Погруддя кардинала Рішельє (Берніні)
Погруддя кардинала Рішельє (Берніні) (англ. Bust of Cardinal Richilieu) — скульптурний портрет кардинала і прем'єр-міністра Франції, котрий створив римський скульптор Лоренцо Берніні (1598—1680).
 | |
| Творець: | Лоренцо Берніні |
|---|---|
| Замовник: | Кардинал Рішельє |
| Час створення: | близько 1641 року |
| Розміри: | висота бл. 83 см |
| Висота: | 83 см |
| Матеріал: | мармур |
| Техніка: | висікання, шліфувння |
| Жанр: | Погруддя |
| Зберігається: | Париж, Франція |
| Музей: | Лувр |
 «Погруддя кардинала Рішельє »у Вікісховищі | |
Замова і замовник
Арман Жан дю Плессі Рішельє в молоді роки бажав стати військовим. Але мати з п'ятьма дітьми, що зосталась удовою по смерті чоловіка, потребувала захисту і матеріальної підтримки. Єдиним джерелом прибутків родини було єпископство Люсона. Так замість військової кар'єри молодий Рішельє обрав кар'єру священика.
Він пройшов довгий шлях політичного діяча і царедворця, допоки не зробив вдалу церковну і світську кар'єру і став єпископом ( 1607 р. ), депутатом Генеральних Штатів від духовенства ( 1614), кардиналом (1622), першим міністром (1624 і фактичним керівником уряду Франції.
Посаду першого міністра кардинал утримував до власної смерті. Відповідно до посади і статусу кардинала він оточив себе розкошами. Розкритий заколот з метою убивства кардинала Рішельє примусив того створити власну гвардію.
1640 року він забажав мати власну скульптуру у повний зріст роботи уславленого римського скульптора Лоренцо Берніні. Перемови з цього приводу проводили дипломат при дворі папи римського від Франції, маршал д'Естре, та довірена особа кардинала — італієць Джуліо Мазаріні.
Про перемови дізнався папа римський, котрий і сам не мав скульптури у повний зріст роботи Берніні. Тому скульптор отримав наказ створити лише погруддя .
Негативна реакція на портрет
Пихатий і хворобливий Рішельє не міг і не хотів їхати до Риму заради позування. Лоренцо Берніні був вимушений працювати без позування, створивши черговий офіциозний і парадний портрет, котрий перевезли до столиці Франції.
Незважаючи на реалістичні деталі, портрет в Парижі визнали невдалим і він викликав негативні відгуки. Але дипломатичний Джуліо Мазаріні надіслав у Рим звістку про позитивне сприйняття портрета, що було неправдою.
Реакцією кардинала на твір Берніні була замова на власний скульптурний портрет, створити котрий довірили французькому скульпторові Жану Варену (1604—1672).
А на початку грудня 1642 кардинал помер.
Джерела
- Rudolf Wittkower: Bernini. The Sculptor of Roman Baroque. London 1955.
- Gianlorenzo Bernini: Zeichnungen. Insel, Leipzig 1982.
- Alessandro Angellini: Giannlorenzo Bernini e i Chigi tra Roma e Siena. Siena 1998.
- Charles Avery: Bernini. Hirmer, München 1998, ISBN 3-7774-7630-7.
- Tod A. Marder: Bernini and the Art of Architecture. Abbeville Press, New York/London/Paris 1998, ISBN 0-7892-0115-1.
- Sabine Burbaum: Die Rivalität zwischen Francesco Borromini und Gianlorenzo Bernini. Athena, Oberhausen 1999, ISBN 3-932740-35-1.
- Philipp Zitzlsperger: Gianlorenzo Bernini. Die Papst- und Herrscherporträts. Zum Verhältnis von Bildnis und Macht. Hirmer, München 2002.
- Carolin Behrmann: Die Rückkehr des lebenden Toten. Berninis Grabmal für Urban VIII. Barberini. In: Horst Bredekamp und Volker Reinhardt (Hrsg.): Totenkult und Wille zur Macht. Die unruhigen Ruhestätten der Päpste in St. Peter. Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt 2004, S. 179–196.
- Sebastiano Roberto: Gianlorenzo Bernini e Clemente IX Rospigliosi. Arte e architettura a Roma e in Toscana nei seicento. Gangemi, Rom 2004.
- Мусский Сергей «100 великих скульпторов», М., 2007