Піщане (Мелітополь)

Перша відома згадка про Піщаному відноситься до 1862 року. Саме тоді в підготовленому проекті перетворення міського громадського управління в Мелітополі зазначалося, що "Місцевість, звана м. Мелітополь, не складає окремого поселення, до неї примикають не тільки сільські поселення — слобода Кізіяр і Піщана Балка, але й саме населення міста почасти змішане з сільським населенням ".[5]

Однак, в списках населених місць Таврійської губернії за 1864 рiк ні Піщана Балка, ні Піщане не згадується. Мабуть, виникнення Піщаного і його юридичне оформлення як окремого населеного пункту не збігаються у часі: тільки після затвердження міської межі Мелітополя, з частин, що залишилися за її межами, були утворені два самостійних населених пункти — Піщане на південь від міста і Кізіяр на північ.[5]

Краєзнавець Микола Крилов відносить виникнення Піщаного до 1840-м рокам, коли почався процес виселення державних селян з Мелітополя. Цю точку зору підтверджує і рапорт Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора Міністра внутрішніх справ від 19 грудня 1853 року, в якому, зокрема, говориться: «Державні селяни … оголосили, що більша частина з них влаштувалися будинками і садибами в південній стороні міста, по дорозі, що йде до землі колоніста Луковича … і селяни завжди мали на ній гарне хліборобство і баштану».[5]

1 вересня 1868 року на сході селян Мелітопольського сільського суспільства було вирішено клопотати про виділення Кизиярського та Піщанського ділянок в самостійні сільські товариства. Клопотання було підтримано Таврійськoю губернськoю по селянських справах Присутністю, Міністерством фінансів і Міністерством внутрішніх справ. Однак тільки 17 жовтня 1877 року Головний комітет про пристрій сільського стану вирішив «дозволити поділ Мелітопольського сільського суспільства на два окремі суспільства»: Кизиярського і Піщанського в межах Терпіннівської волості. Площа Піщанського сільського суспільства склала 7321.5 гектар.[6]

В кінці XIX століття Піщане швидко зростало, що можна бачити з наступної таблиці:

У 1874 році в селах Кізіяр і Піщане були відкриті однокласні початкові народні училища.[11]

До 1886 році у Піщаному вже діяла школа,[7] в 1887 році з'явилася бібліотека[12]. У 1891 році в суспільному народній школі в Піщанському навчалося 85 хлопчиків і 35 дівчаток[13]. У 1910 році при Піщанській школі було створенo садівничу ділянку[12].

У 1894 році у Піщаному було відкрито друге земське народне училище.[11]

У 1899 році у Піщанського сільського суспільства було купленo ділянку землі біля в'язниці для побудови мелітопольської земської лікарні.[11]

У 1904 році в Мелітопольській міській думі розглядалося питання про приєднання сіл Піщаного і Кізіяра до міста. Дума, на увазі не розробленості питання, залишила його відкритим.[11]

У 1909 році при Піщанському 2-му училищі, «у вигляді післяобідньої зміни», було відкрито Tретє Піщанське училище.[11]

У 1927—1933 роках в селах Піщане і Кізіяр були утворені колгоспи «14 років Жовтня», «Комунар», «Зоря», «Промінь культури», ім. Сталіна, які стали підкорятися міській раді.[14]

У 1939 році село Піщане було включено до складу міста Мелітополя.[15] До цього моменту Піщане вже практично набуло свої сучасні кордони, і включало нинішні вулиці Калініна, Белякова, Білоусова, Бадигіна, Олександра Невського, Тельмана, Піщанську[16]. Двори, розташовані на цих вулицях, мали великі городи (так що, наприклад, городи вул. Бєлякова змикалися з городами вул. Калініна). На місці цих городів пізніше були створені інші вулиці району.

