Жорж Орік

Навчався в Монпельє, потім з 1913 року в Парижській консерваторії (клас з контапункту і фуги Ж. Коссада) і в той же час з 1914 по 1916 в «Схола конторум» у В.д'Енді (клас композиції).[7] Писати музику почав ще в 10 років, дебютував як композитор у 15 років (1914 р.), коли кілька його пісень виконали Пола де Лестан (сопрано) і Альфредо Казелла (фортепіано). Вже на початку своєї діяльності привернув увагу С.Дягілева та в результаті їх співпраці з'явилися багато цікавих балетів: «Матроси» (1925), «Пастораль»(1926) та інші. Писав музику до театральних постановок, мюзиклів і балетів. Є автором великої кількості комічних опер: «Під маскою», «Цариця серця», 14 балетів, багатьох оркестрових творів (увертюра, фокстрот, ноктюрн), камерно-інструментальних ансамблів, фортепіанних п'єс, пісень та романсів.[8]

У 1924 р. видав збірку дитячих пісень «Алфавіт».

Брав участь у антифашиському руху. Створював масові пісні: «Заспіваймо, дівчата», «4 пісні страждаючої Франції»,[9]

Популярним як композитор став завдяки своїй музиці до кінофільмів. Написав музику більш ніж до 70 фільмів. Часто його запрошували англійські компанії. Найцікавіша кінопартітура є до фільму «Цезар і Клеопатра»(1945), успіхом користувалася і музика з «Глибокою ніччю» (1945). Також написав музику до фільму «Мулен Руж»(1952), в тому числі і вальс, який став, мабуть, одним із відоміших його творів. Музика Оріка звучить у фільмах Кокто («Орфей», «Красуня і чудовисько», «Двоглавий орел»), Макса Офюльса («Лола Монтес»), Жуля Дассена («Чоловічі розбірки»), Жана Деланнуа («Вічне повернення», «Принцеса Клевська»), Уайлера («Римські канікули»), «Таїнство Пікассо».

Помер у 1983 році.