Бандера Степан Андрійович

Степа́н Андрі́йович Банде́ра (1 січня 1909, с. Старий Угринів, нині Калуського району, Івано-Франківська область, Україна — 15 жовтня 1959, Мюнхен, Баварія, ФРН) — український політичний діяч, один із чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття[1], після розколу Організації українських націоналістів — голова Проводу ОУН-Б[2].

Степан Андрійович Бандера
Степан Андрійович Бандера
1-й Голова ОУНР
10 лютого 1940 — 15 жовтня 1959
Наступник Степан Ленкавський
7-й крайовий провідник ОУН
січень 1933 — червень 1934
Попередник Богдан Кордюк
Наступник Осип Мащак
Народився 1 січня 1909(1909-01-01)
с. Старий Угринів, нині Калуського району, Івано-Франківська область, Україна
Помер 15 жовтня 1959(1959-10-15) (50 років)
Мюнхен, Баварія, ФРН
Похований
Вальдфрідгоф : 
Відомий як політик
Громадянство  Австро-Угорщина→
 ЗУНР→
Друга Польська Республіка→
 Німеччина
Національність українець
Освіта Національний університет «Львівська політехніка»
Політична партія УВО (1927-1929)
ОУН (1929-1940)
ОУНР (1940-1959)
Рід Бандери
Батько Андрій Бандера
Мати Мирослава Бандера
У шлюбі з Ярослава Бандера
Діти Наталя (26.05.1941, Сянік — 13.01.1985, Мюнхен),
Андрій (16.05.1946, Мюнхен — 19.07.1984, Торонто),
Леся (27.08.1947, Мюнхен - 16.08.2011).
Релігія греко-католик
Нагороди
Підпис
Висловлювання у Вікіцитатах

Медіафайли у Вікісховищі

Як активний діяч УВО та ОУН має законодавчо визначений статус Борець за незалежність України у ХХ сторіччі[3].

Степан Бандера та Ярослав Стецько були авторами Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. 5 липня 1941 року Бандеру помістили під домашній арешт, а з 15 вересня 1941 року — у центральну Берлінську в'язницю. З початку 1942 року по серпень 1944 року перебував у концтаборі Заксенгаузен у бункері «Целленбау» у відносно комфортних умовах[4]. У вересні 1944 року його звільнили й запропонували участь у керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії[5][6], однак Бандера відхилив пропозицію та на співпрацю не погодився[7][8]. С. Бандера і Ярослав Стецько у квітні 1944 року на нараді обговорювали завдання підривної діяльності проти СРСР з керівником таємних операцій вермахту Отто Скорцені.[9][10] Представники ОУН(б) та УПА, яку створила ОУН(б), в цей час проводили переговори, почали і продовжували співпрацювати з німцями,[11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] хоча інші підрозділи УПА ще воювали з нацистами в 1944 році.[18]

Радянський уряд уповноважив КДБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 року[19].

Оцінки Степана Бандери вкрай суперечні. Після розпаду СРСР для багатьох українців його ім'я стало символом боротьби за незалежність України. Натомість, багато мешканців Польщі та Росії ставляться до нього вкрай негативно, звинувачуючи у фашизмі, тероризмі, радикальному націоналізмі, що зокрема виявлялось у фізичній ліквідації лідерів відмінних від ОУН(б) українських націоналістичних течій, і колабораціонізмі[20][21]. Визначення «бандерівці», похідне від його прізвища, поступово стало загальним і застосовним до всіх українських націоналістів, незалежно від їхнього ставлення до Бандери[22][23][24].

Родина

Народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів, нині Калуського району Івано-Франківської області, Україна (тоді Калуський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина).

Батько — о. Андрій Бандера, (11.12.1882—10.07.1941) греко-католицький священник, був у той час парохом у селі Старому Угринові. Походив із міста Стрия.

Мати — Мирослава Бандера, (1890—1921) походила з давньої священницької родини Глодзінських (була донькою греко-католицького священника із села Старого Угринова).

Брати: Олександр (25.03.1911—кінець липня 1942), Василь (12.02.1915—21.07.1942), Богдан (04.04.1919—?).

Сестри: Марта-Марія (22.06.1907—13.11.1982), Володимира (10.03.1913—11.07.2001), Оксана (22.12.1917—24.12.2008).

Діти — Наталя (26.05.1941—13.01.1985), Андрій (16.05.1946 — 19.07.1984)[25], Леся (27.08.1947—16.08.2011)[26][27].

Внучки — Богдана, Олена[28].

Онук — Степан Андрійович Бандера (1969), народився у Вінніпезі (Канада), має диплом Колумбійського університету. Нині працює журналістом, як і його батько, який видавав у Канаді англомовну газету Ukrainian Echo[29].

Збереглася докладна автобіографія Степана Бандери[30].

Дитячі роки (1909—1927)
Будинок в Старому Угринові, де Бандера народився і провів перші 10 років життя
Степан Бандера в Пласті (1923)
Церква в Старому Угринові, в якій хрестили Степана

Степан Андрійович Бандера народився 1 січня 1909 року в галицькому селі Старий Угринів, на території королівства Галичини і Лодомерії, що входило у склад Австро-Угорської монархії. Його батько, о. Андрій Михайлович Бандера, був греко-католицьким священником і походив з родини стрийських міщан-хліборобів Михайла й Розалії Бандер. Дружина Андрія Михайловича, Мирослава Володимирівна (1890—1922), у дівоцтві Ґлодзінська, була дочкою греко-католицького священника зі Старого Угринова о. Володимира Ґлодзінського і його дружини Катерини. Степан був другою дитиною в сім'ї після старшої сестри Марти-Марії (1907—1982). Надалі в сім'ї народилося ще шестеро дітей: Олександр (1911—1942), Володимир (1913—2001), Василь (1915—1942), Оксана (1917—2008), Богдан (1921—1944?) і Мирослава (народилася й померла в 1922)[31][32].

Фронти Першої світової війни 4 рази в 1914–1915 і 1917 пересувалися через його рідне село. Улітку 1917 року жителі Галичини стали свідками проявів національно-революційних зрушень і революції в армії царської Росії. У власній автобіографії Степан Бандера згадує також про «велику різницю між українськими та московськими військовими частинами».

З дитинства С. Бандера був свідком відродження й розбудови Української держави. З листопада 1918 його батько був послом до парламенту Західноукраїнської Народної Республіки — Української Національної Ради — в Станиславові й брав активну участь у формуванні державного життя Калущини.

У травні 1919 року під час наступу польських військ Степан (разом з усією родиною військового капелана УГА Андрія Бандери) був евакуйований до подільського містечка Ягільниці, де родина перебувала до вересня (батько в липні відступив разом з Галицькою Армією за Збруч)[33]. Дорогою до Ягільниці кілька днів родина о. Андрія проживала в домі родини Гафтковичів у м. Бучачі[34].

У вересні або жовтні 1919 року Степан Бандера вступив до української гімназії у Стрию, де вчився до 1927 року. У третьому класі (від 1922 р.) він став учасником Пласту; у Стрию був у 5-му пластовому курені імені князя Ярослава Осмомисла, а по закінченню гімназії — у 2-му курені старших пластунів «Загін Червона Калина».

Навесні 1922 р. від туберкульозу горла померла його мати.

Юність (1927—1934)
Степан Бандера — пластун куреня «Червона калина». Фото 1929 або 1930 року

У середині 1927 року Бандера успішно склав випускні іспити (матуру) в гімназії й вирішив вступити до Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина), проте польська влада відмовила в наданні молодій людині закордонного паспорта, тому він був змушений на рік залишитися в Старому Угринові. У 1927–1928 роках Степан Бандера переймався культурно-освітньою та господарською діяльністю в рідному селі (працював у читальні «Просвіти», провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство «Луг» і належав до засновників кооперативів). При цьому керував організаційно-вишкільною роботою по лінії підпільної УВО в довколишніх селах.

У вересні 1928 року він переїхав до Львова й там записався на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи, де вчився до 1933 року. Перед дипломним іспитом через політичну діяльність, його було арештовано й ув'язнено.

