Пічушкін Олександр Юрійович

Народився 9 квітня 1974 року в Митищах.

Батько пішов з сім'ї, коли Олександру Пічушкіну було 10 місяців. Після цього хлопчик ріс з матір'ю, а в його вихованні брав активну участь дідусь. У 1976 році вони з матір'ю переїхали жити з міста Митищі в московський район Зюзіно (тоді це була територія Севастопольського району), на вулицю Херсонська. Олександр не хуліганив, здавався скромним і відлюдним, любив грати в шахи. Незабаром, за словами матері Пічушкіна, з ним стався нещасний випадок — він впав з гойдалок і отримав черепно-мозкову травму, після чого опинився в лікарні. В результаті травми у Пічушкіна виникли ускладнення з промовою — він плутав «ш» і «с», а також помилявся в написанні цих букв, через що мати перевела його в 138-й логопедичний інтернат. Після інтернату Пічушкін вступив до ПТУ на теслю[1].

Перше вбивство маніяк скоїв 27 липня 1992 року у віці 18 років: задушив однокурсника Михайла Одійчука і скинув його в колодязь. Тіло так і не було знайдено. Через 14 років він зізнався на допиті:

Перше вбивство — як перше кохання, його неможливо забути. Оригінальний текст (рос.) Первое убийство — как первая любовь, его невозможно забыть.

Пічушкін досить довго обмірковував перше вбивство. Через якийсь час він зрозумів, що хоче вбивати ще, і остаточно переконався в цьому після суду над серійним вбивцею Андрієм Чикатилом, а тому ретельно готувався до вбивств: тренувався, посилено розвивав мускулатуру.

Під час скоєння серії вбивств в 2001—2006 роках проживав з матір'ю, Наталією Ельмурадівною, в Москві на вулиці Херсонська, будинок 37, недалеко від Бітцевського парку. До 2006 року працював вантажником в супермаркеті на Керченській вулиці. Після затримання Пічушкін заявив, що хотів убити не менше 64 осіб, щоб кількість жертв була рівною кількості клітин на шахівниці. Після кожного вбивства він наклеював номер і закривав клітинку будь-яким предметом (пробкою, шашкою і т. д.). Однак на одному з допитів заявив, що після заповнення всіх клітин купив би дошку «Міжнародних шашок», на якій 100 клітин. Лише трьом після замаху вдалося залишитися живими. Спочатку Пічушкін намагався вбивати алкоголіків, бомжів та інших асоціальних людей, які, на його думку, не мали права на життя. Незабаром він переключився на своїх знайомих, стверджуючи, що «вбивати того, кого знаєш, особливо приємно».

Серію вбивств Пічушкін почав в 2001 році. Чутки про маніяка, що орудує в Бітцевському парку, ходили задовго до цього, ще з 1990-х років, проте до справи Пічушкіна відношення не мали. До кінця 2005 року ні міліція, ні прокуратура не підозрювали про існування серійного вбивці. Завдяки відпрацьованому способу позбавлення від трупів за допомогою каналізаційних люків і замітання слідів всі зниклі люди значилися зниклими безвісти.

За свідченнями директора Кур'янівських очисних споруд (саме до них веде колектор каналізації, в який маніяк скидав свої жертви) В. Мухіна[2]:

З 2001 по 2005 рік на наших очисних спорудах постійно знаходили трупи. 29 тіл за цей час! Я 30 років працюю, і ніколи жодного подібного НП не було. Про всі знайдені трупи ми повідомляли в міліцію. Оригінальний текст (рос.) С 2001 по 2005 год на наших очистных сооружениях постоянно находили трупы. 29 тел за это время! Я 30 лет работаю, и никогда ни одного подобного ЧП не было. Обо всех найденных трупах мы сообщали в милицию.

Але по більшості з 29 знайдених тіл кримінальні справи міліцією не заводилися, і тіла його жертв так і залишалися непізнаними до тих пір, поки їх сам не вказав спійманий маніяк. Лише з осені-зими 2005 року в пресі стали з'являтися замітки[3] про часті випадки вбивств в Бітцевському парку. Пояснювалося це тим, що Пічушкін перестав ховати трупи, бажаючи таким чином заявити про себе. «Фірмовий знак» злочинця — розбита важким предметом голова жертви і вставлені у відкриту рану гілки або пляшки — довели: в Бітцевському парку орудує серійний вбивця, нападник переважно літніх чоловіків. Однак ніякі заходи по затриманню злочинця, в числі яких було цілодобове патрулювання парку співробітниками в цивільному і спостереження за районом з вертольота, результатів не давали.

У цей же період стався епізод, коли місцевому жителю, який регулярно відвідував Бітцевський парк, Пічушкін наполегливо пропонував випити пляшку з міцним алкогольним напоєм. Пічушкін явно був роздратований відмовою непитущого чоловіка і почав злитися, але в цей момент з кущів з'явилися дві собаки, власником яких була зірвана жертва. Маніяк відразу пішов. А чоловік негайно відправився в найближчий опорний пункт міліції, що знаходиться за адресою вул. Обручева, будинок 55а, де дав докладний опис події і описав підозрілу людину. Але міліціонери не потрактували те, що трапилося гідним уваги і згадали про цей епізод лише кілька місяців по тому, після упіймання Олександра Пічушкіна.

