Плата за страх

Дія фільму відбувається в 1947 році у Гватемалі, в районі, де добувають нафту. Початкові сцени розгортаються в одному з жебрацьких, глухих поселень. Окрім метисів та індіанців, в селі влаштувався білий набрід: пройдисвіти і бродяги усіх мастей. Немає серйозної роботи, немає грошей, щоб звідси поїхати. Усім заправляє американська нафтова компанія, єдине велике підприємство в регіоні.

Головний герой — Маріо (Ів Монтан), чоловік 30 років, безробітний. Єдина цінність у його будинку — квиток паризького метрополітену, що дбайливо зберігається під склом. Його сусід Луїджі — «типовий італієць», працює на будівництві. Лікарі повідомляють Луїджі, що якщо він не змінить клімату й роботу, то його чекає неминуча смерть: в його легенях величезна кількість цементного пилу. У місто приїжджає колишній гангстер Джо, що купив «квиток за п'ятдесят доларів», навіть не запитуючи пункту призначення. Він зав'язує дружбу з Маріо. Майже відразу Джо розуміє, що потрапив в діру, покинути яку можна лише дивом.

Перші сорок хвилин фільму герої переважно знайомляться між собою, нидіють неробством і провокують один одного на бійки. Проте монотонна течія стрічки різко змінюється при першій згадці нітрогліцерину. Сталася катастрофа: одна з далеких бурових злетіла у повітря. Загинули люди. Загасити велетенський факел, що реве, можна тільки спрямованим вибухом. Нафтова компанія пропонує роботу для чотирьох добровольців: доставити дві вантажівки на аварійну свердловину. На старих вантажівках поганими дорогами належить везти рідкий нітрогліцерин в каністрах: один поштовх — і на місці вибуху залишиться тільки величезна яма. Незважаючи на небезпеку, багато хто зголошуються добровольцями, але в результаті в рейс відправилися четверо — Маріо, Джо, Луїджі і колишній підривник Хуан Бімба — за книгою, учасник іспанської війни.

Маріо і Джо знайомляться з перших хвилин. Щоб отримати місце за кермом, Джо намагається шантажувати керівника місцевого відділення нафтової компанії О'Брайєна. Коли це не вдається, Джо спаює одного з шоферів, вибраних для поїздки, щоб їхати замість нього (сцени вбивства Смерлоффа немає у фільмі Клузо. У ремейку — фільм «Чаклун» Вільяма Фрідкіна — показують труп убитого).

По дорозі обидва екіпажі чекає безліч випробувань, головна з яких, — постійний, гнітючий страх.

Зйомки фільму проходили на півдні Франції. Цвинтар, побудований для зйомок біля Марселя (повз нього проїжджають вантажівки), існує й досі. У фільмі використовуються дві вантажівки — «Додж» T110 вантажопідйомністю 3 тонни, що випускався канадським відділенням фірми «Крайслер», і тривісний «Вайт-666» (також випускався під марками «Броквей», «Корбітт», FWD, «Ворд ля Франс») вантажопідйомністю 6 тонн (а не 10, як згадується у фільмі).

Під враженням від міжнародного успіху «Плати за страх» було знято два американських ремейки: «Пекельна дорога» (Violent Road, 1958, режисер Говард Кох) і «Чаклун» (Sorcerer, 1977, режисер Вільям Фрідкін)[2]. У фільмі 1958 року шофери везуть на трьох машинах компоненти ракетного палива — азотну кислоту, пероксид водню та гідразин. Одним з водіїв є винахідник нового складу палива. У фільмі «Чаклун» небезпечним вантажем є зада́внені динамітні шашки, з яких виділяється нітрогліцерин, скупчуючись на дні паперових пакувальних пакетів.

• У Франції фільм став одним з лідерів прокату 1953 року, посівши 4-те місце за кількістю переглядів — 6 944 306[3].
• У 2010 році фільм зайняв 9-ту позицію у рейтингу «100 найкращих фільмів світового кінематографу» за версією часопису Empire[4].

• «Плата за страх» на сайті IMDb (англ.) (станом на 23.08.2021)
• Плата за страх на сайті AllMovie (англ.)