У студентські роки брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки «Основа» та членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював у бюро товариства Сільський Господар, що займався розвитком агрокультури на західних українських землях. З товариством «Просвіта» їздив у неділі та свята у поїздки в довколишні села Львівщини з доповідями та на допомогу в організації інших подій. У ділянці молодіжних і спортивно-руханкових організацій був активним передусім у Пласті, як член 2-го куреня старших пластунів «Загін Червона Калина», в Українському Студентському Спортовому Клубі (УССК), а деякий час теж у товариствах «Сокіл-Батько» й «Луг» у Львові. Займався бігом, плаванням, лещетарством, мандрівництвом. У вільний час залюбки грав у шахи, крім того, співав у хорі та грав на гітарі й мандоліні. Не палив і не вживав алкогольних напоїв.

21 жовтня 1928: Генеральна рада «Загону Червона калина» в Академічному домі у Львові. Зліва праворуч сидять: Степан Охримович, Володимир Калинович, Володимир Ерденбергер, Євген Пеленський, Богдан Чехут, Осип Грицак, Роман Ерденбергер, Михайло Поточняк. Стоять: Осип Тюшка, нн, Остап Каратницький, Степан Бандера, Юліан Гошовський, Ярослав Рак, Ярослав Падох, Роман Щуровський

У 1932–1933 рр. виконував функцію заступника крайового провідника, а в середині 1933 р. був призначений крайовим провідником ОУН і крайовим комендантом УВО на ЗУЗ. У липні 1932 р. Бандера з кількома іншими делегатами від КЕ ОУН на ЗУЗ брав участь у Конференції ОУН у Празі (так звана Віденська Конференція, яка була найважливішим збором ОУН після установчого конгресу). У 1933 р. брав участь у конференціях у Берліні й Гданську.

Під керівництвом Бандери, ОУН відходить від експропріаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польської окупаційної влади. У цей період оунівці здійснили три політичні вбивства, що отримали значний розголос: убивство шкільного куратора Гадомського, звинувачуваного в нищенні поляками українського шкільництва та полонізації; убивство Олексія Майлова, секретаря консульства СРСР у Львові, який був одночасно агентом ГПУ при НКВС — як протест проти Голодомору в Україні; та вбивство Броніслава Перацького, міністра внутрішніх справ Польщі, за керівництва якого польська влада провела криваві акції «пацифікації» (умиротворення) українців. Степан Бандера здійснював загальне керівництво замахами на Майлова[35] та Перацького[36].

В ув'язненні. Вихід із в'язниці (1936—1939)

14 червня 1934 року, за день до вбивства Броніслава Перацького, Бандеру заарештувала, а потім ув'язнила польська поліція і він перебував під слідством у в'язницях Львова, Кракова й Варшави до кінця 1935 року. З 18 листопада 1935 до 13 січня 1936 відбувався Варшавський процес, на якому Бандера, разом з 11-ма іншими обвинуваченими, був суджений за належність до ОУН і за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Бандеру засудили до смертної кари, яку замінено на довічне ув'язнення. Після того він сидів у в'язницях «Święty Krzyż» («Святий Хрест») поблизу Кельць, у Вронках поблизу Познані та в Бересті до вересня 1939 року. 13 вересня, коли становище польських військ на тому відтинку стало критичним, в'язнична адміністрація та сторожа поспішно евакуювалися, в'язні вийшли на волю.

У першій половині січня 1940 року Бандера прибув в Італію. Був у Римі, де станицею ОУН керував професор Євген Онацький. Там він зустрівся зі своїм братом Олександром, який мешкав у Римі від 1933–1934, студіював і захистив докторат з політично-економічних наук, одружився й працював у місцевій станиці.

Друга світова війна та післявоєнні роки

Після вбивства радянським агентом Судоплатовим Євгена Коновальця Провід ОУН очолив полковник Андрій Мельник, соратник Коновальця з часів боротьби УНР та спільної праці в лавах УВО. У серпні 1939 року в Римі відбувся другий Великий Збір Українських Націоналістів, який офіційно затвердив Андрія Мельника на посаді голови ПУН. Проте група молодих націоналістів на чолі зі Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем і була відірвана від діяльності Організації, почала домагатися від ПУН та його голови полковника Андрія Мельника зміни вичікувальної тактики ОУН, а також усунення з ПУН кількох його членів. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. У лютому 1940 року утворився «Революційний Провід ОУН» на чолі з Бандерою.

Через рік Революційний Провід ОУН скликав II Великий Збір ОУН, на якому одностайно обрано головою Проводу Степана Бандеру. Під його проводом ОУН-Б стає кипучою революційною організацією. Вона розбудовує організаційну мережу на Рідних Землях, творить похідні групи ОУН-Б з того членства, що було за кордоном, і в порозумінні з прихильними українській справі німецькими військовими колами творить український легіон та організує визвольну боротьбу, спільно з іншими поневоленими Москвою народами. Ця частина ОУН відома під назвою ОУН революційна (ОУНР) (згодом — ОУНСД «ОУН самості́йників-державників», поширена назва бандерівці).

Перед вибухом німецько-радянської війни Бандера ініціює створення в Кракові Українського Національного Комітету для об'єднання українських політичних сил до боротьби за державність.

Рішенням Проводу Організації 30 червня 1941 р. проголошено відновлення Української Держави у Львові. Ця подія стала спробою «поставити перед фактом» керівництво Третього Рейху та змусити визнати українську боротьбу. Проте Гітлер доручив своїй поліції негайно зліквідувати цю «змову українських самостійників». Як вислід — гітлерівці заарештували Бандеру після акту проголошення віднови Української Держави — 5 липня 1941. Якийсь час Провідник перебував у берлінській поліційній тюрмі на Принцреґентен-штрассе (також Володимир Стахів). У січні 1942 року разом з кількома соратниками з ОУНР потрапив до «Целленбау» — відокремленого барака («бункера») в концтаборі «Заксенгавзен», відомого місця утримування найбільш важливих в'язнів Рейху та кращими умовами ув'язнення порівняно з умовами концтабору[37][38][39].

Степан Бандера і кілька інших провідних членів ОУН у вересні[40] (чи грудні) 1944 р. звільнені нацистами з ув'язнення. Гітлерівці спробували приєднати до своїх сил ОУН-Б і УПА як союзників проти Москви. На чолі цього руху вони планували поставити генерала А. Власова. Після таємної наради (брали участь Бандера, Мельник, А. Лівицький, П. Скоропадський) таку гітлерівську пропозицію Степан Бандера відкинув. Також гітлерівцям поставили умову: зректись усіх претензій на українські землі, визнати повноважним органом влади України спеціальний комітет, який мав діяти окремо від «комітету народів Росії» А. Власова[41].

Одним зі співв'язнів провідника в бункері «Целленбау» був, зокрема, польський генерал Стефан Ровецький — головний командант Армії Крайової, з яким вони мали таємну розмову. Пізніше генерал писав своїм соратникам: «… уже зараз мусимо рахуватися з утратою наших східних земель на користь українців»[40].

У 1943 році постала кризова ситуація в рядах ОУНР на Українських землях, до того, як у травні ЇЇ очолив Роман Шухевич, адже не було ще чіткого плану, форм та методів революційної боротьби організації за тодішніх воєнних обставин. Тому на місцях члени ОУН, відчували вимогу часу, почали розгортати боротьбу проти гітлерівців. Степан Бандера у власній статті «Командир-провідник: (Слідами сл. пам. Романа Шухевича)» написав:

Зокрема на Волині крайова ОУН почала самочинно переходити на повстанські форми боротьби з участю широких народніх мас, враховуючи необхідність боронити населення від вивозу до Німеччини на невільничу працю, від гітлерівського терору й грабунку.[42]

На Крайовій ширшій нараді Проводу ОУН-Б на Українських Землях у лютому 1945 р., що була тлумачена, як частина Великого Збору ОУН-Б, обрано нове Бюро Проводу в такому складі: Бандера, Шухевич, Стецько. Цей вибір підтвердила Конференція ЗЧ ОУН-Б 1947 р. і тоді Степан Бандера став знову Головою Проводу всієї ОУН-Б. Як Провідник ОУН-Б, Бандера у післявоєнний час вирішує далі продовжувати збройну боротьбу проти Москви. Він завзято організує крайовий зв'язок і бойові групи ОУН-Б, які втримують зносини з Краєм постійно аж до його смерті.

