Польські легіони (1914—1918)

Напередодні війни за сприяння влади Австро-Угорщини в Галичині створено польські спортивні та парамілітарні об'єднання, що зосереджували патріотичну молодь «Стрілецький союз» («Związek Strzelecki»/Звйонзек стшелєцкі), «Польські стрілецькі дружини» («Polskie Drużyny Strzeleckie»), «Бартошові дружини» («Drużyny Bartoszowe»). Влітку 1914 р. з членів цих організацій, що нараховували кілька десятків тисяч молодих людей, командування австро-угорської армії дозволило формувати добровольчі підрозділи для участі у війні проти Росії з метою звільнення Царства Польського з-під влади Романових.

27 серпня 1914 р. Головне командування австро-угорської армії видало наказ про формування двох польських легіонів – Західного у Кракові та Східного у Львові, по 2 полки піхоти та 2-3 ескадрони кавалерії в кожному. В ході війни польські підрозділи мали підбурити польське населення Російської імперії на повстання, а їх ряди повинні були швидко поповнитися за рахунок поляків імперії. Однак повстання у Царстві Польському не відбулося; сформувати два легіони також не вдалося через загрозливу для Австро-Угорщини ситуацію на фронті. Сформовані на той час військові частини у вересні 1914 р. були відправлені на фронт до Карпат. У грудні 1914 р. було створено І бригаду легіонів (командувач – Юзеф Пілсудський), що воювала у Царстві Польському. У березні 1915 р. сформовано ІІ бригаду, відому як “Залізна”, або “Карпатська” бригада (командир – Юзеф Галлер). Польські легіонери, зокрема улани, прославилися у боях з російською армією на Буковині.

Восени 1915 р. всі формування Легіонів (15 тис. чол.), до яких приєдналася нещодавно утворена ІІІ бригада (командир – Станіслав Шептицький), перебували на позиціях на Волині. Легіонери відзначилися у боях під Костюхнівкою під час російського наступу 1916 року.

З початку війни зброю, мундири і спорядження закуповували на добровільні пожертви: внаслідок нестачі коштів легіонери у 1914 р. були озброєні у застаріла однозарядні гвинтівки системи Верндля (1873/77 рр.) та трофейні російські гвинтівки Мосіна (1891/1910).

З середини вересня 1914 деякі польські підрозділи отримали гвинтівки Манліхера (1895 р.) (кавалерія – карабіни Манліхера), а солдати ІІІ бригади – вживала російські гвинтівки. Командири та улани Польських легіонів застосовували також пістолети Штайєр (1907 р.) та револьвери Раста-Гассера (1898 р.).

Холодною зброєю служили австрійські шаблі зразка 1861 р. у офіцерів та кінноти, піки уланів та тесачні багнети до гвинтівок. На озброєнні польських солдатів були також кулемети Шварцльозе (1907/12 рр.), а нові формування отримували вже російські трофейні “Максими” та дещо пізніше – німецькі “Максими” (1908 р.). Артилерія мала на озброєнні австрійські мортири, 37-мм та 70-мм (1875 р.) гірські гармати, 90-мм гармати (1875/96 рр.), а пізніше польові 80-мм гармати зразка 1905 р.

Протягом грудня 1916 – лютого 1917 рр. проведено переозброєння легіонерів у німецьку зброю (гвинтівки Маузера 1898 р., кулемети Максима 1908 р.). Польський допоміжний корпус був знову підпорядкований австро-угорському командуванню, що призвело до нового переозброєння у гвинтівки і карабіни Манліхера, пістолети Фроммера та 100-мм легкі гаубиці зразка 1914 р.

Мундир солдата 2-го полку уланів Польських легіонів

На початку війни кожна парамілітарна організація вдягала своїх членів у власні однострої. В результаті цього влітку – восени 1914 р. легіонери носили стрілецькі капелюхи, “мацеївки”, та “рогатівки” “Бартошових дружин”, а пізніше солдати І та ІІ бригад теж мали різні однострої. У серпні 1914 р. було створено Польську військову інтендантуру, яка займалася пошиттям військового одягу. У вересні та жовтні 1914 р. поляки отримали перші надходження взуття та уніформ від австрійського командування.

Легіонери І бригади носили переважно стрілецькі однострої з круглими кашкетами "мацеївками". У ІІ бригаді було заведено мундири, що більш нагадували австрійські: кітелі мали австрійський крій, але відрізнялися відкладним коміром, штани з обмотками, кашкети “рогатівки” – з квадратним верхом, але подібні до австрійських кепі. Кашкети легіонерів оснащалися орлами-кокардами з білого металу. Відзнаки військових посад розміщувались на комірі. Решта військового спорядження (рюкзаки, сухарні сумки, намети, лопатки, патронні сумки) була аналогічною австрійському[1]. Улани носили мундири з великими кашкетами з квадратним верхом, що нагадували головні убори армії Царства Польського ХІХ ст.

Під час спроби формування “Польського вермахту” у квітні 1917 р. було вироблено особливу форму, що включала "мацеївки", кітелі та штани німецького кольору "фельдграу" з випушками на клапанах кишень, манжетах, краях кітелів та відзнаки ступенів на погонах. Така уніформа, модифікована у наступні роки, стала не лише зразком обмундирування "Польського вермахту", але і Війська Польського 1918–1919 рр.[2]

5 листопада 1916 р. на землях, зайнятих військами Центральних держав, монархи Австро-Угорщини та Німеччини проголосили створення Польського королівства. Було створено військову комісію, яка мала формувати збройні сили королівства – “Польську збройну силу” (“Польський вермахт”), союзні арміям Центральних держав. У вересні 1916 р. Польські легіони були виведені з фронту з метою доукомплектування та перетворення на Польську силу збройну. Однак у липні 1917 р. солдати І та ІІІ Бригад за ініціативою Ю. Пілсудського відмовилися присягати на вірність Німеччині, і Легіони було ліквідовано. На підставі ІІ бригади, що склала присягу, було створено Польський допоміжний корпус (7,5 тис. чол.), який в жовтні 1917 р. був відправлений на Буковину. В ніч на 16 лютого 1918 р. корпус на знак протесту проти умов Брестського миру вийшов з-під підпорядкування австро-угорської армії, перейшов фронт під Раранчею (тепер Рідківці) та в Сороках приєднався до 2-го Польського корпусу.

• Легіони польські

• Польські легіони 1914–1918 рр. (укр.)
• Легіони польські (укр.)