Писар Пістряк (персонаж)
Писар Пістряк — вигаданий персонаж, один з центральних героїв сатирико-фантастичної повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма».
| Писар Пістряк | |
|---|---|
| Поява | У повісті "Конотопська відьма" та похідних творах |
| Автор | Г. Ф. Квітк-Основ'яненко |
| Інформація | |
| Статус | літературний персонаж |
| Стать | чоловіча |
| Рід занять | сотенний писар |
Образ
Писар Пістряк — один з центральних героїв, що втілює образ негативного героя — зухвалого шахрая, підступного і мстивого. Втілення зібраних в одній особі негативних рис козацької старшини.
Характеристика
Пістряк — п'яниця та підла людина, що використовує своє службове становище у власних інтересах. Службові справи в нього є засобом для шахрайства. У вчинках Пістряк хитріший і підступніший, ніж сотник Забрьоха — його безпосередній керівник.
Сотник Забрьоха про Писаря Пістряка:
«…він у нас чоловік з ученою головою, говоре так, що і з десятьма простими головами не розжуєш».
Писар надто пихатий через своєю вченістю, хоча вченість його надзвичайно обмежена. Жорстокий до селян: вимагає хабарі, зловживає посадовим становищем, глумиться над селянами. Жінок, які відмовили йому та не давали хабарів, Пістряк вважає за відьом. Через це було втоплено декілька ні в чому не повинних жінок. Розпутник.[1]
Намагання отримати владу
Писар постійно намагається обдурити сотника і завжди йому це легко вдається. Саме Пістряк порадив сотнику не йти з козаками в похід, як того вимагав наказ, а зайнятися, на його думку, більш нагальною справою — знайти відьму, що «вкрала дощ» в Конотопі. Підставивши таким чином сотника, писар планував зайняти його місце.
Але афера вдається не повністю. Забрьоха втрачає свою посаду через відмову виступати у похід. Однак невгамовна жага до влади та деяка «недалекість» Пістряка грають з ним злий жарт. Писаря позбавляють посади через намагання впливати на нового сотника.
Мова Писаря Пістряка
Мова Пістряка — колоритна, насичена старослов'янізмами й канцеляризмами. Намагається де потрібно і де не потрібно показати свою «вченість», як перевагу над іншими. Мовою нагадує Пана Возного з п'єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка».