Петля Лебедя

Видима частина петлі Лебедя відома як туманність Вуаль, також звана Периста туманність (англ. Cirrus Nebula) чи Ниткоподібна туманність (англ. Filamentary Nebula). Деякі її компоненти мають власні імена і ідентифікатори,[2][3] включаючи «Західну Вуаль» або «Відьмину мітлу», «Східну Вуаль», і Трикутник Пікерінга.

Південно-східний вузол розташований за координатами J2000 RA 20^г 56^х 21.2^с DEC +30° 23′ 59″ на південно-східному краю петлі Лебедя. Вузол був визначений як зіткнення між вибуховою хвилею від наднової і невеликою ізольованою хмарою.[12] Вузол є значним рентгенівським об'єктом, що складається з ряду ниток, які корелюють з видимою лінією випромінювання.[12] При поєднанні даних у видимому і рентгенівському діапазоні видно, що південно-східний вузол є заглибленням на поверхні вибухової хвилі, а не хмарка, а кінчик великої хмари.[12] Наявність зворотної ударної хвилі є доказом того, що вузол є ранньою стадією вибухової хвилі, яка наштовхується на велику хмару.[12]

Зовнішні зображення
	Порівняння петлі Лебедя з Місяцем

До недавнього часу відстань до залишку наднової оцінювалась у близько 2500 світлових років.[13][14] Однак недавні дослідження показали, що він повинен бути ближче. У 1999 році Вільям Блер, припускаючи, що ударна хвиля повинна постійно поширюватись з однаковою швидкістю у всіх напрямках, порівняв кутове розширення вздовж боків бульбашки (видиме на зображеннях космічного телескопа Габбл) з вимірами радіального розширення у бік Землі по лінії погляду.[13] Він прийшов до висновку, що фактичний розмір бульбашки приблизно на 40 % менше усталеного значення, що зменшило відстань до  залишку до близько 1470 св.р.[13][14]

Цей переглянутий розрахунок, хоча він мав певну невизначеність і був зустрінутий з деяким опором[14], був в цілому підтверджений відриттям зірки за туманністю Вуаль з використанням Far Ultraviolet Spectroscopic Explorer (FUSE). Зоря KPD2055+3111 спектрального класу sdOBwas була визначена як «яскрава в ультрафіолеті» на зображенні, отриманому від Ultraviolet Imaging Telescope[15], а лінії поглинання в її спектрі вказують на те, що її світло частково перехоплюється залишком наднової[14]. Емісійні властивості зорі вказують на те, що вона знаходиться приблизно за 1860 св.р.[14], що дає верхню межу відстані до петлі і підтримує попередню оцінку у 1470 св.р.

Переглянута відстань, у свою чергу, дає переглянуті оцінки розміру залишку (до 90 св.р. від 150 св.р. раніше)[14] і її віку (зараз вважається, що він між 5000 і 8000 років).[14]

Ультрафіолетовий вигляд петлі Лебедя

Основні об'єкти петлі Лебедя

Найяскравіші джерела крайнього ультрафіолетового випромінення у петлі Лебедя зустрічаються на північно-східній околиці залишку. Перший політ Спектрометра високої роздільної здатності ліній випромінювання (High Resolution Emission Line Spectrometer, HIRELS), широкопольного спектрометра туманностей у крайньому ультрафіолеті, налаштованого на OVI-емісійні лінії, був здійснений для спостереження за петлею Лебедя, першим спостережуваним галактичним джерелом OVI-ліній випромінювання.[16]

Рентгенівське джерело Лебідь X-5 збігається з SNR G074.0-08.6 (петля Лебедя), розташоване координатами J2000 RA 20^г 51.1^х DEC +30° 41′, і спостережене Ухуру на 4U 2046+31. Це джерело також має номери в каталогах 1E 2049.4+3050, 1H 2050+310 та 1M 2051+309, відповідно за спостереженнями Обсерваторією Ейнштейна, HEAO 1 та OSO 7.

Петля Лебедя є сильним джерелом м'якого рентгенівського випромінювання.[17]

Центр оболонки наднової (на підставі рентгенівських даних) лежить на J1950 RA 20^г 49^х 45^с DEC +30° 53′.[18] Характерна теплова температури, усереднена для петлі на підставі рентгенівських спектральних даних становить т_х = 2.9 ± 1,5 х 10⁶ К.[18] Мапа рентгенівської поверхневої яскравості петлі була отримана за допомогою одновимірного рентгенівського телескопу, який літав на борту метеорологічної ракети «Aerobee 170», що була запущена 30 березня 1973 року.[18]

У романі «Mindbridge» Джо Голдемана, петля Лебедя є залишком рідної зорі всесильної, безсмертної раси, що, нарешті, вирішила себе знищити.

• Рентгенівська астрономія
• Радіоастрономія
• Ультрафіолетова астрономія
• Надбульбашка Лебедя

• Sharpless Catalog 103
• FUSE Pierces the Veil. Newswise. Процитовано 3 грудня 2010.
• Cygnus Loop image from NOAO, in one of the largest astronomical images yet made (universetoday.com).
• Cygnus Loop in ultraviolet light
• The loop at 1420 mhz Source