Пікайя
Пікайя (Pikaia gracilens) — невелика червоподібна тварина, яку вважають предком хребетних. Пікайя була схожа на ланцетника з хвостовими плавцями близько 4 см завдовжки. Її викопні рештки знайшли в сланцевих відкладах Берджес-Шейл (Канада) у шарах віком 530 млн років. Задня половина її червоподібного тіла була сплющена і помітно розширена. Імовірно, тварина могла активно плавати, хвилеподібно згинаючи тіло, передовсім його сплющену задню частину. Хоча у пікайї не було зовнішніх скелетних утворень, всередині її тіла проходив тяж, який слугував опорою для мускулатури — нотохорд. Таким чином пікайя є найдавнішим відомим нам хордовим. Будова хорди ріднить пікайю з сучасним ланцетником. Мускулатура пікайї, подібно до мускулатури ланцетника, була розділена на сегменти косо розташованими септами. На передньому кінці тіла пікайї розташовувалася пара довгих щупалець, які виконували функцію органів дотику.
? Пікайя | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
Пікайя відрізняється від усіх відомих нижчих хордових рядом унікальних ознак. У неї була маленька плоска голова з парою довгих щупалець і дев'ять пар гіллястих придатків на передньому кінці тіла (можливо, зовнішні зябра). У основи придатків були невеликі отвори, що з'єднували порожнину глотки з навколишнім середовищем. Довге, сплощене з боків тіло пікайі мало характерні для хордових м'язові сегменти — міомери — і було зверху та знизу облямоване вузькими плавцями. На думку дослідників, пікайя є найбільш «базальним» (примітивним) з відомих на сьогоднішній день хордових.
Історія дослідження
Уперше короткий опис пікайї 1911 року опублікував Чарлз Уолкотт (Charles Walcott), першовідкривачем фауни сланців Берджес. Не будучи професійним зоологом, Уолкотт інтерпретував пікайю як кільчастого багатощетинкового черв'яка — поліхету. Гіллясті парні придатки на передньому кінці тіла пікайї дійсно легко прийняти за параподії поліхет, а пара довгих вусиків-антен на голові наводить на думки про що завгодно, тільки не про хордових. Проте вже сучасники Уолкотта помітили дивну подібність пікайї з ланцетником — найпримітивнішим із сучасних хордових.
Наприкінці 1970-х Конвей Морріс описав у пікайї хорду і характерні сигмоїдально вигнуті м'язові сегменти — міомери, яких немає ні в кого, крім хордових. На цій підставі він запропонував відносити пікайю до типу Chordata. Більшість палеонтологів погодилися з цим, хоча багато деталей будови пікайї залишалися неясними.
2011 року відомий дослідник м'якотілої фауни сланців Берджес Саймон Конвей Морріс (англ. Simon Conway Morris) з Кембриджського університету (Велика Британія) та його молодий колега Жан-Бернард Карон (англ. Jean-Bernard Caron) з Університету Торонто (Канада) опублікували в журналі «Biological Reviews» докладний опис знаменитої пікайї, ґрунтуючись на вивченні всіх 114 знайдених на ту пору екземплярів цієї тварини[1].
Примітки
Література
- Simon Conway Morris, Jean-Bernard Caron. Pikaia gracilens Walcott, a stem-group chordate from the Middle Cambrian of British Columbia // Biological Reviews. — 2012. — Vol. 87, no. 2. — P. 480—512. — DOI:.