1948 року, в Закордонних Частинах ОУН-Б утворюється опозиція, якій Степан Бандера протиставився в площині ідейній, організаційній і політичній. Він категорично виступає проти ідей демократизації ОУН та відмови від авторитарних, тоталітарних методів її діяльності. Посилаючись на твердження опозиції, що ідеологія і програма ОУН не витримали проби життя в зустрічі з настроями цілого українського народу, Бандера заперечив її погляди як невірні і на тому тлі розвинув теорію подвійної політичної програмовості ОУН — одна програма, за його твердженням, мала-б бути призначена для членства і прихильників націоналізму, а друга для сторонніх чинників. Перша повинна бути основною вірою Руху і підґрунтям для виховання кадрів та загалом мала б залишитися незмінною незалежно від зовнішніх обставин. Бандера вважав, що таку програму ОУН вже створила, має її і вона не потребує ніяких змін та доповнень. Друга програма повинна існувати для зовнішнього вжитку. Вона може мінятися залежно від обставин і міжнародного положення. Вона повинна узагальнювати передусім способи тактики і їх широко пропагувально використовувати[43].

У грудні 1950 р. Бандера пішов з посту Голови Проводу ЗЧ ОУН-Б. 22 серпня 1952 р. він залишив також пост Голови Проводу всієї ОУН-Б. Але це його рішення не було, одначе, прийняте ніякою компетентною установою ОУН-Б і Бандера залишився надалі Провідником ОУН-Б до своєї смерті 1959 року.

1955 р. відбулася 5-та Конференція ЗЧ ОУН-Б, яка наново вибрала Головою Проводу ЗЧ ОУН-Б Степана Бандеру, і з того часу робота організації знову проводилася активно.

Останні роки

Напруженими для родини були повоєнні роки, адже радянські спецслужби полювали не лише за провідником національного руху, а й за його дітьми. Наприклад, до 1948 року сім'я шість разів змінюватиме місця проживання: Берлін, Інсбрук, Зеєфельд, Мюнхен, Гільдесгайм, Штарнберг. Зрештою, через необхідність дати доньці хорошу освіту, родина у 1954 році остаточно переїжджає до німецького міста Мюнхен (Баварія). Батьки намагались приховати від Наталки важливість особи її батька, щоби не наражати дівчинку на небезпеку. Спогади Наталки, доньки Степана Бандери, про той час[44]:

Маючи тринадцять років, я почала читати українські газети і читала багато про Степана Бандеру. З бігом часу, на підставі різних спостережень, постійної зміни прізвища, як і через факт, що навколо мого батька завжди було багато людей, в мене виникли певні здогади. Коли раз один знайомий проговорився, то я вже була певна, що Бандера — це мій батько.

Саме в Мюнхені Степан Бандера провів останні роки життя, проживаючи під паспортом на ім'я Штефан Попель. За однією з версій, паспорт залишився йому від львівського шахіста Степана Попеля, який у 1944 р. покинув Україну, на початку 1950-х років жив у Парижі, а 1956 року переїхав до США[45].

Убивство
Оголошення в газеті «СВОБОДА» про загибель С. Бандери
Будинок, в якому жив і був вбитий Степан Бандера

15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstraße), в Мюнхені о 13:05 знайшли ще живого залитого кров'ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанідом калію.

Радянська офіційна пропаганда поспішила звинуватити в скоєнні цього злочину міністра у справах біженців ФРН Теодора Оберлендера, з яким Степан Бандера мав тісні зв'язки в роки Другої світової війни. Нібито за наказом цього політика «ліквідували» керівника ОУН. У Бонні до цієї версії поставилися скептично.

Також серед українських емігрантів почали стрімко поширюватися чутки про те, що Степан Бандера став жертвою західнонімецьких спецслужб. Цю версію поліція відразу ж відкинула. Керівник ОУН активно співпрацював з британською розвідкою. Малоймовірно, що Бонн вирішив спровокувати конфлікт з Лондоном.

Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна і Хрущова.

Після докладного слідства проти вбивці відбувся так званий «процес Сташинського» від 8 до 15 жовтня 1962 р. Присуд проголошено 19 жовтня — убивцю засуджено на 8 років важкої в'язниці.

Німецький Верховний Суд у Карлсруе затвердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд у Москві. В інтерв'ю російській газеті «Комсомольская правда», оприлюдненому у номері за 6 грудня 2005 року, колишній голова КДБ СРСР Володимир Крючков визнав, що «вбивство Степана Бандери було одним з останніх усунень КДБ насильницькими методами небажаних елементів»[46].

20 жовтня 1959 року Степана Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф[47] на 43 полі.

Трагічна доля рідних Степана Бандери
Храм у Кракові, де Бандера брав шлюб
Церква Святого Норберта у Кракові, де Бандера брав шлюб

З початком окупації України нацистськими військами один із загонів опору очолив молодший брат Степана — Богдан. Він загинув 1942 чи 1943 року.

5 липня 1941 року у Кракові Степан Бандера був заарештований. За ним до Берліна поїхала дружина Ярослава з тримісячною донькою Наталкою, щоб перебувати близько до чоловіка. Бандеру утримували спочатку у в'язниці, потім — у концтаборі Заксенгаузен (мав кращі умови, ніж інші в'язні), де він перебував до 1944 року. Братів Олександра (доктора політекономії) та Василя (випускника факультету філософії Львівського університету) у 1942 році вбили польські наглядачі-капо у концтаборі Аушвіц[48][49].

О. Андрія Бандеру — батька Степана, було вбито радянською владою. Сестер Оксану та Марту-Марію у 1941 р. було заарештовано і заслано до Сибіру (Красноярський край). Керівництво СРСР десятиліттями не дозволяло їм повернутися до України — Марта-Марія Бандера померла на чужині у 1982 році, а літня Оксана Бандера повернулася на Батьківщину лише у 1989 році після майже 50 років життя у Сибіру. Вона померла 24 грудня 2008 року.

Ще одна сестра — Володимира — перебувала у радянських виправно-трудових таборах від 1946 по 1956 рік.

Погляди Степана Бандери

На релігію
Справа релігії, її оборони перед наступом безбожницького комунізму, справжнє ісповідування і підтримування живої християнської віри – це найважливіша справа не тільки самої Церкви, але й всього народу, всіх національних сил, зокрема національно-визвольного руху.

— Степан Бандера, [50]

Ушанування пам'яті
Могила Степана Бандери, Вальдфрідгоф, Мюнхен

Назви організацій, фільми, книги, поштові марки, смолоскипна хода, роки, премії

Прізвище «Бандера» стало одним із символів українського національно-визвольного руху XX сторіччя. Після проголошення незалежності багато молодіжних, політичних та громадських організацій названо на його честь. Одною з неформальних назв Львова є «Бандерштадт», тобто «місто Бандери». На Волині проводять музичний фестиваль «Бандерштат».

Поштова марка до 100-річчя від дня народження

У 1995 році режисер Олесь Янчук зняв фільм «Атентат — Осіннє вбивство в Мюнхені» про повоєнну долю Степана Бандери та загонів УПА. Пізніше, у 2000 році він зняв фільм «Нескорений». В обох фільмах роль Степана Бандери виконує Ярослав Мука.

Нідерландський письменник Рогір ван Аарде написав роман «Замах», присвячений політичному вбивству Степана Бандери.

У проєкті «Великі українці» провідник українського визвольного руху посів 3-є місце (261 247 голосів (16,12 %) від загальної кількості людей, які взяли участь у голосуванні[51]). Проєкт закінчився гучним скандалом: Бандера, якого представляв Вахтанг Кіпіані, був серед лідерів голосування, але став третім, тоді як на підтримку майбутнього переможця Ярослава Мудрого, якого представляв Дмитро Табачник, за деякими даними, в останній день голосування з 80 номерів приходило понад 100 смс щохвилини.[52] Шеф-редактор проєкту Вахтанг Кіпіані заявив, що підсумки голосування було сфальсифіковано[53], утім продюсер проєкту Єгор Бенкендорф заперечив це[54]. Ведуча проєкту Ганна Гомонай висловила переконання, що слід провести службове розслідування в цій справі[55]:

…станом на 14 травня, коли в ефір вийшов документальний фільм про Ярослава Мудрого, він справді був на 4 місці. Тому, очевидно, що переважну кількість голосів, яка не тільки дозволила князю перемогти, але і зробити це з колосальним відривом від інших претендентів – Ярослав Мудрий отримав за останні 2 дні перед ефіром.

