in 1943 to its release from captivity in 1949. Lviv: ZUKC, 2012. 250 p. ISBN 978-617-655-002-0
• Wolf-Dietrich Heike. The Ukrainian Division «Galicia», 1943-45. Toronto; Paris; Munich: The Shevchenko sci. soc., 1988. XXVI, 160 p. ISBN 0-9690239-4-4