Пришляк Ярослав Степанович

Ярослав Пришляк
Прізвисько «Самсон», «Зорян», «Джміль»
Народився 14 листопада 1911(1911-11-14)
Миколаїв
Львівщина
Австро-Угорщина
Помер 29 лютого 2004(2004-02-29) (92 роки)
Монреаль, Канада
Громадянство  Польща Українська держава (1941) Бельгія Канада
Національність українець
Діяльність політик
Відомий завдяки громадський діяч, військовий діяч, журналіст, письменник
Alma mater «Вища Школа торгівлі»
Партія ОУН
Брати, сестри Пришляк Євген Степанович
У шлюбі з Наталя Фільварків (22.05.1912 – 14.10.1980)

Ярослав Степанович Пришляк (псевдо: «Самсон», «Зорян», «Джміль», нар. 14 листопада 1911, м. Миколаїв Львівщина, Австро-Угорщина пом. 29 лютого 2004, Монреаль, Канада) — український громадський та військовий діяч, журналіст і письменник, керівник Фінансово-господарського Сектора Головного Проводу ОУН, пластун, голова Франко-Українського Товариства Дружби Квебеку.

Життєпис

Народився Ярослав Пришляк 14 листопада 1911 року в м. Миколаєві над Дністром. Батько Степан Пришляк (14.07.1881 — 04.10.1940) багато років був радником міського уряду і заступником посадника міста Миколаєва.

Ярослав Пришляк закінчив чотирикласну міську школу у Миколаєві. Навчався у середній школі класичного типу і Філії Української Академічної гімназії у Львові, яку закінчив 8 червня 1929 року. Вищу освіту здобув, з 1929 по 1934 роки, у «Вищій Школі торгівлі» у Львові. Із студентських років у ОУН. Був заарештований 30 липня 1930 року. Одним з провідних діячів ОУН був його рідний брат Євген Пришляк (псевдо «Ярема», «Чорнота»).

Ярослав Пришляк вступив в Українську Військову Організацію у 1928 році під впливом Андрія Данчевського, тоді абсольвента Стрийської гімназії і провідника УВО Миколаївської судової округи. У 1929 році став членом ОУН і незабаром за рекомендацією провідника повітової екзекутиви Андрія Данчевського став культ-освітнім референтом Стрийської повітової екзекутиви. Був членом Управи читальні «Просвіти» у Миколаєві, засновником і головою спортивного товариства «Дністер», головою студентського гуртка, готував публічні реферати та свята, грав у футбол в українській команді Миколаєва, брав участь у хорі, драматичному гуртку і роботі товариства «Відродження», був також активним пластуном 7-го юнацького куреня ім. Князя Лева. Два роки виконував обов'язки провідника гуртка «Лиси».

Починаючи з 1930 року польська поліція неодноразово затримувала Ярослава Пришляка, але не маючи доказів причетності до акцій ОУН, відпускала. Зокрема, у 1934 році, після вбивства міністра Броніслава Пєрацького протримали у стрийській тюрмі більше трьох місяців. У 1935 році за націоналістичну агітацію серед селян його відправили до концтабору Береза Картузька[1]. Був підсудним на стрийському процесі у Веринській справі (1935р), де виступив із звинуваченнями на адресу несправедливого суду, за що був покараний на шість місяців тюрми

З 1936 року Ярослав Пришляк працював в Устріках-Долішніх у «Просвіті», а в 1937 році — скарбник та організаційний референт місцевого Українського банку та член дирекції місцевої кооперативної складниці. У серпні 1939 року приїхав до Миколаєва у відпустку. 10 вересня 1939 року, з ініціативи повітової екзекутиви ОУН, розпочалося антипольське повстання на Миколаївщині, у якому Ярослав Пришляк взяв активну участь. Повітова екзекутивна призначила його на посадника міста. Повстання було придушене, Ярославу Пришляку вдалося втекти.

У 1939—1941 роках Ярослав Пришляк перебував у німецькій частині окупованої Польщі. Працював у суді Нового Сончу, одночасно був повітовим провідником ОУН і головою Управи Читальні «Просвіти». У квітні 1941 році покинув Новий Сонч і після зустрічі у Кракові з провідником Степаном Бандерою був призначений рішенням Головного Проводу на керівника Фінансово-господарського Сектора ОУН. Працював над налагодженням фінансово-господарських референтур у тісному контакті з крайовим провідником ОУН Іваном Климівим – «Легендою».

У вересні 1941 року перейшов на нелегальне становище. У вересні 1943 року Головним Командиром УПА Романом Шухевичем був призначений господарським референтом Головного Проводу. Головним завданням було розбудова господарської бази та постачання УПА. Ярослав Пришляк займався організацією обладнання бункерів, санітарних і господарських баз, забезпечення різними видами речового і амуніційного постачання.

На еміграції

У кінці травня 1944 року, як член місії Закордонного Представництва Української Головної Визвольної Ради, з групою Миколи Лебедя виїхав зі Львова, маючи завдання бути представником у Бельгії. Але туди не зміг добратися і у травні 1945 року опинився у Інсбруку (Австрія), де був одним з ініціаторів заснування Українського Допомогового Комітету (УДК), був скарбником.

З 1946 року працював у Левені (Бельгія) в бюро Українського Допомогового Комітету у Бельгії. У Бельгії розпочав свою журналістську діяльність у двотижневику «Вісті». Був головою управи Спілки Українських Робітників у Бельгії та активним членом проводів інших українських організацій. У 1950—1957 роках був секретарем Головної ради українських громадських організацій у Бельгії.

У 1957 році переїхав із сім'єю до Канади. Сім'я оселилася у Монреалі, Ярослав Пришляк відразу включився у громадське життя. Активно працював у місцевій управі Ліги Визволення України (ЛВУ), Українській народній касі (УНК), Спортовому товаристві «Україна», Франко-Українському Товаристві Дружби Квебеку (був його головою), Конгресі українців Канади; Федерації етнічних спільнот Квебеку, Канадській федерації багатомовної преси, Антибільшовицькому блоці народів та інших українських організацій.

Ярослав Пришляк активно працював в українській та франкомовній пресі.

Помер Ярослав Пришляк 29 лютого 2004 року в Монреалі, Канада.

Сім'я

Дружина магістр фармації Наталя Фільварків (22.05.1912 — 14.10.1980)[2]. Син Ігор 1947 р.н[3].

Праці

Ярослав Пришляк написав та видав шість книг:

  • «Християнський синдикалізм» (Брюссель, 1956)[4];
  • «Два брати ідеалісти» (Нью-Йорк-Монтреаль, 1990);
  • «Шляхами кооперації — до економічного відродження України», (Стрий, 1994);
  • «Видатні особистості Миколаївщини» (Миколаїв-Монтреаль-Львів, 1998);
  • «Казка родоводу Пришляків і Куриласів» (Торонто, 1998);
  • «За Україну! Записки члена ЗП УГВР» (Миколаїв-Монтреаль-Львів, 1999).

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.