1 січня 2009 року з нагоди 100-річчя з дня народження Степана Бандери Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта» видало пам'ятний конверт[56], а також поштову марку[57], автором яких є Василь Василенко. На лицьовій стороні конверта поміщено зображення Степана Бандери, під яким розміщено логотип Організації Українських Націоналістів (увінчаний державним прапором України). Нижче зображення є напис «100 років від дня народження» та факсиміле особистого підпису провідника ОУН[58].

2009 та 2014 роки на Тернопільщині проголошені Роками Степана Бандери.

Починаючи з 2007 року тисячі прибічників партії «Свобода» щороку відзначають річницю з дня народження Степана Бандери, влаштовуючи 1 січня в центрі Києва смолоскипну ходу[59].

Львівська обласна рада у 2012 році стала ініціатором заснування премії імені Героя України Степана Бандери[60].

У 2014 для студентів Національного університету «Львівська політехніка» народний депутат України Ірина Фаріон заснувала студентську премію імені Героя України Степана Бандери[61].

Також на честь Степана Бандери названо 23 курінь УПЮ імені Степана Бандери.

Пам'ятники

Пам'ятники Степану Бандері є у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Дрогобичі, Коломиї, Здолбунові, Калуші, Городенці, Теребовлі, Трускавці, Бережанах, Бучачі, Дублянах, Микитинцях, Самборі, Снятині, Стрию, Бориславі, Заліщиках, Червонограді, Мостиськах, селах Козівка, Вербів[62], Грабівка та Середній Березів. У місті Турка у 2009 році закладено постамент для пам'ятника Степану Бандері.

Музеї
Посмертна маска Степана Бандери

У світі діють 6 музеїв Степана Бандери:

Вулиці

Україна

На честь Степана Бандери названі проспекти в Тернополі та Києві, вулиці у Львові, Луцьку, Сумах, Дубровиці, Рівному, Коломиї, Івано-Франківську, Умані, Червонограді, Дрогобичі, Стрию, Долині, Калуші, Ковелі, Володимирі-Волинському, Городенці, Ізяславі, Сколе, Шепетівці, Житомирі, Броварах, Борисполі[63] та в інших населених пунктах.

США

Вулиця Степана Бандери існує в місті Лос-Анджелес

Чечня

На початку її незалежності у столиці Чечні, в Грозному, існувала Вулиця Степана Бандери. Після приходу до влади Рамзана Кадирова вулицю було перейменовано.

Смолоскипна хода

У деяких містах України щороку 1 січня проводиться смолоскипна хода на честь Дня народження Степана Бандери. У Києві вперше така хода пройшла у 2007 році з ініціативи ВО «Свобода».[64] Подібні акції проводяться і в інших містах України, зокрема у Львові, Луцьку, Івано-Франківську. З 2010 року акції проводяться в Полтаві[65], з 2011 — в Житомирі[66], з 2014 — у Дніпрі[67], з 2016 року — у Херсоні[68] і Слов'янську[69], 2017 року вперше пройшли в Запоріжжі[70] й Черкасах[71][72].

Герой України

Надання звання

20 січня 2010 року, «за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву в боротьбі за незалежну Українську державу», Президент України Віктор Ющенко надав[73] Степанові Бандері звання Героя України з відзначенням орденом Держави (посмертно). 22 січня на урочистостях з нагоди Дня соборності в Національній опері глава держави зазначив, що «цього очікували мільйони українців і багато років». Присутні на урочистостях вітали вручення стоячи. За нагородою вийшов онук провідника ОУН, якого також звуть Степан Бандера.

Банер на матчі «Карпати» — «Шахтар» у Львові з портретом діяча і написом «Бандера — наш герой» (квітень 2010)
Портрет Степана Бандери при вході у захоплену демонстрантами Київську міську раду під час Євромайдану (січень 2014)

Дане рішення викликало неоднозначне сприйняття як в Україні, так і поза її межами:

Відлуння в Україні
Це ляпас усім ветеранам ВВВ. Більшої капості він не міг зробити! Я, коли почув це, вирішив відмовитися від звання Героя України. Але мої колеги-ветерани сказали: не смій цього робити, ти заслужив це звання, і не Ющенко тобі його присвоював[76]
  • Доцент історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Патриляк переконаний, що Степан Бандера — одна з небагатьох постатей в українській історії 20 століття, яка заслуговує на найвище вшанування на рівні держави:
Єдина стратегічна і основна його позиція була спрямована на боротьбу за здобуття української незалежності. Навіть коли було знищено підпілля України, Бандера все ж залишався знаковою постаттю і обличчям української держави, внаслідок чого його ліквідували ... Бандера виконав місію національного прапора і символом прапора залишається досі. Для таких знакових постатей як Бандера логічно було б зробити Парк Слави національних героїв, з пам'ятниками і меморіалами[79]
Міжнародна відповідь
  • Європейський парламент з подання польських представників[80] в парламенті, офіційно висловив жаль щодо рішення нагородити Степана Бандеру (резолюція RC-B7-0116/2010 від 17.02.2010). Депутати закликали нового президента Віктора Януковича переглянути це рішення свого попередника[80][81].
  • Голова делегації Європарламенту з питань співпраці з Україною Павел Коваль (Польща) наголосив, що вважає подію навколо нагородження Бандери найвищою українською державною відзнакою, винятково внутрішньою справою українців[82].
  • Голова «Словацького союзу борців із фашизмом» Павол Сечкар заявив, що «з боку Віктора Ющенка — це провокація» і що в роки Другої світової війни бандерівці лютували і на чехословацькій території, а надання високої нагороди було проведено без вивчення багатьох історичних фактів, і сумнів викликають «так звані заслуги» С. Бандери[83].
  • Голова «Словацького об'єднання колишніх в'язнів концтаборів» Отто Вагнер заявив: «Бандера співпрацював з нацистами. Тому неофашисти можуть сприймати надання йому звання героя України, як черговий крок до відбілювання фашизму»[83].
  • Голова чеської конфедерації політв'язнів Надія Кавалірова висловила підтримку рішенню Президента України Віктора Ющенка надати звання Героя України Степану Бандері. Добре, що він (В.Ющенко) пішов на цей крок, багатьом чеським політикам є чого повчитися, — сказала Н. Кавалірова[84][85].
  • Заступник Голови Ради Федерації Росії Ю. Воробйов назвав дії Ющенка щодо надання Бандері звання Героя ганебними: «Це просто сором. Якби про це дізналися наші діди та батьки, то просто б перекинулися від обурення в своїх могилах»[86].
  • У заяві МЗС Росії говориться що нагородження: «подія настільки одіозна, що вона не могла не викликати однозначно негативну реакцію насамперед в Україні. Вже відома позиція з цього питання цілої низки українських політиків, котрі вважають, що вирішення подібного роду не сприяють консолідації української громадської думки»[87].
  • Маршал сенату Польщі Богдан Борусевич заявив на зустрічі з головою Ради Федерації Росії Сергієм Міроновим, що надання Бандері звання Героя України, внутрішня справа українського керівництва[88].
  • Міністр канцелярії президента Польщі Маріуш Ґандзлік заявив «Ми з подивом сприйняли рішення Президента України щодо Степана Бандери. Ми розраховували на велику делікатність з боку наших українських партнерів … Польща в розмовах з українськими партнерами неодноразово висловлювала свої заперечення з того, що стосується надання пошани Степану Бандері та членам УПА. Для поляків Степан Бандера — постать надзвичайно неоднозначна»[89].
  • «Центр Симона Візенталя» направив лист до посольства України в США, в якому висловив «глибоку відразу по відношенню до тих почестей, якими відзначено Бандеру». У документі говориться, що Бандера був «посібником нацистів і винуватцем вбивства тисяч євреїв та людей інших національностей в роки Другої світової війни»[90][91].
  • Російська християнська антикомуністична громадськість через надання звання Героя України Степанові Бандері, звернулась із заявою до Посольства України в РФ на підтримку цього звання та відправила заупокійну літію за душі Вождів Українського визвольного руху Степана Бандери, Романа Шухевича, Євгена Коновальця, а також всіх вождів і воїнів Української Повстанської Армії (УПА) та 14-ї гренадерської дивізії Waffen-SS «Галичина» (1-ї Української). Завершальну молитву прочитано українською мовою[92][93].
Судові рішення щодо скасування Указу Президента України

2 квітня 2010 року Донецький окружний адміністративний суд визнав незаконним та скасував Указ Президента Віктора Ющенка про надання С. Бандері звання Героя України. Суд визнав протиправним і таким, що підлягає скасуванню згаданий Указ, оскільки таке звання може присуджуватися тільки громадянам держави; набуття громадянства України є можливим з 1991 року; особи, що померли до цього року не можуть бути громадянами України; Бандера Степан Андрійович помер у 1959 році, тому він не є громадянином України, через що не може бути відзначеним званням Героя України[94][95].

