Прощальна симфонія

Зовнішні відеофайли
	Й.Гайдн «Прощальна симфонія»

Сучасник Гайдна, італійський музикант Джакомо Феррарі так описує історію створення цієї симфонії:

«Одного разу князь Естергазі був незадоволений музикантами свого оркестру й наказав Гайдну всіх їх розпустити, за винятком першого скрипаля й клавесиніста. Гайдн був змушений підкоритися, але був дуже засмучений тим, що позбавляв багатьох людей засобів до існування, а також тим, що сам втрачав досвідчених музикантів. Він вирішив скласти інструментальну фугу й запросив князя Естергазі послухати її виконання в неділю після Меси. Князь погодився. Після оркестрового розділу, який виконали разом всі оркестранти, як того вимагає форма фуги, талановитий маестро ввів свого роду коду з послідовністю пауз, розподілених таким чином, що один за іншим інструменти перестають грати. Фуга завершувалася одним звуком, що виконувався в унісон скрипкою й клавесином. Князеві Естергазі так сподобався цей жарт композитора, що він дозволив залишити всіх музикантів на службі»[1]

.

Склад оркестру: два гобої, фагот, дві валторни та струнні.

Однією з особливостей виконання цієї симфонії є те, що виконуватися вона може традиційно, при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів; після традиційного за формою фіналу слідує додаткова повільна частина, під час виконання якої музиканти один за одним припиняють грати, гасять свічі і залишають сцену. В певний час сцену залишає і диригент. Симфонію дограють лише два музиканти, які після завершення своїх нотних партій йдуть слідом за іншими.

• I. Allegro assai
• II. Adagio
• III. Menuet: Allegretto
• IV. Finale: Presto — Adagio

• Фінальні такти симфонії (супроводжувані відходом музикантів зі сцени) процитовані в четвертій частині Першої симфонії Альфреда Шнітке.

• James Webster, Haydn's «Farewell» Symphony and the Idea of Classical Style (Cambridge University Press, 1991, ISBN 0-521-38520-2), include un'analisi dell'opera.