Пустовщина

Пустовщи́на[1], пу́стка[2] — запустіла, закинута ділянка землі, місце колишнього поселення[3]. Люди покидали обжиті місця з різних причин: воєн, голоду, смерті власників, зникнення джерел води. Взагалі пусткою також називали закинуту хату, житло, необроблену ділянку землі, безлюдну місцевість[2], «ділянку землі особи, що вибула з сільської громади»[4].

Пустка Меленьтевська. Калузька область

Пустка з характерною рослинністю. Мединський район Калузької області

У Московській державі багато пусток утворилось у Смутний час («литовське розорення»)[5][5][6] і раніше, під час феодальної роздрібненості і монголо-татарського іга[7].

Від поселень на пустках залишалися використовувані кладовища і сінні покоси, зарослі дороги, ставки, яблуневі і грушеві сади[8], зарості бузку і липові алеї[9]. На закинутих місцях виростали кропива, зніт[9][10], подорожник, гіркий полин, бузина, берези. Місця колишніх дворів, садиб називались «дворищами»[11][12][13], поселень — «селищами»[14][15], а залишки печей і вогнищ — «пе́чищами»[16][17][18][19][20][21]. Огляд таких решток використовувався при встановленні меж пусток. Необроблювані ділянки головний власник території (князь, воєвода чи цар) міг забрати чи передати новому власнику[22]. Пустки без власника використовувалися колективно: наприклад, заросла рілля використовувалася як сіножать.

Тривалий час пустовщини зберігали імена колишніх поселень[23], які часто відроджувалися на зручному місці під старою чи новою назвою. Земельні ділянки після довгого запустіння, знову заселялися, розчищалися, роздавалися чи здавалися в оренду[5]. необроблювані протягом багатьох років землі ставали непридатними для рільництва, заростали лісом і вимагали розчищання. Землевласники звільнювали від податей тих селян, що зобов'язувалися відновити рільну землю на пустках[24].