12 квітня 2010 року Віктор Ющенко подав апеляційну скаргу на Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року, мотивуючи її тим, що «рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому має бути скасоване»[96].

Були подані апеляційні скарги також від інших осіб.

23 червня 2010 року Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалив апеляційні скарги залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду залишити без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції могла бути оскаржена у Вищому адміністративному суді України протягом одного місяця[97], чого зроблено не було.

12 січня 2011 року пресслужба Адміністрації Президента України Віктора Януковича повідомила, що[98]:

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2010 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року залишено без змін. Рішення набуло законної сили. Указ скасовано.[99]

13 січня 2011 року адвокат, який представляє в Україні інтереси Степана Бандери (молодшого) — Роман Орєхов, сказав, що нині немає юридичних підстав стверджувати, що історичних діячів Степана Бандеру та Романа Шухевича остаточно позбавлено звання Герой України, наданого указом президента Ющенка[100]. Адвокат також припустив, що повідомлення президентської адміністрації від 12 січня, яке він назвав «провокацією», мало політичний характер і призначалося зацікавленим колам у Росії, а також російським репортерам[101], які приїхали в Україну висвітлювати перебіг судової справи[102][103].

Ці рішення викликали дискусії у суспільстві, в тому числі щодо юридичних наслідків вказаних судових рішень.

2 серпня 2011 року Вищий адміністративний суд України залишив у силі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року та ухвалу рішення Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2010 року, якими визнано незаконним указ третього президента України Віктора Ющенка від 20 січня 2010 року про надання Степану Бандері звання Героя України.

Колегія суддів не задовольнила касаційні скарги Ющенка, Юрія Шухевича (сина головнокомандувача УПА Романа Шухевича), Степана Бандери (онука Бандери), ВО Свобода і низки громадян України на дані рішення[104].

Громадська думка

За наслідками опитування соціологічної групи Рейтинг, які озвучив директор групи Олексій Антипович, за скасування указу третього президента України Віктора Ющенка про надання лідеру Організації українських націоналістів (ОУН) Степану Бандері звання Героя України в березні 2010 року виступали 53 % респондентів, в квітні 2011-го їхня кількість зменшилася до 51 %. Між тим, збільшилася кількість супротивників ідеї скасування документа — з 28 до 32 %[105].

Інші почесні звання

Борець за незалежність України у ХХ сторіччі[3].

Мапа почесних звань
Хуст
Тернопіль
Івано-Франківськ
Львів
Коломия
Луцьк
Теребовля
Трускавець
Радехів
Сокаль
Жовква
Червоноград
Сколе
Долина
Яворівський район
Бережани
Самбір
Борислав
Броди
Стрий
Моршин
Вараш
Калуш
Мапа міст, у яких Степана Бандеру визнано почесним громадянином. Легенда позначок:
  • більшого розміру — міста (з підписом, якщо населення понад 25 тис. осіб);
  • меншого розміру — села, селища і смт

Акти вандалізму на могилі

Руйнування пам'ятника 2014 року

17 серпня 2014 року було зруйновано пам'ятний хрест на могилі Степана Бандери в Мюнхені[127]. Земля на могилі з невідомих причин була перекопана. Цей акт вандалізму було зафіксовано німецькою поліцією, консулом України в Мюнхені та Міністром закордонних справ України Павлом Клімкіним.

Вандальні надписи та радянський прапор у червні 2015

На могильному хресті Степана Бандери написали дату волинської трагедії й повісили радянський прапор[128].

