Порохняк-Гановська Людмила Андріївна

Порохняк-Гановська Людмила Андріївна (нар. 5 травня 1947(19470505) р., м.Вінниця) — український громадський діяч, науковець.

Порохняк-Гановська Людмила Андріївна
Народилася 5 травня 1947(1947-05-05) (74 роки)
Вінниця
Національність українка
Місце проживання Київ
Діяльність фармацевт
Відома завдяки громадський діяч, науковець
Alma mater Медичний факультет Тернопільського національного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України
Заклад Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського

Життєпис

Порохняк-Гановська Людмила Андріївна народилася 5 травня 1947 року у м. Вінниця, дитинство та молоді роки провела в м. Тернополі. Закінчила Тернопільський медичний інститут за фахом «Лікувальна справа» в 1970 році. Асистент кафедри фармакології Тернопільського медичного інституту (1973—1982), асистент кафедри медичної підготовки Тернопільського фінансово-економічного інституту (1971—1973).

Після трагічної загибелі чоловіка разом з дітьми виїхала до м. Харкова, де 10 років працювала в фармацевтичній академії. Завідувач кафедри фізіології Харківського фармацевтичного інституту (1988—1991).

З 1992 року проживає в м. Києві. Завідувач лабораторії радіопротекторних засобів Наукового Центру радіаційної медицини (1992—2002).

Автор близько 200 наукових статей, 52 авторських свідоцтв та патентів.

Кар'єра

Голова Національної Ради жінок України (квітень 2014 року), доктор медичних наук (березень 1989 року), професор (січень 1991 року), керівник центру «Адаптація» Міжнародної організації «Жіноча Громада» (травень 1997 року).

Впродовж 15 років співпрацює з громадськими організаціями медичних сестер України, вбачаючи у 500 тисячах українських медичних сестер той ресурс, який спроможний впровадити здоровий спосіб життя для оздоровлення нації та забезпечити якісне реформування медичної галузі. Була ініціатором створення медсестринського відділу при Головному управлінні охорони здоров'я м. Києва. На жаль, створити медсестринський відділ при Міністерстві охорони здоров'я України досі не вдається через опір чиновників, які не бажають розглядати медичних сестер як фахівців окремої професії, що здатні реально покращити рівень медичного догляду, та поліпшити здоров'я населення України.

З вересня 2012 року обрана експертом з питань здоров'я Міжнародної Ради жінок.

Засновник та науковий редактор Всеукраїнського медичного журналу «Доктор» (1997—2001), «Нова медицина» (2002—2005), «Медична сестра» (2006—2010) та газети «Сімейний лікар+» (2003—2010). На 3 каналі Національного радіо Україні вела щотижневу авторську передачу у прямому ефірі «Сімейний лікар+» з 2004 по 2010 рік.

Керівник проекту ООН «Суспільство проти СНІДу» в 1997—1998 рр., який був визнаний одним з найкращих проектів року по ООН. В 1999 році за активну громадську діяльність удостоєна ордена Княгині Ольги 3 ступеню. Один з ініціаторів та засновників руху «Зупинимо туберкульоз разом».

Починаючи з 1990 року розробляла радіопротекторні засоби та харчові добавки, співпрацює з організацією «Лікарі Чорнобиля»: бере участь у підготовці міжнародних конференцій та форумів, доповідає на міжнародних форумах в Європі, Азії та Америці.

Брала участь в 2005 році у відзначенні річниці випробування ядерної зброї в районі острова Бікіні (Маршалові острови) — була першим громадянином України, що відвідав Маршали. Була ініціатором проведення паралельного міжнародного форуму при відзначенні 20-річниці Чорнобильської катастрофи в 2006 році.

Громадська діяльність

Як Голова Національної Ради жінок України неодноразово виступала на міжнародних форумах, узгоджувала з керівниками жіночих організацій та надсилала до Європейських та Всесвітніх жіночих організацій листи стосовно агресії Росії. Як результат оприлюднення Людмилою Порохняк-Гановською на Асамблеї Європейського центру Міжнародної Ради жінок на Мальті 3 травня 2014 року звернення Національної Ради жінок України була прийнята резолюція: «Залучення жінок до процесу мирного вирішення конфлікту в Україні». В ній зазначено, що Європейський центр Міжнародної Ради жінок стурбований нинішньою ситуацією в Україні. Всі етапи кризи зачіпають невинних людей, в основному жінок і дітей. Тому Європейський центр Міжнародної Ради жінок звертається до всіх учасників конфлікту з вимогою реалізації резолюції ООН 1325 і 2122 та залучення жіночих організацій до процесу мирного вирішення конфлікту.

Широке спілкування через різні засоби інформації з донесенням до жінок різних країн та континентів думок та прагнень Національної Ради жінок України забезпечили підтримку жіночими організаціями світу боротьби за звільнення української льотчиці Надії Савченко з російської тюрми та визнання ДНР та ЛНР терористичними організаціями після збиття малайзійського літака та загибелі мирних жителів різних країн.

Кредо Людмили: тільки своєчасна та правдива інформація сприяє розвитку відкритого громадянського суспільства.

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.