Пер Андерс Рудлінг

Пер Рудлінг є автором низки наукових праць з питань білоруського та українського націоналізмів, Голокосту на теренах окупованих України та Білорусі.

2012 року виступив з критикою анонсованого північноамериканського лекційного туру Руслана Забілого — колишнього директора львівського «Центру досліджень визвольного руху» і директора львівського музею «Тюрма на Лонцького». За словами Рудлінга, Забілий займає центральне місце у некритичному просуванні та прославленні Організації українських націоналістів на чолі зі Степаном Бандерою та має сумнівні академічні здобутки[6][7]. Шведський історик характеризує ОУН як недемократичну, антисемітську та расистську організацію, що вдавалась до терору й насильства у боротьбі проти політичних опонентів та національних меншин, зокрема під час Другої світової війни[6][8].

У відповідь низка українських громадських організацій Канади звернулись з відкритим листом до ректора Лундського університету з проханням нагадати Рудлінгу про необхідність свободи слова та неприйнятність дискримінації іншої точки зору у науковій спільноті[9]. На противагу, 38 вчених та дослідників Голокосту, зокрема Омер Бартов, Ефраїм Зурофф, Довід Кац, Джон-Пол Химка, Олексій Міллер, Рут Водак та Крістіан Гернер, виступили на захист Рудлінга, назвавши критичні висловлювання останнього коштовними та переконливими[10]. Разом з тим, варто зауважити, сам Рудлінг у 2010 році став одним зі 108 підписантів петиції міжнародної академічної спільноти проти затримання та обшуку Забілого співробітниками СБУ[11].

Того ж 2012 року Рудлінг висловив публічний протест проти використання своєї праці у книзі Вадима Колісніченка без дозволу, котру він разом з іншим автором розцінив як «політичну інструменталізацію нашої роботи Партією регіонів»[12].

2018 року Пер Андерс Рудлінг висловив заклопотаність щодо запровадження гасла «Слава Україні! Героям слава!» в Збройних Силах України через контекст ОУН, заявивши, що подібні вітання використовувались як в націоналістичних, так і фашистських мілітаризованих рухах в Європі[13].

Білоруська дослідниця Олена Маркова у рецензії на книгу «Злет і падіння білоруського націоналізму» зазначила, що вона містить багату фактографічну інформацію й послідовно висвітлює розвиток головних білоруських національних проектів упродовж ХХ століття, але водночас у публікації занадто велика кількість некритичної праці з джерелами, що, на думку Маркової, веде до певних випадків маніпулятивної вибірки фактів[14].