19 лютого 2006 року в Бітцевському парку був затриманий чоловік, який при спробі перевірки документів спробував втекти. Оперативники відкрили вогонь і поранили його в стегно. Надалі з'ясувалося, що затриманий не має відношення до вбивств в Бітцевському парку. За однією версією, зупинили чоловіка оперативники були не в формі, і чоловік вирішив, що його намагаються пограбувати[4][5]. Згідно з другою версією, чоловік носив ніж для самозахисту, а коли на нього звернули увагу оперативники, він злякався, що його можуть притягнути до кримінальної відповідальності за носіння холодної зброї[6].

13 березня в Бітцевському парку був затриманий інший чоловік, переодягнений жінкою, який при вигляді співробітників міліції також спробував сховатися втечею. У сумці у нього був виявлений молоток. В ході слідства з'ясувалося, що у затриманого на момент скоєння злочинів є алібі[4].

14 червня було скоєно вбивство Марини Москальової[1][7], при розслідуванні якого слідство вийшло на її колегу Олександра Пічушкіна. Марина, йдучи на побачення з Пічушкіним, залишила синові номер його мобільного телефону[1]. Сам Пічушкін знав про цей факт, але все одно зважився на вбивство[8].

16 червня був затриманий сам Олександр Пічушкін[1]. Через деякий час заарештований заявив, що саме він і є «Бітцевськім маніяком»[1]. Через кілька днів Пічушкін дав свідчення по інших злочинах, скоєних на території Бітцевського парку.

У квітні 2007 року Олександр Пічушкін був визнаний обмежено осудним, що мало на увазі під собою можливість у вигляді покарання помістити засудженого в місця позбавлення волі з примусовим лікуванням, за результатами експертизи, що проводилася з грудня 2006 року в Інституті ім. Сербського[9].

У червні 2007 року прокуратура Москви закінчила розслідування кримінальної справи Олександра Пічушкіна. Йому було пред'явлено звинувачення в скоєнні 52 умисних злочинів, переважно на території Бітцевського парку.[1][10]

13 серпня 2007 року в Московському міському суді почалися попередні слухання у справі Олександра Пічушкіна, обвинуваченого у вбивстві 48 людей і замаху на вбивство ще трьох осіб. Підсудному було пред'явлено звинувачення за статтею 105 Кримінального кодексу Росії «Вбивство двох або більше осіб, які знаходяться в безпорадному стані, вчинене з особливою жорстокістю». Державним обвинувачем на процесі виступив прокурор Москви Юрій Сьомін. Згідно з його прогнозами, суд над Пічушкіним повинен був тривати не менше двох місяців. У справі проходили 41 потерпілий і 98 свідків звинувачення. Суд задовольнив клопотання обвинуваченого про розгляд його справи колегією присяжних і оголосив, що процес буде відкритим. Відбір колегії присяжних був призначений на 13 вересня.

За даними слідства, Пічушкін скоював злочини з 1992 по 2006 роки. Найбільш активно обвинувачений діяв у 2005—2006 роках на території Бітцевського лісопарку на південно-заході Москви. В основному жертвами підсудного були чоловіки, серед потерпілих було всього три жінки: дві були вбиті (Лариса Кулигіна, Марина Москальова), на одну скоєно замах (на Марію Вірічеву). Призначений адвокат підсудного Павло Іванников повідомив, що його підзахисний визнає провину в повному обсязі. Точна кількість жертв «бітцевського маніяка» досі не відома. Раніше в інтерв'ю одному з телеканалів Пічушкін заявив, що скоїв 61 вбивство (в цей час він не знав, що Марія Вірічева вижила після нападу). Якщо вірити різним джерелам, Пічушкін заявляв про вбивство 60, 61, 62 або 63 осіб. В останньому інтерв'ю говорив тільки про шістдесят:

«...Я знав, що вирок буде стопудово, ще знав, коли кололи щодо 12 трупів. Вони навіть не хотіли слухати, що 60 у мене...» Оригінальний текст (рос.) Я знал, что приговор будет стопудово, ещё знал, когда кололи насчёт 12 трупов. Они даже не хотели слушать, что 60 у меня...

При цьому, за його словами, багато з його жертв були його знайомими. За визнанням Пічушкіна, він заводив жертв під різними приводами в лісопарк, багатьом говорив, що в парку поховано його собака і потрібно її пом'янути, а потім вбивав їх ударами молотка по голові і ховав тіла. В ході слідства Пічушкін показав кілька місць поховання вбитих. Представники МВС висловлювали думку, що «бітцевський маніяк» по жорстокості перевершив навіть відомого серійного вбивцю Андрія Чикатила. Пічушкін заявив також, що, якби його не затримали, він не перестав би вбивати:[11]

...Не впіймали б — я б ніколи не зупинився, ніколи. Врятували життя багатьом, зловивши мене... Оригінальний текст (рос.) ...Не поймали бы — я бы никогда не остановился, никогда. Спасли жизни многим, поймав меня...

