Причини Першої світової війни

• Не мала наміру відчужено спостерігати за проникненням Німеччини в райони, які вважала «своїми»: Східну і Південно-західну Африку;
• Здійснювала проти Німецької імперії неоголошену економічну і торгову війну;
• Здійснювала активні військово-морські приготування на випадок агресивних дій з боку Німецької імперії;
• Через потенційну німецьку загрозу відмовилася від традиційної для країни політики «блискучої ізоляції» і перейшла до політики утворення антинімецького блоку держав.

Британія була стурбована економічним домінуванням Німеччини в Європі та світі. На початку 90-тих років ХІХ століття Німеччина посідає перше місце за обсягами ВВП в Європі, відтісняючи на друге місце Британію. Британський уряд не може змиритись з цим фактом, враховуючи, що протягом багатьох століть Британія була «майстернею світу», найбільш економічно розвиненою країною. Звичайно, Британія відчувала себе ураженою, вона жадала помсти, тепер вже економічної.

• Прагнула узяти реванш за поразку, завдану їй Королівством Пруссія у франко-пруській війні 1870 року;
• Мала намір повернути Ельзас і Лотарингію, відокремлені від Французької республіки 1871 року;
• Зазнавала збитків на своїх традиційних ринках збуту в конкуренції з німецькими товарами.

У 1871 році в Дзеркальному залі Версальського палацу відбулось тріумфальне об'єднання Німеччини. Була утворена друга імперія. Проголошення відбувалось на тлі Франко-прусської війни, в якій Франція зазнала катастрофічної поразки. Це стало національним приниженням: мало того, що Наполеон III, імператор всіх французів, був взятий в полон майже відразу, від другої імперії у Франції залишились одні руїни. Виникає Паризька комуна, чергова революція, як це часто буває у Франції. Війна закінчується тим, що Франція погоджується з поразкою, яку наносить їй Німеччина, підписує Франкфуртську угоду 1871 року, за якою Ельзас і Лотарингія відчужуються на користь Німеччини та стають імперськими територіями.

Крім цього, Франція зобов’язується виплатити Німеччині контрибуцію у розмірі 5 млрд франків. Значною мірою ці гроші пішли на розвиток німецької економіки, що вже у 1890-х роках призвело до її небувалого підйому. Але справа навіть не у фінансовій стороні питання, а саме в національному приниженні, яке відчули французи. Про це приниження пам’ятатиме не одне покоління, починаючи з 1871 і аж до 1914 року. Саме тоді виникають ідеї реваншизму, які об’єднують всю Третю республіку, народжену в горнилах Франко-прусської війни. Не важливо хто ти: соціаліст, монархіст, центрист — всіх об’єднує ідея помсти Німеччині та повернення Ельзасу і Лотарингії.

Франція планувала повернути Ельзас і Східну Лотарингію, захистити Саарську область та лівий берег Рейну (там були розташовані сучасні промислові підприємства)

Японія планувала захопити німецькі орендні території в Китаї (півострів Шаньдунь) та острови у Тихому океані.

• Претендувала на вільний прохід свого флоту в Середземному морі, наполягала на ослабленні або перегляді на свою користь режиму контролю над протокою Дарданелли ;
• Розцінювала будівництво залізниці Берлін-Багдад (1898 рік) як недружній з боку Німецької імперії акт. При цьому, посилаючись на те, що це зазіхає на її права в Азії за російсько-британським договором 1907 року про розподіл сфер впливу в цьому регіоні;
• Протидіяла австро-угорському і німецькому проникненню на Балкани;
• Наполягала на винятковому праві протекторату над усіма слов'янськими народами; підтримувала на Балканах антиавстрійсько-угорських і антиосмансько налаштованих сербів і болгар.

Для Росії ключовою темою стояло питання про слов'ян, тобто про слов’янські народи, які живуть на Балканах. Ідеї панславізму, які набирають оберти в 1860-ті роки, в 1870-ті призводять до Російсько-турецької війни, у 1880—1890-ті ця ідея залишається, і так вона переходить в ХХ століття. Улюблена ідея Росії, вона остаточно втілюється в 1915 році. Основним задумом стало повернення Константинополя, поставити хрест над Святою Софією. Крім цього, повернення Константинополя мало вирішити всі проблеми з протоками, з переходом з Чорного моря в Середземне. У цьому й полягала одна з основних геополітичних цілей Росії. І плюс до всього, звичайно, відтіснити німців з Балкан.

