Примордіалізм

Примордіалізм можна простежити за ідеями німецького романтизму, зокрема в працях Йогана Готтліба Фіхте та Йогана-Готфріда Гердера. Для Гердера нація була синонімом мовної групи. У його міркуваннях мова була синонімом думки, і оскільки кожна мова вивчалася в громаді, то кожна громада повинна думати по-різному. Це також говорить про те, що спільнота з часом буде мати фіксований характер.

Примордіалізм є найбільш раннім напрямком в галузі етнологічних досліджень. У рамках примордіалізму розвиваються еволюціоністські уявлення про етнос (учення про етнос Сергія Широкогорова та Вільгельма Мюльмана, дуалістична концепція Юрія Бромлєя, пасіонарна теорія етногенезу Лева Гумільова та інші).

Примордіалізм зіткнувся з величезною критикою після Другої світової війни, коли багато націоналістичних вчених намагались ставитись до нації як до спільноти, побудованої за технологіями та політикою сучасності.

У російській науці більшість авторів розділяє примордіалістські теорії на два напрямки: соціобіологічні та еволюційно-історичні.

• Представники соціобіологічного напряму примордіалізму визнають, що національність як вихідна, органічна, незмінна і властива для біологічного вигляду homo sapiens, характеристика людських спільнот. Освідчення своєї національної приналежності, за думкою багатьох авторів-представників цього напряму, з самого початку закладена в генетичному коді людини, з моменту його народження, об'єднуючи людей в ці особливі біологічні (кровно-родові) спільноти. І саме ця біологічна сторона людської природи і обумовлює багато пов'язаних з нею явищ суспільної життя.
• Представники еволюційно-історичного напряму примордіалізму розглядають етноси та етнічність, не як природні, а як соціальні спільноти та категорії, що склалися в результаті суспільно-історичного розвитку. Тут усвідомлення своєї національної приналежності пояснюється не соціобіологічними факторами, а впливом конкретних соціально-історичних умов, що дозволяють виділити зміст та істотні риси культури цих спільнот та окремих індивідів, надбаних в результаті процесів соціалізації та інкультурації.

На думку російського політолога Володимира Колосова[1] в умовах сильних контрастів між регіонами країни, українські ідеологи обрали «найлегший», на їхню думку, шлях побудови національної ідентичності: «опозиційну модель», вперше описану ще Едвардом Спайсером, в основі якої лежить підтримка національної ідентичності через міжетнічні контакти і конфлікти. Примордіалізм грає роль зв'язки між протистоянням «ми — вони» і етнічною солідарністю: чим сильніший конфлікт, тим міцніше «братство по крові».

• Есенціалізм