Книги про Бандеру
  • Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939—1959) / 3a загальною редакцією професора Володимира Сергійчука. — К. : ПП Сергійчук М. І, 2009. — Т. 1. — 680 с. — ISBN 978-966-2911-25-1.
  • Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939—1959) / 3a загальною редакцією професора Володимира Сергійчука. — К. : ПП Сергійчук М. І, 2009. — Т. 2. — 640 с. — ISBN 978-966-2911-25-1.
  • Ґой П., Степенський Б., Саноцька Р. Збірка документів та матеріялів про вбивство Степана Бандери 1909—1959—1989. — Торонто — Нью-Йорк — Мюнхен — Лондон — Мельборн : Світовий Український Визвольний Фронт, 1989. — 80 с.
  • Гордасевич, Галина. Степан Бандера: людина і міф / Електронна версія книги на сайті lib.oun-upa.org.ua. — Львів : Піраміда, 2001. — ISBN 966-7188-41-8.
  • Климишин, Микола. Спомини про провідника ОУН Степана Бандеру (з книги «В поході до волі». — Торонто, 1975. — Т. 1) // Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник — Микола Посівнич. — Тернопіль : Астон, 2008. — С. 67—115. — ISBN 978-966-308-253-0.
  • Кук, Василь. Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник — Микола Посівнич. — Тернопіль : Астон, 2008. — С. 52—57. — ISBN 978-966-308-253-0.
  • Мірчук Петро. Степан Бандера: символ революційної безкомпромісовости. — Нью-Йорк — Торонто : Організація Оборони Чотирьох Свобід України; Ліга Визволення України, 1961. — 160 с.
  • Перепічка, Євген. Феномен Степана Бандери. — Видання 2-е, доповнене. — Львів : Сполом, 2008. — 736 с. — ISBN 978-966-665-339-7.
  • Посівнич, Микола. Молодість Степана Бандери // Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник — Микола Посівнич. — Тернопіль : Астон, 2008. — С. 9—39. — ISBN 978-966-308-253-0.
  • Посівнич, Микола. Степан Бандера — життя, присвячене свободі. — Торонто — Львів : Літопис УПА, 2008. — Т. 3. — 112 с. — (Події і Люди) — ISBN 978-966-2105-10-0. (link)
  • Стецько, Я. И. З ідеями Степана Бандери за його життя і по смерті // Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник — Микола Посівнич. — Тернопіль : Астон, 2008. — С. 179—201. — ISBN 978-966-308-253-0.
  • Частий, Р. В. Степан Бандера: мифы, легенды, действительность. — Харьков : Фолио, 2007. — 382 с. — (Время и судьбы) — ISBN 966-03-3656-X. (рос.)
  • Балабанський М. Музей-садиба Степана Бандери в селі Воля Задеревацька. — Воля Задеревацька — 2000. — 96 с.
  • Пастух Р. Родинний архів Степана Бандери. — Дрогобич: видавець Сурма Святослав, 2008. — 160 с.
  • Степан Бандера та його родина в народних піснях, переказах та спогадах / Записи та упорядкування Григорій Дем'ян. — Львів: «Афіша», 2006. — 568 с.
  • Шлях Бандери. 100-річчя від дня народження (збірка статей). — Київ: Українська видавнича спілка, 2008. — 48 с.
  • Цар І. За що ми любимо Бандеру. З нагоди 100-ліття від дня народження Великого Сина України (1.01.1909-15.10.1959) — Львів, 2009. — 48 с.
  • Батьківщина Степана Бандери. Пам'ятні місця Старого Угринова. До 100-річчя від дня народження Степана Бандери. — Івано-Франківськ: «Лілея-НВ», 2008. — 32 с.
  • Степан Бандера: 1909—1959 — 2009. Збірник статей. Упорядник Богдан Гордасевич, Микола Посівнич. — Львів: «Тріада плюс», 2010. — 220 с.
  • Дужий П. Степан Бандера — символ нації. — Львів: Галицька видавнича спілка, 1996. — ч.1; 1997 — ч. 2.
  • Кук В. Степан Бандера (1909—1999). — Івано-Франківськ: Лілея НВ, 1999. — 48 с.
  • Кук В. Степан Бандера. Роман Шухевич. — Львів: Видавництво «БОНА», 2012—140 с.
  • Сватко Я. Місія Бандери. — Львів: Галицька видавнича спілка, 2003. — 64 с.
  • Сватко Я. Степан Бандера [Текст]: урок до сторіччя / Я. Сватко. — Л. : Галицька видавнича спілка, 2008. — 24 с.
  • Московські вбивці Бандери перед судом. Збірка матеріалів за редакцією Данила Чайковського. — Мюнхен: Українське вид-во, 1965. — 695 с.
  • Арсенич П., Федорів Т. Родина Бандерів: До 90-річчя від дня народження та 40-річчя трагічної смерті Провідника ОУН Степана Бандери (1909—1959). — Івано-Франківськ: Нова Зоря, 1998. — 103 с.
  • Варшавський акт обвинувачення Степана Бандери та товаришів / Упорядник Микола Посівнич. — Львів, 2005. — 204 с.
  • Вбивство Степана Бандери [Текст]. — Л. : Червона калина, 1993. — 357 с.
  • Частій Р. Степан Бандера. — Харків: «Фоліо», 2009. — 123 с.
  • Шафета П. Пістоле від Бандери. Політичний детектив. — Луцьк, 1994. — 120 с.
  • Батьківщина Бандери / авт.-упоряд. Т. Федорів. — Старий Угринів, 2007. — 116 с.
  • Степан Бандера: Документи і матеріали (1920—1930 рр.) / упоряд. М. Посівнич. — Л., 2006. — 248 с.
  • Степан Бандера : 90 років з дня народження. — Л. : Галицька Видавнича Спілка, 1998. — 16 с.
  • Бабій В. Планета на ім'я Бандера [Текст]: повість / В. Бабій. — Івано-Франківськ: ПП Супрун В. П., 2008. — 143 с.
  • Велет національної ідеї: зб. творів до 100-річчя від дня народж. С. Бандери. — Коломия: Вік, 2008. — 127 с.
  • Галичина [Текст]: всеукр. наук. і культ.-просвітній краєзн. часопис. Ч. 15-16'2009 : до 100-річчя від дня народж. С. Бандери / ПНУ ім. В. Стефаника. — Івано-Франківськ, 2009. — 772 с.
  • Когут М. Степан Бандера: фотомиті життя Провідника ОУН / М. Когут. — Калуш: Копі-центр, 2009. — 35 с.
  • Степан Бандера — символ нації: матеріали наук. конф., присвяч. 90-річчю від дня народж. провідника ОУН С. Бандери. — Івано-Франківськ, 1999. — 63 с.
  • Науково-популярний бюлетень : вісник історико-мемор. музею  С. Бандери / ПНУ ім. В. Стефаника ; редкол. : Б. Гаврилів [та ін.]. - Івано-Франківськ, 2006. - Вип. І. -  114 с.
  • Феномен «Бандерофобии» в русском сознании: взгляд на проблему глазами русского аналитика в Украине: зб. ст. / Укр. Вид. Спілка. — К., 2007. — 43 с.
  • Юзич Ю. Пластова юність Степана Бандери / Ю. Юзич. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008. — 20 с.
  • Посівнич М. Степан Бандера. — Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2015—256 с. (Серія: Українці історія нескорених)
  • Посівнич М. Степан Бандера. — Дрогобич: Посвіт, 2018. — 332 с.
  • Степан Бандера: людина — борець — провідник. / Данило Чайковський — УВС ім. Ю. Липи. — Київ, 2017. — 96 с.
  • Фаріон І. Степан Бандера — практик, теоретик, містик націоналістичного руху. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2009. — 32 с. + компакт-диск.
  • Матеріали до навчально-виховних занять Степан Бандера. — Тернопіль: Мандрівець, 2009. — 272 с.
  • Левицька В. Степана Бандера і Я. — Київ: Зелений пес, 2011. — 48 с.
  • Плохій С. Убивство у Мюнхені. По червоному сліду. — Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2017. — 512 с.
  • Сушко Ю. Я убил Степана Бандеру!… — Центрполиграф, 2013. — 317 с.
  • Краин Ю. Я убил Степана Бандеру!… — 2008.
  • Мизак, Н. С. Степан Бандера — соборник святої волі / Н. С. Мизак ; Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича ; дослідний ін-т «Студіюм». — Чернівці ; Торонто: Прут, 2011. — 310 с. : іл. — (Дод. до серії «За тебе, свята Україно»).
  • Страсті за Бандерою. Збірник статей / Упоряд. Ігор Балинський, Ярослав Грицак, Тарік Сиріл Амар. — Київ: Грані-Т, 2010. — 400 с.
  • Загребельний І. «Степан Бандера: міфологія української свободи». — 2013.
  • Rossoliński-Liebe, Grzegorz. Stepan Bandera: The Life and Afterlife of a Ukrainian Nationalist. Fascism, Genocide, and Cult.. — Stuttgart: ibidem-Verlag, 2014. — 654 с.
  • Млечин М. Л. Степан Бандера и судьба Украины. — Москва: Издательский дом «Аргументы недели», 2018. — 480 с.
  • Степан Бандера: в одній особі образ покоління: зб. метод, матеріалів для вшанування пам'яті славетного сина України / упоряд. О. Г. Ліскова ; ред. О. М. Раскіна. — Т., 2009. — 76 с.
  • Нагірняк, В. Во Славу Золотого Тризуба [Текст] / В. Нагірняк. — Івано-Франківськ: Лік, 2008. — 150 с.
  • Север А. Бандера и бандеровщина. — М.: Алгоритм, 2014.- 300 с.
  • Дужий П. За яку Україну боровся Степан Бандера? — Київ-Львів: Конгрес українських націоналістів, 1994.
  • Федорів, Т. Ф. Наш Бандера / Т. Ф. Федорів. — Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2008. — 86 с.

Фільми про Бандеру

Художні фільми

Документальні фільми
  • «Три любові Степана Бандери» (документальний телефільм, 1998, ТІА «Вікна»). Режисер Влад Гелло, оператор Костянтин Фролов, автор ідеї та сценарію Юрій Луканов[129][130][131].
  • «Секрети Бандери» (документальний телефільм, 2014, телеканал 1+1). Режисер Світлана Усенко)[132]. Директор Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович критикував фільм через перекручення його автором фактів біографії героя; також, на його погляд, має місце тенденційний, неправдивий виклад характеру головного героя[133].
Зовнішні відеофайли
Орест Лютий — «Ах, Бандеро, український апостол!», опубліковано 16.04.2012

Пісні про Бандеру
  • «Ах, Бандеро, український апостол!» — Орест Лютий
  • У 2016 році в інтернеті з'явилася пісня про Степана Бандеру, присвячена 107-річчю з дня його народження, виконана в стилі пісні італійського співака та кіноактора Адріано Челентано «Azzurro», яка згодом набрала велику популярність в мережі[134][135].
  • «Батько наш — Бандера» — українська патріотична пісня, яка неодноразово була використана у патріотичних флешмобах молоді.

Ставлення в суспільстві

Опитування, проведене на початку травня 2021 року Фондом «Демократичні ініціативи» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова показало, що діяльність Степана Бандери як історичної постаті позитивною для України вважають 32 % громадян, стільки ж вважають його діяльність негативною; ще 21 % вважають діяльність Бандери наскільки позитивною, настільки й негативною[136]. Згідно із даними соцопитування, позитивне ставлення переважає на заході України (70 %); у центральному регіоні держави по 27 % опитаних вважають його діяльність позитивною чи негативною; негативне ставлення переважає на півдні і сході України (діяльність вважають негативною для України 54 % та 48 % опитаних відповідно)[136].

