Проценко Аркадій Дмитрович

Народився в селі Ялта під Маріуполем. Батько, Проценко Дмитро, православний священик, був розстріляний 1937 р[1].

В період 1937—1941 та у повоєнний період навчався в школі № 18. З 1945 р. працював слюсарем на репродукторному заводі[4]. Навчання продовжив в фабрично-заводському училищі № 6, має фах модельника деревини. Працював у ливарному цеху заводу «Азовсталь». У період 1950—1955 рр. відбув військову службу у Тихоокеанському флоті, мав військове звання старшини 1-ї статті[1].

З 1958 року — член КПРС.

Має вищу юридичну освіту. В 1961—1964 рр. заочно навчався у Харківському юридичному інституті, по закінченні котрого один рік працював слідчим у прокуратурі[1]. З 1961 року призначений на посаду директора Палацу культури заводу «Азовсталь». ПК «Азовсталь» посів перше місце в змаганні культурних закладів і отримав перехідний Червоний Прапор ВЦСПС за розвиток художньої творчості (1967 р.)[1]. Того ж року (1967 р.) А. Проценко отримав посаду завідувача відділом культури Маріупольського міськвиконкому[1]. У період 1968–1970 років – директор обласного російського драматичного театра в місті Маріуполь. З 1970 року знову посів посаду директора Палацу культури комбінату «Азовсталь».

Почесне місце в культурному житті міст посіла Літературна вітальня Плацу культури «Азовсталь». Близько 75 років працював при палаці і народний театр, відомий і за кордонами міста.

Аркадій Дмитрович роки життя присвятив створенню колекцій. Має непогану бібліотеку. Має помітку колекцію автографів відомих акторів і радянських діячів культури у місто. У нього також непогана колекція книжкових знаків (екслібрисів) доби СРСР. Аркадій Проценко автор книги «Пушкин в Приазовье», адже Маріуполь — єдине місто Донбасу, котре відвідав російський поет.

Працюючи директором Палацу культури «Азовсталь» сприяв організації в місті низки резонансних мистецьких виставок, серед котрих і «Виставка екслібрисів»

• 300 історичних начерків.
• «Записки мариупольского краеведа»
• «Пушкин в Приазовье»
• «Архип Куинджи»
• «Мариупольский год Серафимовича»
• «Годы, спектакли, трагедия»
• «Народный драматический театр «Азовстали»
• «В диалоге со временем»
• «Улицами старого Мариуполя»
• «Азовстальские истории»
• «Николай Щербина: афинянин петербургской стороны»
• «Из жизни Кобзаря»
• «Феоктист Хартахай: народный просветитель»
• «Давид Хараджаев: благотворитель и общественный деятель»[3].

• газета «Приазовский рабочий», 11ноября 2006
• газета «Приазовский рабочий», 04 февраля 2011 г.
• газета «Приазовский рабочий», 11 апреля 2014 г.