Повне ім'я особи

В англомовних країнах повне ім'я складається з власне імені, так званого середнього (або другого) імені та прізвища. Середнє ім'я часто скорочується до ініціалів, а в повсякденному спілкуванні не вживається зовсім. У той же час, серед людей шотландського походження зустрічається і зворотна традиція — скорочувати перше ім'я і використовувати як основне повсякденне ім'я друге.

В арабських країнах існує досить складна структура повного імені. Крім власне імені та прізвища може вживатися довгий ланцюжок імен предків, з'єднаних часткою ibn (bin) (по батькові), а також вказівки на місце народження людини. Крім того, перед ім'ям може стояти частка абу (батько) і інше ім'я. Наприклад, Абу Абдалла Махмуд ібн Саїд аль-Маджид = Махмуд, батько Абдалли, син Саїда, з роду Маджид.

Особливістю традиційних ісландських імен є вживання (крім власне імені) по батькові, і вкрай рідкісне вживання прізвищ.

У імператора, царя, князя та інших представників знаті могло бути кілька імен. Залежно від знатності і кількості титулів повна форма імені могла являти собою довгий ланцюжок імен та величальних епітетів. У монарших осіб головним, прижиттєвим ім'ям було тронне ім'я, яке офіційно замінювало ім'я при народженні, але далеко не завжди залишалось широко відомим після смерті.

Особливі традиції іменування склалися в релігійній і церковній сфері. Імена вищих церковних діячів в деякому сенсі схожі з іменами титулованої знаті, можуть включати в себе порядковий номер, а також церковний титул. Зазвичай, при прийнятті сану людина змінює своє ім'я, дане йому при народженні, на церковне, яке в подальшому і стає офіційною формою звернення до нього.