Йоганн-Готфрід Гердер

Йога́нн-Ґот́фрід Ге́рдер (нім. Johann Gottfried Herder; 25 серпня 1744(17440825), Морунген, Східна Пруссія — 18 грудня 1803, Веймар) — німецький філософ, фольклорист, письменник і мислитель, один з визначних представників німецького Просвітництва.

Йоганн-Готфрід Гердер
нім. Johann Gottfried Herder
Основні відомості
Народження 25 серпня 1744(1744-08-25)
Моронг
Країна: Королівство Пруссія
 Священна Римська імперія
Альма-матер: Кенігсберзький університет
Конфесія: лютеранство
Смерть: 18 грудня 1803(1803-12-18) (59 років)
Веймар
Місце поховання: St. Peter und Pauld
Праці й досягнення
Рід діяльності: поет, перекладач, письменник, літературний критик
Основні інтереси: теологія, культурологія
Традиція/школа: гуманізм
Значні роботи:
Список
  • Plastikd, Stimmen der Völker in Liedernd і Treatise on the Origin of Languaged
Попередники: Джордано Бруно, Бенедикт Спіноза, Ґотфрід Вільгельм Лейбніц
 Йоганн-Готфрід Гердер у Вікісховищі
Висловлюваня у Вікіцитатах

Біографія

Після закінчення теологічного факультету Кенігсберзького університету в 1764—1769 роках був пастором в Ризі. У 1770—1771 роках в Страсбурзі зблизився з молодим Гете. З 1771 року придворний проповідник в Бюккебурзі, з 1776 року — у Веймарі. Згодом стає одним із натхненників руху «штурмерів» і відмовляється від раціоналістичної програми Просвітництва, проголошеної Лессінгом і Мендельсоном, підкреслюючи натомість важливу роль чуттєвости в житті людини. Його твір «Ідеї до філософії історії людства» (ч. 1-4, 1784—1791, скорочений рос. пер. 1829) пройнятий ідеєю своєрідності різних епох людської історії, прагненням зрозуміти їх, як щось органічно виростає на певному національному ґрунті і в специфічному переплетенні природних умов і культурних традицій. Вищим принципом розвитку людства Гердер вважав здійснення гуманності, тобто розуму і справедливості («Листи про заохочення гуманності», 1794—1797). Бачачи в гуманності відмітний принцип людини, спочатку властивий йому і характеризує його природу, Гердер розглядає в зв'язку з цим положення людини в органічному світі як «першого вільновідпущеника природи», що має двояке походження — природне і духовне; з точки зору цих ідей Гердер малює широку картину розвитку людства від стародавності (Китай, Індія та інші країни Древнього Сходу) до 14 століття.

У роботах «Про новітню німецьку літературу. Фрагменти» (1766—1768), «Критичні ліси» (1769) Гердер розглядає літературний процес в залежності від історичного та духовного розвитку кожного народу. У роботах «Дослідження про походження мови» (вид. 1772, рос. Пер. 1909), «Шекспір» і «Уривок з листування щодо Оссіани й пісні стародавніх народів» (опубліковано у збірнику «Про німецький характер та мистецтво», 1773, вид. спільно з Гете) Гердер створює теорію народної поезії, що стала літературним маніфестом «Бурі і натиску». У збірнику «Народні пісні» (1778—1779; 2 изд. «Голоси народів у піснях», 1807) Гердер включив народні пісні всього світу, розташувавши їх тематично, щоб довести рівність народів в їх поетичному самовираженні. У роботі «Про вплив поетичного мистецтва на звичаї народів у старі та нові часи» (1781) Гердер висунув теорію генія, творчість якого завжди самобутньо. Підготувавши своїм вченням рух романтизму, Гердер у 1790-ті роки виступав, однак, проти характерною для романтизму ідеалізації середньовіччя. В останні роки життя Гердер з позицій емпіризму різко полемізував з теорією пізнання і естетикою Іммануїла Канта «критичного періоду» («Метакритика критики чистого розуму», 1799; «Каллігона», ч. 1-3, 1800).

Досліджуючи фольклор, Гердер був, власне, першим німецьким фольклористом і вважав, що кожна нація має свою літературну традицію, яка пов'язується з міфологією. Він обстоював діалектичну ідею становлення та розвитку світу, як органічного цілого. Історію людського суспільства розумів, як продовження історії природи. Неабияку наукову цінність становлять мовознавчі дослідження Гердера «Дослідження про походження мови», 1772 р.(«Abhandlund uber den Ursprung der Sprache») та історична чотиритомна праця «Ідеї до філософії історії людства», 1784—1791 рр («Ideen zur Philosophie der Geschichte der Menschheit»). У Росії творчістю Гердера захоплювалися в гуртку Миколи Михайловича Карамзіна; частково це пояснюється тим, що Гердер приділяв значну увагу вивченню культури слов'янських країн, зокрема фольклору слов'янських народів.

Гердер та Україна

Оригінальна просвітницька програма була окреслена Гердером у «Щоденнику моєї подорожі в 1769 році» («Journal meiner Reise im Jahre 1769»). У цій праці Ґотфрід Гердер пророкував Україні велике майбутнє[1]:

Україна стане колись новою Грецією: прекрасне небо цього народу, весела вдача, музичний хист, родюча земля та ін., колись прокинуться: так із багатьох диких народів, якими також були колись греки, постане культурна нація і її межі простягнуться до Чорного моря, а звідти на весь світ.

— Herders. Werke: In 5 Bd. Berlin; Weimar, 1969. Bd.1.s.135

Оригінальний текст (нім.)
Die Ukraine wird ein neues Griechenland werden: der schöne Himmel dieses Volks, ihr lustiges Wesen, ihre musikalische Natur, ihr fruchtbares Land usw. werden einmal aufwachen: aus so vielen kleinen wilden Völkern, wie es die Griechen vormals auch waren, wird eine gesittete Nation werden: ihre Grenzen werden sich bis zum Schwarzen Meer hin erstrecken und von dahinaus durch die Welt.

Праці Гердера справили велике враження на ймовірного автора «Історії Русів» — Андріана Чепу, про що свідчить його лист до Василя Полетики: «Одно из лучших моих занятий есть мысли о безсмертии души, о будущей жизни… Некоторые сочинения о сей материи читаю и утверждаю себя в той надежде, что я не умру, но жив буду и повем дела Господня. Более всех мне по душе доказательства Гердерна, из натуры почерпнутыя.»[2]. Я. М. Маркович конспектував Гердера, готуючись до написання другої частини праці «Записки о Малороссии, ее жителях и произведениях»[3]

Філософсько-історичні ідеї Гердера зіграли видатну роль у становленні принципів історизму, надавши вплив на німецький романтизм і філософію історії Гегеля. Сенсуалістично-емпіричний характер антропології Гердера отримав розвиток у Людвіга Фейєрбаха.

Див. також

Примітки
  1. J. G. Herder. «Tagebuch», 1769.
  2. Из истории Южно-русского общества начала XIX века. — Киевская старина. 1890, № 5.
  3. Лазаревский А. Прежние изыскатели малорусской старины. Яков Михайлович Маркович (1776—1804). Киевская старина. 1894. № 12. — С. 349—387.
  4. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.