Коли Пічушкіна знімала група телеканалу НТВ, він заявив:

НТВшники. Я ще повернуся в Бітцевський парк. Моя рука добре пам'ятає молоток! Оригінальний текст (рос.) НТВшники. Я ещё вернусь в Битцевский парк. Моя рука хорошо помнит молоток!

24 жовтня колегія присяжних Московського міського суду одностайно винесла обвинувальний вердикт. Пічушкін був визнаний повністю винним у 48 вбивствах і 3 замахах на вбивство[1][12]. 25 жовтня він виступив з останнім словом у суді, сказавши, що не шкодує про свої вчинки:

Весь цей час я що хотів, те й робив... Ось вже 500 днів я перебуваю під арештом, і всі ці дні величезна кількість народу вирішує мою долю – менти, слідчі, судді, прокурори, присяжні, експерти... Сотні людей вирішують долю однієї людини, тоді як я один вирішив долі 63-х людей! Ні, мабуть, шістдесяти, трьох можна не рахувати... Я один був для них прокурором, присяжним, суддею і катом. Виконав всі ваші функції. Я був майже Богом! Відчуйте різницю... Оригінальний текст (рос.) Всё это время я чего хотел, то и делал… Вот уже 500 дней я нахожусь под арестом, и все эти дни огромное количество народа решает мою судьбу – менты, следаки, судьи, прокуроры, присяжные, эксперты… Сотни людей решают судьбу одного человека, тогда как я один решил судьбы 63-х человек! Нет, пожалуй, шестидесяти, троих можно не считать… Я один был для них прокурором, присяжным, судьей и палачом. Выполнил все ваши функции. Я был почти что Бог! Почувствуйте разницу...

29 жовтня 2007 Олександр Пічушкін був засуджений до довічного позбавлення волі в колонії особливого режиму. Його визнали винним у вбивстві 48 осіб і трьох замахах, при цьому він сам зізнався у скоєнні ще 12 тяжких злочинів, зокрема, вбивство Михайла Одійчука, вчинене в 1992 році[1].

2 листопада 2007 «бітцевський маніяк» оскаржив вирок. У касаційній скарзі він просив знизити покарання з довічного позбавлення волі до 25 років позбавлення волі. У лютому 2008 року Верховний Суд Росії відхилив касаційну скаргу[13].

Відбувати покарання вбивця був етапований в колонію особливого режиму «Полярна сова»[14]. У колонії Пічушкін перший час утримувався в одній камері з терористом Нурпашою Кулаєвим, якому став погрожувати вбивством і якого після скарги перевели в іншу камеру.

• Щиросердне визнання. Сповідь бітцевського маніяка. (Ексклюзив НТВ).
• Щиросердне визнання. Маніяки прокинулися.
• Жах Бітцевського парку (2007).
• Discovery. Вбивця-шахіст.
• Репортерські історії. «Адвокати диявола».
• «61-ша жертва». 2 серії з циклу Вахтанга Мікеладзе «Засуджені довічно».
• Програма максимум. Бітцевський маніяк: перша кров.
• Нехай говорять: Бітцевський маніяк (випуск 28 червня 2006 року).
• Нехай говорять: Слідами маніяка (випуск 3 липня 2008 року).
• «Мисливці на маніяків» — «Перший канал» (2008).
• Нові російські сенсації «Наречена чудовиська» (2014).
• Х-версії Гучні справи Чикатила: ім'я звіра (2015).
• «Битва екстрасенсів». Паранормальне шоу (2015).
• Людина і закон (випуск 25 листопада 2016).

• 18-річні вбивці Артем Ануфрієв і Микита Литкін під час слідства повідомили, що у 2007 подивилися по телевізору передачу про Олександра Пічушкіна. Ануфрієв створив в Інтернеті групу «Пічушкін — наш президент», і після цього у них виникло бажання за прикладом Пічушкіна вбивати. Пізніше в ході слідства було встановлено, що вбивцями рухали інші мотиви, які мають мало відношення до мотивів Пічушкіна.
• У 2017 в Бітцевському парку відбулася нова серія вбивств[15]. Розшукуваний злочинець вже отримав популярність як «Новий бітцевський маніяк». Випуск програми «Андрій Малахов. Прямий ефір» від 17 листопада 2017 року, названий «Новий Бітцевський маніяк?» і присвячений вбивству однієї з жертв нового маніяка, також містить інтерв'ю з іншим російським серійним вбивцею — довічно засудженим Михайлом Попковим, який вбив 78 осіб і отримав прізвисько «Ангарський маніяк»[16].
• Бродячі собаки поїдали трупи, які залишав після себе «Бітцевський маніяк» Пічушкін в Бітцевському парку, через що деяких загиблих людей не виявили. Згідно з фільмом «Серійні вбивці: Вбивця-шахіст» від Discovery Channel, «ці собаки-людожери-трупоїди і їхні нащадки досі вільно мешкають на південному заході Москви».