• Новоутворена держава (повна незалежність з 1878 року) прагнула затвердитися на Балканах як лідер слов'янських народів півострова;
• Планувала утворити союзну державу, включивши в неї всіх слов'ян, що проживали на півдні Австро-Угорської імперії;
• Неофіційно підтримувала націоналістичні організації, що боролися проти Австро-Угорщини і Османської імперії.

• Як нова динамічна імперія прагнула до військового, економічного і політичного лідерства на континенті;
• Почавши боротьбу за колонії тільки після 1871 року, претендувала на рівні права в колоніальних володіннях Великої Британії, Французької республіки, Бельгії, Нідерландів і Португалії. Виявляла особливу активність в отриманні ринків;
• Кваліфікувала Антанту як угоду, що мала на меті підірвати могутність Німецької імперії.

• Була багатонаціональною імперією і внаслідок міжнаціонального протистояння була постійним вогнищем нестабільності в Європі;
• Прагнула утримати захоплені нею в 1908 році Боснію і Герцеговину ;
• Протидіяла Російській імперії, що хотіла контролювати всіх слов'ян на Балканах, і Королівства Сербія, що претендувала на роль об'єднувального центру південних слов'ян імперії.

• Встановлення контролю над східним узбережжям Адріатичного моря (Далмація, Албанія тощо);
• Приєднання Тіролю;
• Повернення Савої та Ніци, що входили до Франції;
• Загарбання Тунісу та Східної Африки (Сомалі, Ефіопія, Кенія).

Відомий політичний діяч початку XX ст. Ульянов так характеризував відносини між державами у десятиліття, що передували початкові війни:

Війна породжена імперіалістичними відносинами між великими державами, тобто боротьбою за поділ здобичі, за те, кому з'їсти такі-то колонії і дрібні держави, причому на першому місці стоять у цій війні два зіткнення. Перше — між Англією і Німеччиною. Друге — між Німеччиною і Росією. Ці три великі держави, ці три великі розбійники на великому шляху є головними величинами в теперішній війні, решта — несамостійні союзники. Обидва зіткнення готувались усією політикою цих держав за кілька десятиріч до війни. Англія воює за те, щоб пограбувати колонії Німеччини і розорити свого головного конкурента, який бив її нещадно своєю чудовою технікою, організацією, торговельною енергією, бив і побив так, що без війни Англія не могла відстояти свого світового панування. Німеччина воює тому, що її капіталісти вважають — і цілком справедливо, — що вони мають «священне» буржуазне право на світову першість у грабежі колоній і залежних країн, зокрема, воює за підкорення собі Балканських країн і Османської імперії. Російська імперія воює за Галичину, заволодіти якою їй треба особливо для задушення українського народу (крім Галичини у цього народу немає і бути не може куточка свободи, порівняної звичайно), за Вірменію і за Константинополь, потім теж за підкорення Балканських країн. Поряд із зіткненням розбійницьких «інтересів» Росії і Німеччини існує не менш — коли не більш — глибоке зіткнення між Росією і Англією. Завдання імперіалістичної політики Росії, що його визначає вікове суперництво і об'єктивне міжнародне співвідношення великих держав, можна коротко виразити так: при допомозі Англії і Франції розбити Німеччину в Європі, щоб пограбувати Австрію (відняти Галичину) і Османську імперію (відняти Вірменію і особливо Константинополь). А потім при допомозі Японії і тієї ж Німеччини розбити Англію в Азії, щоб відняти всю Персію, довести до кінця поділ Китаю і т. д. І до завоювання Константинополя, і до завоювання все більшої частини Азії царизм прагне віками, систематично проводячи відповідну політику і використовуючи для цього всілякі суперечності й сутички між великими державами. Англія виступала довше, упертіше і сильніше противником цих прагнень, ніж Німеччина. З 1878 року, коли російські війська підходили до Константинополя і англійський флот з'явився перед Дарданелами погрожуючи розстріляти росіян, як тільки вони з'являться в «Царграді» — до 1885 р., коли Росія була на волосок від війни з Англією з-за дільби здобичі в Середній Азії (Афганістан; рух російських військ вглиб Середньої Азії загрожував пануванню англійців в Індії) — і до 1902 року, коли Англія уклала союз з Японією, готуючи війну її проти Росії — за весь цей довгий час Англія була найсильнішим ворогом розбійницької політики Росії, тому що Росія загрожувала підірвати панування Англії над рядом чужих народів.[1]

• Полянський П. Б. — Всесвітня історія / Підручник для 10 класу загальноосвітніх навчальних закладів. — К.: Генеза, 2010. — 252 с.