У 1941 році, незабаром після окупації Піщаного фашистами, відновили роботу дві закриті радянською владою церкви, церкву святого Андрія Критського і цвинтарна Іоанно-Предтеченську церкву. Після війни обидві церкви були закриті (Іоанно-Предтеченськa — тільки на початку 1960-х).[17]

На початку 1970-х років хиткий дерев'яний міст через Піщанський струмок був замінений новим залізобетонним, а спуск з гори по вул. Белякова був згладжений і покритий бетонними плитами. Після цього стало можливим пустити по вулицях Белякова, Тельмана та Воровського два кільцевих автобусних маршрути, № 4 і 5.

До середини 1970-х років школа № 8 займала 3 одноповерхових корпусa. Один з них знаходився на місці садка «Горобина», два інших знаходяться поруч з новим будинком школи, вгору і вниз по вул. Калініна, і продовжують використовуватися в навчальних цілях. Новий корпус 8-ї школи був відкритий до початку 1976/1977 навчального року.

На початку 1990-х років на полях Новенскої сільради між Піщаним і Молочної річкою виникло кілька дачних товариств («Ромашка» Моторного заводу, «Зелений луг» заводу Автоцветліт). Незабаром в них були проведені електрика і вода, на багатьох дільницях були побудовані будинки і розбиті сади.

Бузковий гай на горі між вулицями Белякова, Ушакова і провулком Тельмана на початку 1990-х років була викорчували, і на її місці було розпочато будівництво трьох панельних п'ятиповерхівок. Одночасно на вул. Ушакова стали будувати котельню для їх опалення. Незабаром будівництва були зупинені, цегляна котельня була розібрана ще в 90-і роки, а каркаси трьох п'ятиповерхівок досі височіють над центром Піщаного. У 2014 році будівництво п'ятиповерхівок було продовжено[18].

У 2004—2006 роках Піщане було газифіковано.[19]

Церковно-приходська школа при церкві Андрія Критського була заснована на Піщаному в 1898 році.[20] До 1935 школа залишалася початкової, а в березні 1935 була перетворена в 7-річну. Вечорами школа працювала як вечірня, навчаючи грамоти дорослих[21]

У роки війни школа закривалася, і відкрилася знову 12 листопада 1943, відразу після визволення Мелітополя[22].

З 1961 року школа стала 8-річною. Школа розташовувалася в трьох одноповерхових корпусах, один з яких знаходився на місці садка «Горобина», а два інших поряд з нинішнім головним корпусом школи. Школа працювала в 2 зміни, крім того існувала третя зміна для робочої молоді.

У 1953 році з метою «охоплення робочої молоді навчанням в семирічних і середніх школах» міськвиконком прийняв рішення відкрити школу робочої молоді № 3 при середній школі № 8 «на селищі Піщане».[20]

У 1976 році було відкрито новий корпус школи, а школа стала 10-річної[21].

Шкільний спортивний зал знаходився в незадовільному стані ще з 1970-х років. У 2001 році була зроблена спроба відремонтувати спортзал, але ремонт був проведений неякісно, і через кілька днів після завершення ремонту в залі обвалилася стеля. Тим часом уроки фізкультури в літній час проходили на вулиці, а взимку — в шкільних коридорах. Ремонт спортзалу був завершений лише в 2010—2011 навчальному році.[23]

У складі збірної міста учні школи здобували успіх на обласних шахових турнірах[25] Учениця школи Катерина Зінченко була переможцем Всеукраїнської олімпіади з української мови[26] і Всеукраїнського конкурсу-захисту наукових робіт Малої академії наук про творчість Гоголя[27]

Директорами школи в різні роки були В. П. Жилов, М. М. Литовченко, М. Ю. Винокурова, М. Ю. Романов, С. Я. Сиродой[28] З 1999 року директором є Світлана Пилипівна Голікова.[21]

Розташований за адресою вул. Белякова, 105-а. Завідувачка Катані Наталія Анатоліївна[29] У 2012 році в дитячому садку проведено ремонт[30].