Програмування методом копіювання-вставлення

Програмування методом копіювання-вставлення також нерідко застосовується досвідченими програмістами, що мають свої бібліотеки добре протестованих і готових до використання сніпетів і загальних алгоритмів, що пристосовуються до конкретних завдань[2].

Замість створення декількох змінених копій узагальненого алгоритму, об'єктозорієнтований підхід пропонує абстрагування алгоритму в інкапсульований клас, який може бути використаний повторно. Такий клас створюється гнучким, з повною підтримкою успадкування і перевантаження, що дозволяє коду, який робить виклик, взаємодіяти з одним узагальненим кодом, а не з декількома або багатьма зміненими[9]. У міру розширення необхідної функціональності, бібліотека також збільшується в розмірі (зі збереженням зворотної сумісності). Так, якщо в оригінальний алгоритм вносять виправлення багу, то все програмне забезпечення, що використовує цей алгоритм і бібліотеку, виграє.

Розгалуження є нормальним процесом при розробці програмного забезпечення у великих командах. Він дозволяє здійснювати паралельну розробку на гілках і, отже, скорочувати цикли розробки. Класичне розгалуження володіє наступними особливостями:

• Управляється системою контролю версій, що підтримує розгалуження
• Гілки повторно об'єднуються після завершення розробки

Програмування методом копіювати-вставити — це менш формальна альтернатива класичному розгалуженню, часто використовувана в разі, якщо передбачається, що гілки будуть розходитися (різниця коду в гілках буде збільшуватися) з часом більше і більше, як у разі виділення нового програмного продукту з уже наявного.

Як спосіб відокремлення нового продукту, копіпаста має деякі переваги. Оскільки розробка нового продукту не вносить зміни у створений раніше, то:

• Немає необхідності регресивного тестування наявного продукту;
• Економиться час, пов'язаний із забезпеченням якості;
• Скорочується час виходу на ринок;
• Відсутній ризик внесення нових помилок в наявний продукт (що могло б порушити наявну базу користувачів).

Недоліки:

• У випадку, якщо новий і вихідний продукти розходяться не так сильно, як очікувалося, є ймовірність зіткнутися з необхідністю підтримки двох баз початкових кодів (збільшення вартості в два рази), які, по суті, є одним продуктом. Це може призвести до витратного рефакторингу й ручного злиття в подальшому;
• Існування двох баз кодів збільшує час, потрібний для здійснення змін, які бажані для обох продуктів, що свого часу збільшує час виходу на ринок. У реальних умовах це може знищити будь-який раніше виграний час.

Ще однією альтернативою C&P-підходу є модульний підхід:

• Спочатку в бібліотеки або модулі виноситься код, який буде спільним для обох продуктів;
• Використання створених бібліотек є основою для розробки нового продукту;
• Якщо передбачається існування третьої, четвертої, п'ятої і т. д. похідної версії продукту, то такий підхід набагато сильніше копіювання-вставлення, оскільки різко скорочує цикл розробки будь-якого додаткового продукту після другого[10].

Одна з найбільш шкідливих форм C&P-програмування виражається в появі дубльованого коду, що виконує повторювану задачу або варіацію основного завдання, залежно від деякої змінної. Кожен екземпляр копіює раніше створений, з внесенням незначних змін. Викликаються ефекти:

• Кожен екземпляр створює дублікат коду з усіма проблемами, описаними раніше, але в набагато більшому масштабі. Зазвичай існують десятки дублікатів, але можливі й сотні. Виправлення помилки стає дуже складним та дорогим завданням[11];
• У такого роду коді присутні питання зручності та прочитності. Проблеми, пов'язані з труднощами визначення відмінностей між повтореннями мають прямий вплив на ризики і витрати по внесенню правок в код;
• Модель процедурного програмування наполегливо не рекомендує застосовувати у вирішенні завдань, що повторюються, підхід програмування методом копіювати-вставити. Найкращим рішенням є створення функції або підпрограми, яка виконує один прохід через задачу. Така підпрограма потім викликається батьківською програмою повторно, або в деякій формі циклу. Такий код називається «добре декомпонованим» і рекомендується як легко читаємий і більш готовий до розширення[12];
• Основна емпірична закономірність для такого випадку: «Не повторюйся». Девід Парнас сформулював це правило так: «Копіювання і вставлення коду — наслідок помилки проєктування»[13].

Простим прикладом допустимого застосування підходу може бути цикл for, який може виглядати як for (int i=0; i!=n; ++i) {} . Прикладом коду, що використовує такий цикл може бути:

void foo(int n) {
    for (int i=0; i!=n; ++i) {
    }
}

Код циклу може бути згенерований наступним сніпетом (визначаючи типи і імена змінних):

for ($type $loop_var = 0; $loop_var != $stop; ++$loop_var) {
}

Багато програмістів часто використовують підхід, через небажання переписувати рядок, що відрізняється від попереднього лише кількома символами (наприклад, виклик однієї функції для двох однотипних об'єктів, імена яких розрізняються незначно). Дублювати попередню рядок (також за допомогою клавіатурних скорочень) виявляється швидше, ніж переписати його заново. Але ймовірність допустити помилку не зменшується[14], особливо для останнього рядку[15].

У випадку, якщо необхідно внести більше однієї правки в дубльований рядок, помилки виникають частіше. Як видно з прикладу, після дублювання автор виправив присвоюване значення, але не виправив індекс масиву в лівій частині:

mArray[12] = "a";
mArray[13] = "b";
mArray[14] = "c";
mArray[14] = "d";

Існує дослідження[16], спрямоване на «декриміналізацію» програмування методом копіювати-вставити — Subtext (мова програмування). Слід зазначити, що в цій моделі, копіпаста — основна модель взаємодії і, отже, не розглядається як антипатерн.