Петрик Володимир Васильович

Народився Володимир Васильович Петрик у селі Ворона Тлумацького повіту (тепер Коломийський район) Станіславської (тепер Івано-Франківська) області в селянській сім'ї 30 серпня 1921 року[1]. Природа обдарувала Петрика тим, що зветься талантом: надзвичайною музикальністю, даром до танцю, співу та багатою фантазією. Не було в селі жодного фесту, великодніх забав чи весіль, де не бачили б в таці Владика. Це зіграло вирішальну роль в його подальшій творчості.

Володимир Петрик у рідному селі Ворона закінчив початкову п'ятирічку (1928 — 1933). В селі діяло 3 мистецькі гуртки: хор, драмгурток і доріст, в який ходила дітвора, що ще не доросла до 16 років долучалася до культурних надбань — співів, танців, музики. У цьому дорості Петрик не тільки виступав. Тут він уперше в житті відважився реалізувати у життя багаторічний задум та поставив «Чумацький» танець з батіжками та «Катерину». Це була його перша спроба й перше випробовування.

Закінчивши відповідні курси, Володимир був диригентом самодіяльного хору. У 1938 році батько віддає Володимира Петрика на навчання до дяка, яке він успішно завершив, бо мав гарний тенор, проте дяком так і не став.

У 1939 році на Прикарпатті в галузі культури було створено на базі самодіяльних мистецьких колективів обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка. При театрі одразу створили акторську й балетну студії, де могла шліфувати свою майстерність театральна молодь. У цю студію до Ярослава Чуперчука і прийшов Володимир Петрик у 1939 році. Паралельно Володимир Петрик вступає на 2-й курс Станіславської чоловічої гімназії.

В березні 1940 року, наказом відділу у справах мистецтв, провели розмежування між драматичним театром і новоствореним гуцульським ансамблем як самостійною мистецькою одиницею обласної філармонії. Балетмейстер Ярослав Чуперчук, який з театру перейшов до гуцульського ансамблю і Ярослав Барнич почали укомплектовувати штати. 1940 рік Петрик зустрів уже артистом балету гуцульського ансамблю. Дуже скоро колектив зробив програму, показував її містами і селами Галичини, Покуття, а згодом в столичних містах — Києві та Москві.

З початком війни багато артистів розбіглося по своїх домівках. Володимир Петрик просто з вокзалу з усіма своїми зібраними для гастролей речами пустився додому.

Когутяк залишає театр в Станіславі і організовує новий в Коломиї, дерегентом оркестру став Євген Цисін, балетмейстер — Я. Чуперчук, який привів з собою танцюристів гуцульського ансамблю. Не забув він і про В.Петрика, запросивши його як танцюриста й виконавця сольних партій. Сценічність та темпераментність Володимира не залишились без уваги. На одному з концертів були присутні представники українського товариства з Відня, які згодом дали йому виклик-запрошення до Віденської балетної школи.

З Коломиї зібрався у Ворону до рідних попрощатися з батьками, але тут попав під облаву німців. Полонених швидко зігнали докупи, під конвоєм повели до залізничної станції.

У Відні просто неба ішов розподіл полонених на роботу. Тут на викупі були заможні люди, які потребували для себе приватно різноробочих і тому уважно слухали характеристику кожного. Коли підійшла черга до Петрика, на запитання, що вміє робити, відповів — танцювати. Ті люди, що його викуповували — винаймали, були в далекому корінні українці. Петрик згодився працювати підсобним у балетній школі і додав: «Я хочу там ще вчитися!» Тут він показав свій виклик-запрошення на навчання в балетну школу Відня.

У Відні він поглиблено вивчав анатомію, музичну грамоту, вокал, композицію, народний і класичний танці. Тут його навчили танцювати італійську тарантелу, аргентинське танго, модерний фокстрот і безліч слов'янських танців.

У 1945 році Володимир Петрик повертається в Україну. За його словами, він не зміг більше залишитися на чужині. Час, коли Володимир Васильович повертався додому, був дуже суворий. Коли поїзд проходив через Молдавію, військовий патруль забирає у нього всі документи і знімає з потяга. А згодом Петрика відправляють у вугільну шахту на Донбас. Та доля Володимира Петрика склалась так, що він зумів повернутися на свою рідну землю, в Гуцульський ансамбль пісні і танцю. Там він працював танцюристом, а з 1947 року його призначають балетмейстером-постановником.

