Пінчук Григорій Павлович

Григорій Павлович Пінчук (1904(1904), містечко Срібне Чернігівської губернії, тепер селище Срібне Чернігівської області — 1992, місто Київ) — український радянський і компартійний діяч, депутат Верховної Ради УРСР 2—4-го скликань. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1952—1960 роках.

Пінчук Григорій Павлович
Народився 1904(1904)
містечко Срібне Чернігівської губернії, тепер селище Срібне Чернігівської області
Помер 1992(1992)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Країна  СРСР
Національність українець
Діяльність державний діяч
Партія КПРС
Нагороди

Біографія

Народився у родині коваля. До 1924 року навчався у школі та на педагогічних курсах. З 1924 до 1926 року — вихователь дитячого будинку в селі Губське Тарандинцівського повіту Лубенської округи.

У 1926—1930 роках — навчання в Полтавському інституті народної освіти.

З липня 1930 року працював завідувачем семирічної школи № 5 міста Полтави, з вересня 1930 року — завідувач робітничого факультету Полтавського сільськогосподарського інституту.

У вересні 1931 — березні 1932 року — аспірант Українського науково-дослідного інституту педагогіки. У березні 1932 — листопаді 1936 року — завідувач навчальної частини та викладач соціально-економічних дисциплін Українського науково-дослідного інституту авіадизелів і авіатехніки.

Член ВКП(б) з 1936 року.

У листопаді 1936 — травні 1939 року — викладач історії Харківського пожежного технікуму НКВС.

У 1939 році працював завідувачем відділу пропаганди та агітації районного комітету КП(б)У міста Харкова, завідувачем відділу пропаганди та агітації Харківського міського комітету КП(б)У. У 1939—1941 роках — завідувач сектору культури відділу пропаганди та агітації ЦК КП(б)У.

У 1941—1943 роках — в Українському Штабі партизанського руху.

У 1943—1945 роках — завідувач відділу шкіл ЦК КП(б)У.

У травні 1945 — 1946 роках — 2-й секретар Львівського обласного комітету КП(б)У.

У грудні 1945 (офіційно з січня 1946) — квітні 1948 роках — 2-й секретар Закарпатського обласного комітету КП(б)У.

У квітні 1948 — січні 1949 року — директор Одеського учительського інституту. У січні — серпні 1949 року — секретар Одеського міського комітету КП(б)У.

23 серпня 1949 — 18 лютого 1957 року — міністр освіти Української РСР.

З 1957 року — на пенсії у зв'язку з тривалою хворобою.

У 1958—1964 роках — уповноважений Ради в справах Руської Православної Церкви при Раді Міністрів СРСР по Українській РСР.

Нагороди

Примітки

    Література
    • Лікарчук І. Міністри освіти України (1943—2007). Том 2. — К., 2010.

    Посилання
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.