Див. також

Примітки
  1. Посівнич, 2008, с. 9.
  2. Стасюк О. Й. БАНДЕРА Степан Андрійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — С. 177.
  3. http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-19
  4. 10 запитань і 10 відповідей про Степана Бандеру, запитання № 3
  5. Berkhoff, K.C. and M. Carynnyk 'The Organization of Ukrainian Nationalists and Its Attitude toward Germans and Jews: Iaroslav Stets'ko's 1941 Zhyttiepys' in: Harvard Ukrainian Studies, vol. 23 (1999), nr. 3/4, pp. 149—184.
  6. Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія..Інститут історії НАН України.2004р Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. — С. 338.
  7. Фиров П. Т. История ОУН-УПА: События, факты, документы, комментарии. (Лекции). — Севастополь : Изд-во СевНТУ, 2002. — С. 74. (рос.)
  8. Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні / переклад з французької Р. Осадчук. — Львів 1993. — С. 441.
  9. Вєдєнєєв Д. В. Організація українських націоналістів і зарубіжні спецслужби (1920 — 1950-ті рр.) / Д. В. Вєдєнєєв, О. Є. Лисенко // Український історичний журнал. — 2009. — № 3. — С. 132—146. С. 137.
  10. Дмитро Ведєнєєв. Драма державника: Степан Бандера і протиборство спецслужб
  11. Іван Патриляк. Повстансько-німецькі переговори грудня 1943 - вересня 1944 років: причини, хід, наслідки
  12. Дмитро Вєдєнєєв. Розвідувальна діяльність Української Повстанської Армії (1943–1945 рр.)
  13. А. С. Чайковський. ОУН-УПА і гітлерівські спецслужби: до історії співробітництва
  14. Боляновський Андрій (Львів). Національний рух опору і відступ Вермахту з українських земель (літо–осінь 1944 р.)
  15. Станіслав Кульчицький. Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси. С. 194-196, 338
  16. Станіслав Кульчицький. Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. С. 29
  17. Іван Патриляк. Микола Боровик. Україна в роки Другої світової війни: спроба концептуального підходу. С. 190-194
  18. Станіслав Кульчицький. Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси. С. 196-199
  19. The Poison Pistol Архівовано 21 липня 2013 у Wayback Machine., TIME Magazine, December 01, 1961
  20. Снайдер Т. Фашистський герой у демократичному Києві // Критика. — 2010, березень–квітень. — С. 8—9. — ISSN 33909.
  21. Виборча: Для поляків – бандит, а для українців – герой // Українська служба Бі-Бі-Сі. — 2009-08-03.
  22. Частий, Р. В. Степан Бандера: мифы, легенды, действительность. — Харьков : Фолио, 2007. — С. 305. — (Время и судьбы) — ISBN 966-03-3656-X.
  23. Сергійчук В. І. Український здвиг: Закерзоння. 1939—1947. — Київ : Українська Видавнича Спілка, 2004. — С. 32. — ISBN 966-7060-69-1.
  24. Посівнич Микола. Молодість Степана Бандери // Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник — Микола Посівнич. — Тернопіль : Астон, 2008. — С. 9. — ISBN 978-966-308-253-0.
  25. Газета «Свобода». — 1984. — 24 липня.
  26. Умер последний ребенок Степана Бандеры. (рос.)
  27. Центр досліджень визвольного руху: «Поїздка до Італії: діти Бандери Андрій і Леся». Архів оригіналу за 10 квітня 2016. Процитовано 9 серпня 2019.
  28. «Якби Бандері дали Героя раніше, Україна мала б газ по 800 доларів» // Україна молода.
  29. Оксана Лисенко: Степан Бандера // Український тиждень. — 2007. — № 3 (3, 16 листопада).
  30. Автобіографія Степана Бандери.
  31. Частий, 2007, с. 35−38.
  32. Гордасевич, 2001, гл. «Дитинство Степана Бандери».
  33. Полюхович Д. Тут теж минало дитинство Провідника // Zbruč. — 2015. — 27 вер.
  34. Шподарунок І. Шлях родини Бандерів проліг через Бучач // Береги свободи слова. — Тернопіль : Збруч, 2008. — С. 111—112. — ISBN 978-966-528-289-1.
  35. «Західняки» не мовчали, коли морили голодом їхніх братів на сході…. Архів оригіналу за 6 листопада 2015. Процитовано 27 грудня 2008.
  36. Ігор Набитович. Степан Бандера. Життя і діяльність. Архів оригіналу за 16 грудня 2008. Процитовано 27 грудня 2008.
  37. Гавриш І. Таємниця в'язня № 72192. Бандера у Заксенгаузені… — С. 3.
  38. Василь Расевич. Кого і чому не вчить історія.
  39. Юрій Михальчишин. НАШ Бандера
  40. Гавриш І. Таємниця в'язня № 72192. Бандера у Заксенгаузені… — С. 5.
  41. Григорій Васькович «Життя і діяльність Степана Бандери» (Українська Кореспонденція, ч. 8 з 1. 10. — Українське В-во в Мюнхені, 1964. — С. 3—7.)
  42. Командир-провідник: (Слідами сл. пам. Романа Шухевича) // Степан Бандера. Переспективи української революції. — К. 1999. — С. 281–298.
  43. Кричевський Р. ОУН в Україні, ОУН (з) і ЗЧ ОУН: причинок до історії українського націоналістичного руху. ст. 26, 27
  44. На прізвище Бандера. Україна Молода. 16 липня 2008.
  45. Романтик шахів («Львівська газета», 17 серпня 2007)
  46. Последний председатель КГБ Владимир КРЮЧКОВ... Комсомольская правда. 6 грудня 2005.
  47. Фото могили Степана Бандери, Munchen, Waldfriedhof (Alter Teil). Архів оригіналу за 19 липня 2011. Процитовано 25 листопада 2007.
  48. Квазіенциклопедія ОУН-УПА. Архів оригіналу за 26 жовтня 2009. Процитовано 26 жовтня 2009.
  49. Іван Федик «Життя, як чин», часопис «Каменяр»[недоступне посилання з серпня 2019]
  50. РЕЦЕПЦІЯ БЛАГОВІСТЯ | Бандерівець. banderivets.org.ua (укр.). Процитовано 11 вересня 2018.
  51. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 18 червня 2012.
  52. Ярославу Мудрому помогли стать «великим украинцем № 1» (dusia.telekritika.ua, 16 травня 2008) Архівовано 15 червня 2009 у Wayback Machine. (рос.)
  53. Вахтанг Кіпіані: Ярослав Мудрий переміг у «Великих українцях» завдяки маніпуляціям Архівовано 2008-07-01 у Wayback Machine. — «Телекритика», 18 травня 2008
  54. Архівована копія. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 13 квітня 2009.
  55. «Телекритика», 19 травня 2008. Архів оригіналу за 22 травня 2011. Процитовано 14 квітня 2009.
  56. Видавництво «Марка України»: МАРКИ
  57. Видавництво «Марка України»: МАРКИ
  58. Укрпошта видала до 100-річчя Степана Бандери пам'ятний конверт. УНІАН. 31 грудня 2008.
  59. У Києві Бандеру вшанували смолоскипною ходою. BBC News. 2 січня 2014. Архів оригіналу за 10 січня 2014. Процитовано 29 травня 2021.
  60. У Львові урочисто відзначили 105-ту річницю від Дня народження Степана Бандери. Вголос. 1 січня 2014.
  61. Послідовників Степана Бандери будуть нагороджувати грошовою премією. uapress.info. 3 січня 2014.
  62. Б. Мельничук. Бандера Степан Андрійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 74. — ISBN 966-528-197-6.
  63. Рішення Бориспільської міської ради про перейменування окремих вулиць, провулків, площі та водного об'єкта міста Борисполя № 42-2-VII від 17 грудня 2015 року // Газета «Трудова слава» № 194-197, с. 15 Архівовано 04.03.2016, у Wayback Machine.
  64. 5 КАНАЛ. Виповнилося 98 років зо дня народження Степана Бандери
  65. День народження Бандери у Полтаві відзначили смолоскипною ходою. ВІДЕО
  66. У Житомирі «Свобода» провела урочисту ходу на честь Бандери
  67. Хода на честь Бандери пройшла у Дніпропетровську, Донецьк теж відзначив
  68. Смолоскипна хода на честь С.Бандери відбулася у Херсоні
  69. [day.kyiv.ua/uk/news/010116-u-slovyansku-vpershe-smoloskypnoyu-hodoyu-vshanuvaly-pamyat-bandery У Слов'янську вперше смолоскипною ходою вшанували пам'ять Бандери]
  70. Смолоскипна хода «Марш честі» пройшла у Запоріжжі
