Петрик Петро

Народився 12 липня 1886 в селі Мервичі (нині Куликівська селищна громада, Львівська область). За родинними переказами походив з роду гетьмана Ханської України Петра Іваненка (Петрика)[1]. Закінчив народну школу в рідному селі та продовжив навчання у Львівській академічній гімназії. За участь у маніфестації проти утисків українців в Російській імперії піддавався суду, але був виправданий. Згодом студіював право у Львівському університеті.

З початком Першої світової війни в армії, у ранзі кадета.

25 грудня 1918 року призначений військовим комендантом на округ Сокаль — Белз[2]. Один з організаторів і командирів 5-ї Сокальської бригади УГА.

27 грудня 1919 виїхав з Вінниці у складі делегація від обох українських армій для переговорів з більшовиками[3].

Протягом 1920 року начальник оперативного штабу 1-ої кулеметної дивізії Армії УНР.

У 1921 році вступає до УВО, очолює окружну команду «Львів-округа»[4]. Був кілька разів заарештований і обвинувачений, провів 6 місяців у львівській тюрмі Бригідки.

Працював керівником організаційно-освітнього відділу при Головному виділі «Просвіти» у Львові та головній філії «Просвіти» м. Львова. Був також співпрацівником журналу «Письмо з Просвіти» і «Життя і Знання». Виконував обов'язки хорунжого «Просвіти», тобто опікувався прапором цієї організації.

Крім того, був членом різних організацій та установ : членом старшин «Сокола Батька» і «Сокола» у Городецькій дільниці Львова, членом ради «Кредитового Банку», Дирекції «Народної Торгівлі», Дирекції «Пенсійного Інституту».

Після другої світової війни перебував у таборі для переміщених осіб у Міттенвальді, а згодом емігрував до США. Спочатку проживав у Баффало, а потім у Сілвер-Спринг. Був членом комбатантських організацій, «Об'єднання Українців Вашингтону», «Товариства за Патріярхат». Наказом Армії УНР в екзилі ч. 121 від 10 січня 1983 року підвищений до рангів підполковника.

Помер 3 грудня 1984 року у віці 98 років. Похований на Українському Національному Цвинтарі у Вашингтоні. (У похороні взяли участь два побратими із часів визвольних змагань: підхорунжий Остап Котик-Степанович та духівник Степан Кіржецький).

Був одружений Людмилою (Любою) Гузар, мав доньку Ірену, яка у шлюбі з Миколою Ставничим виховувала чотирьох онуків : Ярослава, Петра, Тамару і Тетяну.

• Стецишин О. Ландскнехти Галицької армії. Часопис. — Львів, 2012. — ISBN 978-966-2720-02-0.

• Петрик Петро
• І.Вашків ::"Сокаль і Прибужжя"
• Українська Галицька Армія. У 40-річчя її участи у визвольних змаганнях
• У пам'ять Петра Петрика