Перша Юдейська війна

Повстання було викликано утисками Гессія Флора, прокуратора Юдеї. Рушійною силою повстання став рух ревнителів-зелотів. Повстання охопило всю Палестину і навіть перекинулося на великі єврейські громади в сусідніх Єгипті та Сирії; в Александрії, Дамаску та інших містах йшли вбивства і вуличні битви, в яких гинули десятки тисяч людей.

У 66 році правитель Сирії Гай Цестій Галл рушив на Єрусалим з XII-им Блискавичним легіоном (Legio XII Fulminata) для придушення заколоту, і навіть зміг увійти в місто, але, відбитий Симоном (Шимоном) бар Гіором, почав відступати. Під час відступу римлян потрапили в засідку біля Бет-Орона, де втратили 6000 воїнів. Євреї відновили теократичне правління. На чолі повсталих стояв первосвященик Анна, серед ватажків висунулися Йосип бен Матітьягу (Йосип Флавій), воєначальник Галілеї, та Іоанн Гіскальский.

Замість Цеста в Юдею був присланий Веспасіан, який зібрав в Антіохії 60 000 римських і союзницьких воїнів. Після довгої облоги він узяв місто Іотапату (Йодфат), що стоїть між Птолемаїдою та Тіверіадою; при цьому загинуло 40 000 юдеїв, багато з них самі позбавляли себе життя; до числа тих, хто здався належав Йосип бен Матитьягу, який в полоні взяв ім'я Йосип Флавій.

Інші міста Галілеї (зокрема Гамла) згодом спіткала та ж доля; вцілілі загони зелотів поспішили сховатися в Єрусалимі. Однак невдовзі умісті почались сильні партійні чвари. Партія поміркованих була запідозрена в симпатіях до римлян і позбулася будь-якого впливу; зелоти вбили Анну та інших вождів поміркованої партії і, закликавши до Єрусалиму ідумеян, влаштували терорестичний режим. Серед них самих незабаром стався розкол: навколо Симона бар Гіора зібралася партія простого народу, а навколо Іоанна Гіскальского — освічені класи; третя партія, на чолі з Елеазором, назвалася священицькою.

У 70 році син Веспасіана, Тит, за дорученням батька, взяв Єрусалим в облогу. Юдеї мужньо захищалися; в місті виник сильний голод, і вже в перші місяці облоги від нього загинуло близько 115 000 осіб. Після взяття міста, яке супроводжувалось страшною різаниною і руйнуваннями, Тит відправився в Рим, де відсвяткував чудовий тріумф; в числі полонених, які йшли за колісницею тріумфатора, були вожді інсургентів, Іоанн і Симон.

Облога і зруйнування Єрусалима римлянами під командуванням Тита, 70 рік. Девід Робертс, олія, 1850

Іоанн був кинутий в темницю, де і помер, а Симон був страчений. У Палестині, після взяття Єрусалиму, ще кілька років тривала запекла боротьба проти залишків радикального крила зелотів — сікаріїв. Останній оплот повстанців, Масада був взятий римлянами лише в 73 чи 74 році. Коли стіни фортеці були так сильно пошкоджені, що очікувалося їх падіння, сікарії спалили свої будинки і скарби, та вчинили масове самогубство.

Протягом всієї війни, за словами древніх письменників, було вбито 600 000 чоловік (при 2-мільйонному населенні Палестини); число загиблих від голоду, проданих в рабство і т. д. не визначається, але воно було величезне.

Римські монети з портретом Веспасіана і написом IVDEA CAPTA (Підкорена Юдея)