За свої 54 роки балетмейстерської діяльності Володимир Васильович Петрик вклав внесок у розвиток хореографічного мистецтва та відродження звичаїв Прикарпаття. Його діяльність як балетмейстера, як постановника, як педагога не залишилося непомітною.

Помер Володимир Васильович Петрик 26 травня 2002 року. Похований на своїй батьківщині у селі Ворона.

У 2006 році, в рідному селі Володимира Петрика — Вороні, проходить обласне свято народної хореографії «Прикарпатські візерунки», присвячене його пам'яті[2][3].

Творча спадщина Володимира Петрика налічує величезну кількість постановок. Серед найвідоміших малометражних танців:

• «Гуцулка»,
• «Гуцулка на царині»,
• «Космачанка»,
• «Прикарпатський танець»,
• «Ямницька полька»,
• «Сербин» (покутський танець),
• «Марічка»,
• «Дрібонька»,
• «Бойківчанка»,
• «Аркан»,
• «Чабани» та інші[4].

• «Заслужений артист України» (1963)
• «Народний артист України» (1993)[5]
• орденом «Знак пошани»,
• Ленінською медаллю,
• Чотири Дипломи І ступеня від Ради міністрів України,
• Три Грамоти Міністерства культури України,
• Три Дипломи І ступеня Міністерства культури СРСР,
• Грамота Міністерства деревообробної промисловості УРСР,
• Подяка Міністерства культури за урочистий концерт майстрів мистецтв з нагоди п'ятої річниці Незалежності України від 23 серпня 1996 року.
• Президентська пенсія (2001)

1. Бойко О. С. Художній образ в українському народно-сценічному танці. 26.00.01 / Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. — К.,2008. — 19 с.
2. Василенко К. Ю. Лексика українського народно-сценічного танцю: [Навч.посіб. для ін-тів культури] / — 3-е вид. — К.: Мистецтво, 1996. — 493, [1] с.
3. Гарасимчук Р. Народні танці українців Карпат. / Р. Гарасимчук; НАН України, Ін-т народознав. — Л., 2008. Кн. 1 : Гуцульські танці. — 607 с., іл. Кн. 2: Бойківські і лемківські танці. — 320 с., іл.
4. Голдрич О. Хореографія: Посіб. з основ хореографічного мистецтва та композиції танцю. — Л.: Край, 2003. –160 с. –26 іл.
5. Демків Д. Ярослав Чуперчук: феномен гуцульської хореографії. — Коломия: Вік, 2001. — 167с.: іл., ноти.
6. Затварська Р. Василина Чуперчук. Перлина гуцульського танцю. — Івано-Франківськ. Нова Зоря, 2002. — 135 с.: іл.
7. Затварська Р. Маестро гуцульського танцю. / Затварська. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2002. — 160 с., іл.
8. Кривохижа А. Гармонія танцю. / А. Кривохижа. — Кіровоград: Антураж А, 2003. — 99 с., іл.
9. Мерлянова О. А. Жіночі танці в українській народній хореографії. 26.00.01 / Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. — К., 2009. — 19 с.
10. Прикарпаття. Спадщина віків: пам'ятки природи, історії, культури, етнографії / Івано-Франків. облрада. — Л. : Манускрипт-Львів, 2006. — 567 с.: іл.
11. Українські народні танці / П. П. Вірський (ред.) Андрій Іванович Гуменюк (упоряд.). — К.: Наук. думка, 1969. — 615 с.: схеми, ноти.
12. Стасько Б. В. Митці народної хореографії Прикарпаття. [посіб. для студ. хореогр. від. мистецьких вищ. навч. закл.]/Богдан Стасько, Наталія Марусик; М-во освіти і науки України. Видавн.-дизайнер. від. ЦІТ, 2009. — 163 с.: іл.
13. Стасько, Б. В. Танці з Прикарпаття: навч. посіб. для студ. мистец. спец. вищ. навч. закл. / Богдан Стасько; М-во освіти і науки України. –2-ге вид. –Івано-Франківськ: Плай, 2009. — 205 с.: іл., ноти.
14. Стасько Б. Хореографічне мистецтво Івано-Франківщини. –Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2004. — 312 с. — 8 с. кол. іл.

•  Петрик Володимир Васильович // Українська музична енциклопедія. — Київ: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, 2018. — Том 5: ПАВАНА — «POLIКАРП».  — С. 163

• Балетмейстери — Володимир Петрик
• Володимир Петрик