  71. На честь Бандери центром Черкас пройшла молодь зі смолоскипами (фото
  72. Уперше в Черкасах ВО «Свобода» організує марш до дня народження Степана Бандери
  73. Указ Президента України від 20.01.2010 року № 46/2010 «Про присвоєння С.Бандері звання Герой України»
  74. Вадим Колесниченко: Президентский указ о присвоении Степану Бандере звания «Герой Украины» грубо противоречит международному и отечественному законодательству и ведет к расколу страны, 22.01.2010
  75. «Бандера еще больше расколет Украину». 22 января 2010, 18:11, агентство Росбалт-Украина. Архів оригіналу за 25 січня 2010. Процитовано 24 січня 2010.
  76. Майор Вихрь: «Узнав об Указе Ющенко хотел отречься от звания героя Украины. Но потом решил: не буду сдаваться Бандере!»
  77. У Тимошенко задоволені, що Бандера — Герой України. Архів оригіналу за 4 лютого 2010. Процитовано 24 січня 2010.
  78. Указ Президента України № 703/2001 від 21 серпня 2001 року «Про присвоєння звання Герой України»
  79. Бандера заслуговує на Парк Слави. Архів оригіналу за 30 січня 2010. Процитовано 2 лютого 2010.
  80. BBC: «Євродепутати проголосували проти Бандери»
  81. European Parliament resolution on Ukraine (RC-B7-0116/2010)
  82. Янукович не обіцяв відібрати звання у Бандери
  83. «Словаччина звинуватила Україну в провокації». Агентство «Росбалт-Україна», 23 січня 2010. Архів оригіналу за 26 січня 2010. Процитовано 24 січня 2010.
  84. http://www.cdvr.org.ua/content/чеські-політв'язні-схвалюють-присвоєння-бандері-звання-героя%5Bнедоступне+посилання+з+серпня+2019%5D
  85. Архівована копія. Архів оригіналу за 27 липня 2011. Процитовано 28 січня 2010.
  86. «Россия назвала позорным присвоение Бандере Героя Украины», 22.01.2010, 16:56, Ukranews
  87. «Однозначная реакция. МИД России прокомментировал присвоение Степану Бандере звания Героя Украины» Коммерсантъ № 14, 20.01.2010. Архів оригіналу за 06.03.2012. Процитовано 06.03.2012.
  88. Український погляд (9 лютого 2010). Варшава вважає привласнення С.Бандері звання героя України внутрішньою справою Києва, - маршал сенату Польщі. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 9 лютого 2010.
  89. Радио Свобода (24 січня 2010). Польша недовольна почетом, оказанным на Украине Степану Бандере (російською).
  90. Центр Симона Визенталя (28 січня 2010). WIESENTHAL CENTER BLASTS UKRAINIAN HONOR FOR NAZI COLLABORATOR (англійською). Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 30 січня 2010.
  91. Перед уходом Ющенко решил раздать награды
  92. Заява Російської християнської антикомуністичної громадськості на підтримку. Архів оригіналу за 16 травня 2011. Процитовано 10 квітня 2010.
  93. Бандера Герой!
  94. Текст рішення Донецького окружного адміністративного суду щодо Указу Президента України Віктора Ющенка № 46/2010 від 20 січня 2010 року «Про присвоєння С. Бандері звання Герой України». Архів оригіналу за 4 червня 2011. Процитовано 23 серпня 2010.
  95. Суд снял с Бандеры звание героя Украины(рос.)
  96. Ющенко подав апеляційну скаргу на Постанову Донецького суду щодо Бандери. Архів оригіналу за 22 серпня 2010. Процитовано 23 серпня 2010.
  97. Ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2010 р.
  98. У Бандери остаточно відібрали Героя
  99. Рішенням суду президентський указ «Про присвоєння С.Бандері звання Герой України» скасовано
  100. Українська Правда
  101. Gazeta.ua
  102. Інтерв'ю українській службі BBC
  103. Інтерв'ю Україні молодій
  104. КореспонденТ.net: ВАСУ підтвердив незаконність присвоєння Бандері звання Героя України
  105. http://novynar.com.ua/politics/166014 Архівовано 23 листопада 2011 у Wayback Machine. Опитування: В Україні зростає кількість прихильників Бандери як Героя і противників російської мови як державної
  106. Почесні громадяни міста Калуша
  107. За ініціативою «русина» і бездіяльності влади суд таки позбавив Бандеру і Шухевича почесного громадянства закарпатського Хуста (РІШЕННЯ). Архів оригіналу за 24 травня 2011. Процитовано 29 червня 2011.
  108. Про присвоєння звання Почесний громадянин міста Коломиї. Архів оригіналу за 16 жовтня 2012. Процитовано 19 березня 2011.
  109. Бандера став почесним громадянином міста Долина на Прикарпатті. Архів оригіналу за 3 липня 2013. Процитовано 23 серпня 2010.
  110. Почесні громадяни міста Архівовано 29 січня 2016 у Wayback Machine. // Сайт Варашської міської ради
  111. Бандера став почесним громадянином Луцька
  112. Бандера став почесним громадянином Червонограда. Архів оригіналу за 15 липня 2012. Процитовано 31 грудня 2010.
  113. Бандера і Шухевич стали почесними громадянами Теребовлі. Архів оригіналу за 3 липня 2013. Процитовано 13 січня 2011.
  114. На Львівщині Степан Бандера став почесним громадянином Трускавця. Архів оригіналу за 3 липня 2013. Процитовано 19 січня 2011.
  115. Бандера став почесним громадянином Трускавця і Радехова. Архів оригіналу за 13 липня 2012. Процитовано 20 лютого 2011.
  116. Бандера — почесний громадянин Сокаля
  117. Борислав і Стебник: Бандера — Герой України. Архів оригіналу за 16 жовтня 2012. Процитовано 20 лютого 2011.
  118. На Львівщині Бандеру визнано почесним громадянином Жовкви. Архів оригіналу за 11 листопада 2013. Процитовано 26 січня 2011.
  119. Рішення Сколівської міської ради Про Героя України Степана Бандеру. Архів оригіналу за 30 липня 2014. Процитовано 29 червня 2011.
  120. Бандера та Шухевич — Почесні громадяни Яворівського району[недоступне посилання з серпня 2019]
  121. Офіційний сайт Бережанської міської ради. Архів оригіналу за 16 жовтня 2012. Процитовано 11 червня 2012.
  122. Степан Бандера — почесний громадянин Самбора
  123. Борислав — офіційний сайт міського виконавчого комітету
  124. Степан Бандера став Почесним громадянином Бродів
  125. Офіційний сайт Стрийської міської ради
  126. http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?bandera_stav_pershim_pochesnim_gromadyaninom_morshina&objectId=1128768 Бандера став першим Почесним громадянином Моршина
  127. http://gazeta.ua/articles/life/_vandali-ponivechili-mogilu-banderi-v-myunheni/575816 Вандали понівечили могилу Бандери в Мюнхені
  128. Росіяни ніяк не вгомоняться: на могилі Бандери почепили радянський прапор
  129. Три любові Степана Бандери // Youtube, 7 березня 2014
  130. Юрій Луканов. «Три любові Степана Бандери» (сценарій телефільму) // oocities.org, 1998
  131. Коротко / Україна — День, 8 грудня 1998
  132. Ольга Богачевська. «Вразило, що українець вбив українця» / Газета по-українськи.— К., № 1 (1753), 2 січня 2015.— С. 22
  133. О. Б. Бандеру показали як невдаху на любовному фронті / Газета по-українськи.— К., № 1 (1753), 2 січня 2015.— С. 22
  134. Мережу підірвав іронічний трек про Бандеру та окупаційну війну на Донбасі 24tv.ua Процитовано 24 квітня 2020
  135. У мережі набирає популярність пісня про Бандеру в стилі Челентано versii.if.ua Процитовано 24 квітня 2020
  136. Опитування: діяльність Бандери позитивною для України вважають 32% українців, стільки ж – негативною. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 7 травня 2021.

Джерела

Посилання
Попередник
Богдан Кордюк		 7-й Крайовий провідник ОУН
1933-1934		 Наступник
Осип Мащак
Попередник
Посада запроваджена		 1-й Голова ОУНР
реально: 1940–1959
офіційно: 1941–1959		 Наступник
Степан Ленкавський
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.