Полюс недосяжності (станція)

Полюс недосяжності (рос. Полюс недоступности) — тимчасова радянська антарктична станція, що знаходилась в одному із варіантів розташування так званого Полюсу недосяжності (точці найбільшого віддалення від морських берегів) у 2100 км від станції Мирний.

Полюс недосяжності
Пам’ятник Леніну на будівлі радянської антарктичної станції Полюс недосяжності (19 січня 2007 року)
Статус Тимчасова / закрита
Країна  СРСР
Дата заснування 14 грудня 1958
Дата закриття 26 грудня 1958
Населення 18 (на час закриття)
Координати 82°06′00″ пд. ш. 54°58′00″ сх. д.
Полюс недосяжності
 Полюс недосяжності у Вікісховищі

Функціонування

Створена учасниками санно-гусеничного походу 3-ї радянської антарктичної експедиції [1] 14 грудня 1958 року. Начальником станції був В. К. Бабарикін[2]. Під час церемонії відкриття станції, полярниками на будівлі був встановлений бюст Леніна[3]. На станції (будівля площею 24 м²) перебувало чотири полярники, радіостанція та електростанція. Станція використовувалася для метеорологічних, гляціологічних, геомагнітних та актинометричних спостережень. Було пробурено свердловину глибиною 60 м для вимірювання температури снігового покриву, підготовлена злітно-посадкова смуга, на яку 17 грудня 1958 року сів літак Лі-2[2][3]. Також було проведено сейсмозондування льодовикового покриву.

Полюс недосяжності був закритий 26 грудня 1958 року[2] через значну віддаленість від інших дослідницьких станцій, що утруднювало постійне безпечне використання. В майбутньому станцію планувалося використовувати лише для короткотривалих відвідувань. Чотири дослідники були евакуйовані літаком, решта 14 учасників повернулася на тракторах[4]. Ідентифікаційний номер станції у реєстрі Всесвітньої метеорологічної організації був 89550[5].

Розташування та кліматичні умови

Станція була розташована на рівнинній поверхні льодовикового плато на південь від Землі Ендербі. Відстань до Південного полюса 463 км, до станції Радянська — бл. 600 км. Висота над рівнем моря становить 3718 м, товща льодовика під станцією — 2980 м. Природні умови схожі із такими на станції Восток. Середня річна температура повітря становить близько –57 °C, що нижче, ніж на стації Восток, хоча через нерегулярність метеорологічних спостережень на Полюсі недосяжності, полюсом холоду вважається саме Восток.

Після закриття

У січні 2007 року троє англійців (Рорі Суіт, Руперт Логнсдон, Генрі Куксон) вперше в історії досягли Полюса недосяжності пішки, використовуючи тягу повітряних зміїв. За їхніми свідченнями, бюст Леніна досі знаходиться на даху радянської станції[6].

27 грудня 2011 року експедиція Antarctica Legacy Crossing за участю Себастіана Коупленда та Еріка Макнейра досягла Полюсу недосяжності пішки та на лижах, використовуючи тягу повітряних зміїв зі станції Новолазарєвська під час перетину Антарктики зі сходу на захід протяжністю понад 4100 км.

Див. також

Примітки
  1. (рос.) 20 лет открытию Полюса недоступности Антарктиды
  2. (рос.) Саватюгин Л.М., Преображенская М.А. Российские исследования в Антарктике : [Монография : В 3 т.]. — СПб : Гидрометеоиздат, 1999. — Т. 1. — С. 70. — ISBN 5286012655.
  3. (рос.) Трёшников А.Ф. История открытия и исследования Антарктиды. — Москва : Географгиз, 1963. — С. 332.
  4. (рос.) А.С. Лазарев (16 грудня 2008). Достижение полюса недоступности. Архів оригіналу за 23 серпня 2013. Процитовано 23 грудня 2012.
  5. Victor E. Lagun (16 жовтня 2008). Catalogue of Russian Federation Antarctic Meteorology Data. Arctic and Antarctic Research Institute. Архів оригіналу за 23 серпня 2013. Процитовано 25 грудня 2012.
  6. (рос.) «„Полюс недоступности“ покорен благодаря воздушным змеям» Архівовано 31 січня 2009 у Wayback Machine., news.ntv.ru, 21.01.2007. (Перевірено 23 квітня 2009)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.