Поділ (Харків)

Харківський Поділ — історичний район в центрі міста, обмежений річками Харків і Лопань, а також Вірменським провулком і Павлівським майданом. Виник в середині 17 століття, невдовзі після побудови Харківської фортеці на Університетській гірці. Цей район включає в себе вулицю Кооперативну з навколишніми вулицями і провулками. Значна частина забудови — будинки 19 століття. Історично Поділ був в основному торгово-ремісничим районом.[1]

Вулиця Університетська.
Вулиця Кооперативна

Харківська фортеця

Поділ, як район міста Харкова виник одразу з побудовою фортеці. На території фортеці люди не жили. Тут розміщувалися адміністративні та господарські установи, соборна церква. Житлові будинки будували в прилеглих слободах. Вже в 1650-ті роки почалося заселення території, Поділ між фортечною стіною і річкою Харків яка отримала назву - Подолу.

У XVII столітті передмістя оточувала стіна з дубових кілків, але більш надійним захистом виступали річки і болота, що знаходились навколо. По руслу річки Харків знаходилися 5 островів, 3 з яких розташовувалися в районі Подолу. Великі острова мали власні назви і використовувалися харків'янами.

Дмитро Багалій та Дмитро Міллер в книзі «Історія міста Харкова за 250 років його існування» відзначали, що в XVIII столітті Харків складався з міської частини - територія Університетської гірки, де в XVII столітті існувала фортеця, безпосередньо примикав до неї Поділ, Захарківська і Залопанській слободи.[2]

Річка Харків

Природною межею Подолу слугувала річка Харків. В XVII-XVIII століттях річка виглядала інакше. У межиріччі розташовувалися шість озер, одне - в районі Університетської вулиці. Місцевість Подолу була болотистою і сирою, що призводило до повеней. Для боротьби з затопленнями укріпили береги р. Харків і р. Лопань, змінили їх русла, а болота осушили.[3]

На Василівському острові, що існував до першої половини XIX століття, поряд з сучасним Подільським мостом, влаштовувались святкові гуляння і відпочивали городяни. При проведенні гідротехнічних робіт острів зник з карти Харкова. Русло річки Харків робило петлю в південному напрямку, досягаючи сучасної Гольдберговскої вулиці, і поверталося назад. Ближче до міста розташовувалась протока, яку називали Нетеча. У книзі «Історія міста Харкова за 250 років його існування» Дмитро Багалій та Дмитро Міллер призводять опис течії річки в XVIII столітті.[4]

З кінця XVIII століття русло річки Харків має  сучасний вигляд. Назва Нетеча закріплюється вже за рядом болот та озер, які залишилися від колишньої течії р. Харків. Ця назва збереглася на карті - в назвах Нетеченській набережній, вулиці та бульвару.

Особливості забудови

У XVII і XVIII століттях будинки на Подолі зводили переважно з дерев'яних, низьких хат-мазанок. В одній половині будинку жили господарі, а в другу тримали для гостей.

У XVIII столітті з'являються кам'яні двоповерхові будинки. З  1768 року будівництво на Подолі в Харкові стає більш організованим. Сучасний вигляд район набув у другій половині XIX століття в ансамблі вулиць Кооперативної, Кузнечної і доточних провулків.

Поділ залишався одним з найбільш густонаселених районів Харкова. Тут селилися козаки і міщани міської сотні, ремісники і купці. На Подолі був власний ринок - Сінний, а з кінця XVIII століття - Рибний. Зростала кількість крамниць, землі переходили у власність харківських купців. Частина Плетньовського провулка, в XIX столітті належала купцеві Ломакіну, потім купцям Костюріну і Боровкову.[5]

Павлівська площа

Павлівська площа (раніше Рози Люксембург) Архітектурною пам'яткою Подолу став великий будинок купця Павлова, з 1830-х років він дав назву площі - Павловська. У 1868-1874 рр. в ньому розміщувався Малий театр, пізніше готель «Гранд-Готель» Павловська площа вважається однією з найстаріших в місті. Вона виникла на місці базарної ярмарки.[6] Саме тут був головний торговий майданчик міста, який пізніше перемістили на територію сучасного Центрального ринку. На цій площі проводилися щорічні Покровський і Успенський ярмарки. В кінці 1830-х років купець Савелій Павлов, який почав кондитерське виробництво в Харкові, побудував на площі кам'яний магазин. У цей час площу стали називати Павлівської.

Павлівська площа.

Павлов почав і введення фіксованих цін в місті. На базарах тоді не було цін на товари, доводилося торгуватися. Павлов заявив, що торги дуже стомлюють і встановив у власній крамниці фіксовані ціни. Він викупив ціле поле на іншому краю міста. Цю територію зараз називають Павловим Полем. На Павлівській площі розташовувався верстовий стовп. У народі його називали "ганебним": поруч з ним сікли злодюжок і невірних дружин. [7]

Троїцька церква

Однією з найстаріших будівель Харківського Подолу є Троїцька церква в Троїцькому провулку. Перший дерев'яний храм існував на цьому місці з 1659 року. У 1758-1764 роках звели нову трибанну кам'яну церкву з пов'язаною з нею дзвіницею. Ця храмова будівля в незмінному вигляді проіснувала сторіччя.

