Приквіток

Приквіток належить до давніх еволюційних утворень, оскільки він виник одночасно із появою складних генеративних органів (суцвіть). Наприклад, у хвойних рослин приквітки розташовані на осі суцвіття поміж лусками шишок, особливо добре вони помітні у шишках псевдотсуги. Водночас, приквітки залишаються доволі поширеним морфологічним елементом, тому що відомі у багатьох сучасних родин рослин, включно із найрозвинутішіми — зозулинцевими та тонконоговими.

Гомологічно вони відповідають листкам, а похідні від них приквітнички — прилисткам. Доказом цього є їхня внутрішня будова, адже в кожній з пар цих органів обидва утворені епідермальною тканиною і мають однакове розташування провідних пучків. З іншого боку доведено, що формування приквітків та приквітничків контролюється різними генами[2].

В суцвітті молочая-різдвяника червоні приквітки від справжніх пелюсток можна відрізнити за наявністю добре розвинених черешків, що вказує на їхнє походження від листків.

У однодольних рослин приквіток зазвичай один, внаслідок тиску квітконоса, який виходить з його пазухи, він двокильовий. У дводольних рослин приквітки зазвичай парні, причому вони розташовані обабіч квітки під кутом 180° по відношенню один до одного. Показово, що положення приквітків впливає і на розташування перших листочків оцвітини[3].

Як правило, приквітки за розміром менші від листків та (або) інакше забарвлені. Їхнє основне призначення — привертати увагу запилювачів, а фотосинтез є вторинною функцією і можливий лише у приквітків зеленого кольору. У разі значної редукції приквітки можуть набувати вигляду лусочок або перетворюватись на залозки. В останньому випадку провідна тканина у них повністю заміщується залозистою паренхімою[2]. У рослин з родини Капустяних та кропу приквітки опадають рано, тому малопомітні[4]. У рослин з великими та яскраво забарвленими приквітками останні часто сприймають за пелюстки. Типовими прикладами таких помилок є шавлія блискуча, молочай-різдвяник, бугенвілія. Характерно, що в цих випадках великі приквітки розвиваються у видів з дрібними квітками із редукованою оцвітиною.

З огляду на велику різноманітність приквітків, деякі їхні форми позначають спеціальними ботанічними термінами. Окремо слід зазначити інші органи рослин, які приквітками не є, але походять від них онтогенетично.

Українська назва	Латинська назва	Визначення	Зображення	Коментар до фото
Різновиди приквітків
Брактея	Bractea	Хоча термін брактея є синонімом до слова приквіток взагалі, втім, при описі хвойних рослин використовують лише його з огляду на те, що справжніх квіток у цих рослин не буває.		Шпичасті тонкі брактеї стирчать між товстими заокругленими лусками у шишці псевдотсуги Мензіса.
Обго́ртка	Involucrum	Сукупність приквітків, розташованих колом при основі зонтика в Окружкових рослин чи при основі кошика в Айстрових. В останньому випадку приквітки численні.		Зелена обгортка волошки сонячної складена з голчастих приквітків.
Підча́шечка	Epicalyx	Додаткове коло з приквітків, розташоване під справжньою чашечкою, утвореною чашолистками. Найбільш притаманне родині Мальвових.		У Pavonia hastata видно рожеву оцвітину та два ряди зелених листочків: з яких внутрішній — чашечка, а зовнішній — підчашечка.
Покрива́ло	Spatha	Великий непарний приквіток, здебільшого яскраво забарвлений, що охоплює суцвіття у деяких однодольних рослин. Найчастіше трапляється у представників родини Ароїдних та Цибулевих.		Жовтий початок антуріума Андре на тлі ясно-червоного покривала.
Похідні приквітків
Приквітничок, або брактеола	Bracteolae, prophylla	Листок, розташований безпосередньо на квітконіжці чи квітконосі. Приквітнички зазвичай бувають численними, формою схожі на приквітки, від яких походять, але ще дрібніші.		У суцвітті золототисячника малого одночасно видно ланцетні приквітки при основі суцвіття та лінійні приквітнички під самими чашечками квіток.
Лоді́кула	Lodikula	Плівчаста незабарвлена луска, розташована під тичинками у деяких видів злаків. Лодікули утворюються лише попарно. Стосовно їхнього походження немає єдиної думки: одні морфологи вважають їх видозміненими частинами оцвітини, інші розглядають їх як сильно зменшені приквітки.
Па́леа	Palea	Верхня колоскова (квіткова) луска у злаків, розташована над генеративними органами. Веде своє походження від приквітків, за іншою версією — це частина оцвітини.		Препарований колосок м'якої пшениці, на якому виділені палеа та лема.
Ле́ма	Lemma	Нижня колоскова луска у злаків, яка виконує функцію криючого приквітка.