Петрані

Село сполучене асфальтованою дорогою з селами Дубова і Кармалюково. Розмістилося в пониззі схилу Волино-Подільської височини, на водорозділі струмків, що стікають з урочища «Заньч» і несуть воду до річки Думка. Ставки села мають стоки в бік річки Згар. Північні схили села переходять у долини, покриті осоковими, хвощови-ми, жовтецевими рослинами. Підвищені схили на весні покриваються жовтогарячим цвітом мати-мачухи, його змінює сонячна кульбаба. Пагорби і долини багаті різнотрав'ям, що квітує до глибокої осені. Високі сінокоси оточують село з усіх боків, Милують око білокорі берези, граби, клени, ясени, дуби.

На західній околиці села бере початок Безіменна річка, ліва притока Думки.

На околиці села розташований ландшафтний заказник місцевого значення Борсуки.

Заснування села пов'язане з Гербертом, управляючим Барським старостатством. Він відомий тим, що побудував новий Барський кам'яний замок:

При Герберте получили надание еще родоначаль ники Петрановских. Петрану Васку Ясковичам разрешено было заселить урочище Роменну: потомки их назывались Петрановскими, а село получило второе имя Петрановцев или Петраней

М. Грушевський.

Перші Петранівці отримали право на володіння Роменою в середині XVI ст., наближено 1550 р. З цього можна зробити висновок про існування села раніше цієї письмової згадки. Петранівці спочатку не були шляхтичами. За старанність і вірну службу Барському Замку їх удостоїли шляхетства. їхній рід був нечисленним. Значні наділи в Петранях відійшли через родичання до інших прізвищ.

Так с половини XVII века водворяются здесь Драгомерецкие, один из которых был женат на вдове Северина Петрановского, кроме него в XVII веке видим здесь волохов - Бацулы, Дыдыскулы, Моймессулы (румьны, молдаване)

 — М. Грушевський

Під Час народно-визвольної війни 1648—1654 рр. Петранівські стали на бік козаків. Ярема Петранівський дослужився до чину полковника в польськом у Корінному війську. Потім з братами Данилом, Василем, Іваном служив у гетьмана Тетери. Один із братів потрапив у полон до татар. Гетьман Тетера в 1663 році поклопотав про його звільнення. Ярема Петранівський стає прибічником гетьмана Петра Дорошенка. Двічі від його імені (1669—1670 рр.) їздив у Варшаву. Коли Дорошенко вів переговори з польським королем, Ярема був заложником (1672 р.) у турецького султана. Коли П. Дорошенко почав втрачати міць, Ярема зрадин його і почав співпрацювати з Москвою, куди передавав різні повідомлення про Дорошенка. В цей час його називали бувшим полковником чигиринським, подальша доля невідома. Його внук в XVII ст. став управляючим генерального обозного Кочубея в Бахмачі.

З Петранями пов'язана доля дочки Євгена Тичини — рідного брата відомого українського поета. Її чоловік перед початком Німецько-радянської війни був учителем школи. Звідси призваний в армію, коли почалася війна. Дружина з дітьми залишилась у селі. Німці, дізнавшись про її зв'язок з Павлом Григоровичем Тичиною, забрали з села і невідомо, як з нею обійшлися. Цю історію розповів Кузьма Григорович Коцюмаха — учитель праці Стодулецької школи та пенсіонер Григорій Гнатович Посвалюк. У 1924 р. в селі створено садово-городнє товариство «Шлях». У списках колгоспів Жмеринського району з 1929—1930 рр. є колгосп «Червоний хлібороб». У нього входило 8 селянських господарств. Площа землі становила 29 десятин. З 1932 р. господарство обслуговувалось Сербинівською МТС. Земельної площі в с. Петрані було 748 га, орної — 644 га, коней було 67, дворів — 190.

У 1930 році було відкрито семирічну школу. В період репресій директор школи був заарештований, як ворог народу, його подальша доля невідома. Протягом 1934—1938 рр. репресовано з села Петрані до 25 осіб, з села Головченці — 4 чоловіки.

У 1967—1968 навчальному році в початковій школі навчалося 34 учні. Книжковий фонд бібліотеки становив 2500 книг. За період окупації з села вивезено в Німеччину, Бельгію, Францію 5 чоловіків, З жінки, 38 дітей; коней — 63, волів — 18, корів — 71, свиней — 66; спалено 6 хат, вивезено 2191 ц зерна.

• М. Антонюк. "Через віхи історії". - С. 76-80.

• Кармалюко́ве // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.236