Архітектура церкви не змінювалася, а зовнішній вигляд харківських вулиць зазнав змін. Вимощені каменем на початку XIX століття вулиці Подолу почали підніматися над рівнем площі, де стояв храм. Під час відлиг і сильних дощів вода з Рибної вулиці затоплювала церкву. В 1850-х роках стала необхідність в будівництві нової будівлі для Троїцької церкви, фундамент нового храму заклали 7 липня 1857 року. Автором проекту нової Троїцької церкви виступив харківський міський архітектор, академік архітектури Андрій Тон. Будівництво тривало близько двох років. Ще 2 роки займались внутрішнім оздобленням храму. Освячення головного престолу відбулося 24 вересня 1861 року. В 1917 року Троїцький храм припинив своє існування, а в будівлі розпочала роботу хлібопекарня. Тільки в 1992 році будівлю церкви передано єпархії і в ньому відновлені богослужіння.

Вулиці та площі

Кооперативна вулиця

Центральна і найстаріша вулиця харківського Подолу є Кооперативна. Її виникнення відноситься до кінця XVII століття, коли вона називалася Подільською. У XVII-XVIII століттях тут торгували сіном В середині XIX століття на вулиці з'явилися магазини рибопромисловців з Ростова-на-Дону, а в її західній частині з'явився великий Рибний ринок. Рибні ряди проіснували на цьому місці до 1960 року. У XX столітті на вулиці почав роботу Центральний робочий кооперативзмінилося призначення інших будівель, з'являються фінансові та державні установи.

В 1920 році Харків відвідав поет Сергій Єсенін. Він мешкав у єврейській родині близько місяця гостював Сергій Єсенін. Поет жив на вулиці Рибна, 15. Одного разу під час прогулянки по місту у Єсеніна вкрали годинник, але на ранок під двері будинку на Рибній невідомі підкинули згорток з годинником і запискою:" Серьога, вибач, сперли помилково. Вже тоді в Харкові злодюжки знали, хто такий Єсенін. В Харкові поет написав вірш "По-осінньому кичет сова". Будинок, в якому гостював Єсенін, знаходився по сусідству з будівлею нинішньої обласної наукової бібліотеки, але до наших днів не зберігся.[8]

Вулиця Кузнечна

Вулиця Кузнечна.

Вулиця Кузнечна виникла в кінці XVII століття. На початку XVIII століття, коли Поділ обнесли валом і ровом, поблизу Лопатинського провулка стояла сторожова вежа. Довгий час вулиця не мала назви. Тільки в 1763 році в зв'язку з перенесенням сюди ковальських рядів її почали називати Кузнечною. Тут була побудована перша в Харкові електрична станція, що забезпечила місто електроенергією.

Провулок Плетнівський

Провулок Плетнівський поєднує вулицю Кузнечну та Павлівську площу. Будинок № 7. Будівництво було закінчено в 1916 р Стиль — модерн. Архітектор — Гінзбург Олександр Маркович (1876—1949). Раніше це був житловий будинок, нині в ньому розташовується 24-а Міська Дитяча клінічна лікарня (стаціонарне відділення).

Провулок Короленка

Провулок Короленка. В 1921 році провулок названо ім'ям письменника і громадського діяча В. Г. Короленко. Район між сучасним Московським проспектом, провулком Короленка та Кооперативною вулицею займало озеро. На розі провулка і нинішнього проспекту, перебувала велика садиба, що належала, за даними 1783, Харківському казенному училищу.

Провулок Костюринський

Сергій Костюрін, в честь якого названо Костюринський провулок, був одним з найуспішніших купців першої гільдії в середині 19 століття. Костюрін кілька разів обирався на посаду гласного Міської Думи і два трирічних терміна був міським головою, був знаним меценатом. С. Костюрін доклав зусилля до багатьох важливих будівель в місті, робив багато пожертвувань.[9]

Провулок Лопатинський

Лопатинський провулок з'явився в кінці XVIII ст. Істотну роль в плануванні вулиць зіграли нові власники дворових місць, торговці, для яких близькість до місця проведення базарів і ярмарок була в пріоритеті. Це зіграло роль в забудові Подолу. Лопатинська вулиця (зараз — провулок) в 1804 році отримала ім'я колезького асесора Бориса Лопатинського. Домоволодіння під № 4 по Лопатинському перевулку збереглося. Сьогодні ця будівля входить в число пам'яток архітектури, але потребує реставрації.[10]

