Піскорський Володимир Костянтинович

Володимир Костянтинович Піскорський
Народився	19 липня (10 серпня) 1867; Одеса
Помер	3 (16) серпня 1910 (43 роки); Казань
Поховання	Звіринецьке кладовище
Місце проживання	Київ, Ніжин, Казань
Країна	Російська імперія
Діяльність	медієвіст
Alma mater	Київський університет
Галузь	історія
Заклад	Казанський університет, Ніжинський інститут
Звання	професор
Відомі учні	Грацианський Микола Павлович

Володи́мир Костянти́нович Піско́рський (*19 липня (10 серпня) 1867(18670810), Одеса — †3 (16) серпня 1910, Казань) — український історик. Батько художника Костянтина Піскорського.

Біографія

Народився 19 липня (10 серпня) 1867 року в Одесі в дворянській родині[1].

Навчався в I Київській чоловічій гімназії. У 1886 році вступив на історико-філологічний факультет університету святого Володимира м. Києва. По закінченні був залишений при кафедрі світової історії для підготовки до професорського звання. Викладав світову історію на посаді приват-доцента, з 1893 року вів семінар, який відвідував майбутній академік Є. Тарм.

1890 року закінчив Київський університет. Учень Івана Васильовича Лучицького.

Від 1893 року викладав у Київському університеті. Ще в студентські роки В. Піскорський викладав в гімназіях м. Києва. Цю діяльність в закладах В. М. Ващенко-Захарченко, О. Т. Дучинської, III гімназії, Кадетському корпусі В. К. Піскорський продовжив і під час праці в університеті св. Володимира і в Ніжинському Історико-філолологічному інституті ім. Безбородька на посаді професора кафедри світової історії. Піскорському пропонували зайняти місце свого вчителя І. В. Лучицького, але з етичних міркувань він відмовився, й прийняв пропозицію працювати в Ніжині. Там він міг продовжити викладання в навчальних закладах м. Києва та одночасно брати участь в діяльності в Київському історичному товаристві Нестора Літописця, Педагогічному товаристві, а також благодійних товариствах Допомоги нужденним студентам та Грамотності.

З ранньої юності і до 1906 року життя і робота В. К. Піскорського були пов'язані з Києвом і Ніжином. Після розгрому народних виступів, в яких брали участь студенти історико-філолологічного факультету, студентів підтримував професор Піскорський. Окрім цього він під час виступу рятував євреїв від погромів і брав участь в визволенні політв'язнів. За ці дії йому і його родині погрожували смертю чорносотенці, він мав припинити перебування в Ніжині й прийняв запрошення Казанського університету очолити там кафедру. Родина Піскорського мала намір повернутися до рідного Києва, коли старші діти позакінчують гімназії. В Казані В. К. Піскорський працював всього чотири роки до смерті. Основна його діяльність і роки навчання пройшли в Києві в Україні.

Від 1901 року — професор Ніжинського історико-філологічного інституту.

Від 1906 року — професор Казанського університету.

Автор праць з історії середньовічних Італії, Каталонії, Іспанії та Португалії.

Могила Володимира Піскорського

Помер 3 серпня (16 серпня) 1910 року в Казані. Похований в Києві на Звіринецькому кладовищі.

Примітки

ЦДІАК ф.224 о. 3 спр. 376

Джерела та література

Федорова Л. Д. Піскорський Володимир Костянтинович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 262. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.

Література

Про Володимира Піскорського на сайті spain.com.ua.
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1982. — Т. 8 : Олефіни — Поплін. — 527, [1] с., [22] арк. іл. : іл., портр., карти с. — С. 383.
Піскорський В. К. Вибрані твори та епістолярна спадщина/ В. К. Піскорський; ред. П. С. Сохань ; упоряд. О. О. Новікова ; Нац. акад. наук України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. — Київ: Відродження, 1997. — 352 с.

Посилання

Піскорський Володимир Костянтинович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.112-114

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] ЦДІАК ф.224 о. 3 спр. 376