Сіножать

Сіно́жа́ть[1], сінокі́с[2], косови́ця[3] — косіння трави на сіно, а також час, період цього косіння.

М. Пимоненко. Сінокіс
Перерва на косовиці. Фото С. М. Прокудіна-Горського, 1909 р.
Валкування (картина М. Пимоненка «Дівчина з граблями»)
Копичення. Норвегія, 1966 р.
Трактор зі сіноворушилкою
Трактор зі стогокладом. СРСР, 1979 р.
Трактор з прес-підбирачем для формування сінних тюків. Волгоградська область

У традиційному господарстві

Сінокіс був важливою порою в житті хлібороба, бо сіно заготовляли на зиму для худоби, пов'язуючи з ним зимове благополуччя для родини. Сприятливими для заготівлі сіна є сонячні, погожі дні, а дощі були істотною проблемою, що й відбито в прислів'ях: «Як сіно косять, то дощів не просять», «Роби сіно в погоду, бо зогниє в негоду», «Не в дощ, а в годину сіно гребуть».

Ділянки, відведені окремим селянам для косіння трави, називались поко́сами[4]. На свій покіс родина вирушала на весь день (якщо покіс був далеко від дому, могли влаштовувати й польовий табір, де жили кілька днів). Косити починали з самого ранку, коли ще не зійшла роса (казали: «Коси, коса, поки роса, а як роса додолу, то ми додому»). Зрізана косою трава лягала в широку смугу — прокі́с, покі́с[5][4], ручку[6]. Підсохле сіно з кожного покосу згрібали дерев'яними граблями в довгу купу — вал, валок[7][8] (це називається валкуванням)[9]. З валків потім складали маленькі стіжки — копиці[10] (це називається копиченням)[11], а з них — великі стоги, скирти (це називається стогуванням)[12]. У дощову погоду сіно доводилось укривати. Після закінчення косовиці сіно відвозили до сінників (сіновалів), складали під накриття-обороги.

Сучасність

У сучасному сільському господарстві збирання сіна механізоване. Для різних операцій використовуються пристрої на тракторній тязі: сінокосарки, сіноворушилки, тракторні граблі, копичники (сінокопнувачі), стогоклади. Для перевезення готового сіна до місць зберігання застосовуються вантажівки, вантажні причепи до тракторів, а також спеціальні стоговози. Для компактності готове сіно можуть скочувати на полі в щільні згортки, перев'язані шпагатом — тюки (паки), за допомогою спеціальних машин — прес-підбирачів[13].

Сінокісні угіддя

Сіножатями (сінокосами) також називають і сільськогосподарське угіддя — луки, рослинність яких постійно використовують на сіно[1][2]. Це один з основних видів кормової бази для свійської худоби в післявегетаційний період та загалом при стійловому утриманні.

Рослинність сіножаті складається з різних видів багаторічних трав. Розрізняють сіножаті суходільні, заплавні (їх заливають весняні води річок) і заболочені (їх найбільше на Поліссі); серед двох перших виділяють природні (не поліпшені) та поліпшені сіножаті.

В Україні сіножаті займають 2,4 млн га (на всіх українських землях зо 3,5 мільйонів га) або 4 % загальної земельної площі і 5,6 % сільськогосподарських угідь.

Площа сінокосів до 1914 постійно скорочувалася, через поширення ріллі (за 1901 — 13 у 9 українських губерніях з 3,3 до 2,5 млн га).

Тепер найбільший відсоток сіножаті складають на Поліссі, Львівщині, Передкарпатті та в Карпатах — з 10 % загальної земельної площі; в Лісостепі з 5 %; в Степу — 0,7 %.

Врожайність сіна на природних сіножатях 8 — 12 центнерів з 1 га, на поліпшених сягає 30 — 50 центнерів.

Прислів'я
  • Хто добре косить, той їсти не просить
  • Як сіно косять, то дощів не просять
  • Роби сіно в погоду, бо зогниє в негоду
  • Не в дощ, а в годину сіно гребуть
  • Язиком сіна не накосиш
  • Під носом косовиця, а на розум не орано (про молодого, недосвідченого хлопця)
  • Коли ще косовиця, а ми вже сіно возимо (про передчасний початок)
  • Пішов на косовицю з собачкою
  • Косять порою, а жують зимою

Див. також

Примітки
  1. Сіножать // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Сінокіс // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Косовиця // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Покіс // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Прокіс // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. Ручка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Вал // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  8. Валок // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  9. Валкування // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  10. Копиця // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  11. Копичення // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  12. Стогування // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  13. Прес-підбирач // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.