Пікайя
Пікайя (Pikaia gracilens) — невелика червоподібна тварина, яку вважають предком хребетних. Пікайя була схожа на ланцетника з хвостовими плавцями близько 4 см завдовжки. Її викопні рештки знайшли в сланцевих відкладах Берджес-Шейл (Канада) у шарах віком 530 млн років. Задня половина її червоподібного тіла була сплющена і помітно розширена. Імовірно, тварина могла активно плавати, хвилеподібно згинаючи тіло, передовсім його сплющену задню частину. Хоча у пікайї не було зовнішніх скелетних утворень, всередині її тіла проходив тяж, який слугував опорою для мускулатури — нотохорд. Таким чином пікайя є найдавнішим відомим нам хордовим. Будова хорди ріднить пікайю з сучасним ланцетником. Мускулатура пікайї, подібно до мускулатури ланцетника, була розділена на сегменти косо розташованими септами. На передньому кінці тіла пікайї розташовувалася пара довгих щупалець, які виконували функцію органів дотику.
? Пікайя | ||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
![]() | ||||||||||||||
Біологічна класифікація | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
![](../I/Burgess_scale2.png.webp)
Пікайя відрізняється від усіх відомих нижчих хордових рядом унікальних ознак. У неї була маленька плоска голова з парою довгих щупалець і дев'ять пар гіллястих придатків на передньому кінці тіла (можливо, зовнішні зябра). У основи придатків були невеликі отвори, що з'єднували порожнину глотки з навколишнім середовищем. Довге, сплощене з боків тіло пікайі мало характерні для хордових м'язові сегменти — міомери — і було зверху та знизу облямоване вузькими плавцями. На думку дослідників, пікайя є найбільш «базальним» (примітивним) з відомих на сьогоднішній день хордових.
Історія дослідження
![](../I/Pikaia_Smithsonian.JPG.webp)
Уперше короткий опис пікайї 1911 року опублікував Чарлз Уолкотт (Charles Walcott), першовідкривачем фауни сланців Берджес. Не будучи професійним зоологом, Уолкотт інтерпретував пікайю як кільчастого багатощетинкового черв'яка — поліхету. Гіллясті парні придатки на передньому кінці тіла пікайї дійсно легко прийняти за параподії поліхет, а пара довгих вусиків-антен на голові наводить на думки про що завгодно, тільки не про хордових. Проте вже сучасники Уолкотта помітили дивну подібність пікайї з ланцетником — найпримітивнішим із сучасних хордових.
Наприкінці 1970-х Конвей Морріс описав у пікайї хорду і характерні сигмоїдально вигнуті м'язові сегменти — міомери, яких немає ні в кого, крім хордових. На цій підставі він запропонував відносити пікайю до типу Chordata. Більшість палеонтологів погодилися з цим, хоча багато деталей будови пікайї залишалися неясними.
2011 року відомий дослідник м'якотілої фауни сланців Берджес Саймон Конвей Морріс (англ. Simon Conway Morris) з Кембриджського університету (Велика Британія) та його молодий колега Жан-Бернард Карон (англ. Jean-Bernard Caron) з Університету Торонто (Канада) опублікували в журналі «Biological Reviews» докладний опис знаменитої пікайї, ґрунтуючись на вивченні всіх 114 знайдених на ту пору екземплярів цієї тварини[1].
Примітки
Література
- Simon Conway Morris, Jean-Bernard Caron. Pikaia gracilens Walcott, a stem-group chordate from the Middle Cambrian of British Columbia // Biological Reviews. — 2012. — Vol. 87, no. 2. — P. 480—512. — DOI: .