Відомі будівлі

  • Центральний універмаг (будинок № 1/3) був побудований в 1933 р на місці торгових рядів і став першим в Харкові. Архітектором першого проекту був А. В. Лінецький.
  • Дев'ятиповерховий житловий будинок №5 (будинок Гипрококсу) з магазинами розташований між вулицями Квітки-Основ'яненка і Університетській. Побудований в 1954-1955 рр., Архітектори будинку - В. П. Костенко, Б. Г. Клейн і Н. В. Згурська.
  • Будинок №10 побудований в 1910-1913 роках архітекторами Н. В. Васильєвим і А. І. Ржепішевський. У ньому розміщуються банки, офіси, контори та магазини,
  • Будинок 4, Харків був готель «Асторія». Одне з перших в місті будівель з залізобетонним каркасом поєднує конструкції з великою кількістю скульптур (атланти) і прикрас. Загальний силует будинку визначається високим фронтоном над головним виходом, різновисокими еркерами і кутовим куполом.
  • Будинок №6 - Торгово-фінансовий технікум і закусочна «Макдональдс».
  • Житловий будинок №4 побудований як Селянський будинок в 1912 р архітектором Б. Н. Корнеенко, і тому має риси української народної архітектури. У ніші поміщений бюст Т. Шевченка.

Харківська кенаса

Харківська кенаса- культова споруда караїмів, пам'ятник архітектури кінця XIX століття. Місцезнаходження г. Харьков, кут Подільського провулку  і Кузнечної вулиці № 24 .

На Поділі перші караїмські родини оселилися у 40‑х роках ХІХ століття. Харківська караїмська кенаса з’явилася у 1853 році у Подільському провулку і розміщалася у приватному будинку Ізмайлових. Молитовний будинок караїмів був затверджений урядом у 1873 році. У 1891–1893 рр. на розі Подільського провулку та Кузнечної вулиці коштом караїмських родин за проектом відомого архітектора Б. С. Покровського було побудовано караїмську кенасу.[11]

Галерея

Примітки

  1. Харьковский Подол. the-past.inf.ua. Процитовано 17 листопада 2020.
  2. Багалей, Дмитрий (1993). История города Харькова за 250 лет его существования (с 1655-го по 1905-й год)  : ист. монографія.- Репринт. изд / Д. Багалей, Д.Миллер. - Харьков, 1993.- Т1.- 572 с. (російська). Харьков. с. 21–23. ISBN 5-7707-4374-3.
  3. Т.В. Тихомирова (16.11.2020). Харьковский Подол. http://the-past.inf.ua/list-2-1-41.html (російська). Процитовано 16.11.2020.
  4. Багалей, Дмитрий (1993). . История города Харькова за 250 лет его существования (с 1655-го по 1905-й год) : ист. монографія.- Репринт. изд / Д. Багалей, Д.Миллер. - Харьков, 1993.- Т1.- 572 с .-38-40 (російська). Харьков. с. 38–40.
  5. Багалей, Дмитрий (1993). История города Харькова за 250 лет его существования (с 1655-го по 1905-й год) : ист. монографія. В 2 т. / Д. Багалей, Д.Миллер. - Репринт. изд. - Харьков, 1993.. (російська). Харьков. с. 42–46.
  6. Харьков. Подол сквозь призму столетий. Часть седьмая. Status Quo (англ.). Процитовано 17 листопада 2020.
  7. "Столб позора" и апартаменты для императора: Чем известен "харьковский Подол" (ФОТО) – новости Харькова. www.depo.ua (рос.). Процитовано 17 листопада 2020.
  8. Место, где обокрали Есенина: тайны и легенды харьковского Подола. kh.vgorode.ua (рос.). Процитовано 17 листопада 2020.
  9. Костюрин (мэр Харькова) был весельчаком и к тому же был не против хорошенько выпить (ФОТО). РЕДПОСТ. Процитовано 17 листопада 2020.
  10. Прогулки по Харькову. Дом купца Николая Стреляного по Лопатинскому переулку. Kharkiv today (рос.). Процитовано 17 листопада 2020.
  11. З історії харківської караїмської громади. Харьковские Известия. Процитовано 17 листопада 2020.

Джерела

  • Багалей, Дмитрий (1993). История города Харькова за 250 лет его существования (с 1655-го по 1905-й год) : ист. монографія. В 2 т. / Д. Багалей, Д.Миллер. - Репринт. изд. - Харьков, 1993.- Т1.- 21-23 с.
  • Багалей, Дмитрий (1993). История города Харькова за 250 лет его существования (с 1655-го по 1905-й год) : ист. монографія. В 2 т. / Д. Багалей, Д.Миллер. - Репринт. изд. - Харьков, 1993.- Т1.- 38-40 с.
  • Багалей, Дмитрий (1993). История города Харькова за 250 лет его существования (с 1655-го по 1905-й год) : ист. монографія. В 2 т. / Д. Багалей, Д.Миллер. - Репринт. изд. - Харьков, 1993.- Т2.- 42 -46 с.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.