Костянтинівка

Відстань до Донецька — 68 км. Площа — 66,04 км². Населення — 78 тис. осіб[4].

Водні ресурси: річка Кривий Торець (басейн річки Сіверський Донець). Довжина — 88,36 км, площа водостоку — 1590 км² , заболоченість 0,2 %. Клебан-Бицьке водосховище площею 520 га, 9 водойм та 43 ставки. Земельний фонд Костянтинівки — 6,598 тис. га. Корисні копалини — глини та пісок.

Місто розташоване в північній частині Донецької області на річці Кривий Торець. У місті річка Грузька впадає у Кривий Торець. Місто являє собою залізничний вузол. Відстань до Донецька: по автодорогах — 55 км, по ж / д — 65 км. Відстань до Києва: по автодорогах — 750 км, по ж / д — 778 км. Після одного з фільмів Корнія Грицюка, залізнична рейс «Київ — Костянтинівка» став неформально називатися «Київ — Війна»[5][6].

Археологічні дослідження в Костянтинівському районі показали, що заселення краю почалося в епоху раннього палеоліту, 150 000—100 000 років тому[7].

З часів набігу кримських татар 1769 року з'являється згадка, що на території Костянтинівського району перебувало Військо Запорозьке[8][9].

Найстаріший район міста — Новоселівка, колишнє селище, що існувало задовго до заснування Костянтинівки.

На карті Катеринославського намісництва 1792 року видання нанесена поштова станція з назвою Торецька (при річці Кривий Торець), яка була розташована в районі нинішнього південного шляхопроводу.

На території сучасної Костянтинівки в 1812 році на землі придбаній у бахмутського купця Четверикова поміщик Пантелеймон Номікосов заснував село Сантуринівку. Ця земля була заселена двадцятьма родинами кріпаків купленими в Корочанському уїзді, Курської губернії[10][11]. У середині XIX століття на успадкованій сином поміщика землі виникло село Костянтинівка, назване по імені власника. До 1859 року в Костянтинівці проживало 29 осіб, в Сантуринівці — 280, в Новоселівці (старовинне селище, приєднане до сучасної Костянтинівки) — 456.

У 1926 році Костянтинівка набула статусу селища міського типу. З 1932 року стала містом обласного підпорядкування.

З 1931 по 2016 рік у місті працював трамвай.

З 28-29 жовтня 1941 до 6 вересня 1943 місто було під контролем Німеччини.

У 1967 році було відкрито міський краєзнавчий музей.

В ході подій Російсько-української війни, з 28 квітня 2014 по 5 липня 2014 року озброєний терористичний підрозділ російських найманців «Славянский батальон» захопив адміністративні будівлі міста і утримував Костянтинівку під своєю окупацією[12].

5 липня 2014 року в ході проведення Антитерористичної операції сили Національної гвардії України та військові підрозділи Збройних сил України звільнили місто від російських найманців та їх місцевих колаборантів. 21 липня 2014-го при обстрілі терористами Костянтинівки на блокпосту загинув старший лейтенант Григорій Терехов.

У середині вересня 2014 року у місті було повалено пам'ятник Леніну[13].

14 жовтня 2015-го на Пресвяту Покрову в Костянтинівці у храмі УПЦ КП відбулася перша святкова літургія[14].

У вересні 2016 р. російськомовна гімназія у Костянтинівці перейшла на українську мову навчання[15]

За даними перепису 2001 року населення міста становило 94 886 осіб, із них 20,98 % зазначили рідною мову українську, 78,06 % — російську, 0,50 % — вірменську, 0,06 % — білоруську, 0,02 % — молдовську, 0,01 % — болгарську, а також грецьку, польську, німецьку, гагаузьку, циганську, угорську та єврейську мови[16].

Національний склад населення за переписом 2001 року[17]

Костянтинівка — центр кольорової металургії, хімічної промисловості та ін. Найбільш відомі підприємства — склозавод і завод «Автоскло», вогнетривкий завод, завод високовольтного обладнання, завод «Конті» та ін.

• Костянтинівський металургійний завод
• Костянтинівський склоробний завод
• Костянтинівський завод високовольтної апаратури

Важливе значення в новітній історії міста має 90-й окремий аеромобільний батальйон імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова. Батальйон що брав участь в боях за Донецький аеропорт та стояв на обороні пунктів Піски, Зайцеве, Опитне, Водяне, Славне дислокується в Костянтинівці і є головним щитом міста від нових терористичних загроз.

У місті видається регіональна газета «Знамя индустрии» та найперша (з 1990 р.) незалежна приватна газета в Донецькій області «Провінція».

Очільники міського виконавчого комітету

• Луньов П. (1917) — очільник виконкому в Тимчасовому громадському комітеті
• Бондаренко Р. О. (1920) — перший очільник виконкому Костянтиново-Дружківського району
• Юшкин Микола Опанасович (1940—1941)
• Вокарь Федір Макарович (1941—1942)
• Медведєв Іван Данилович (1950—1963)
• Карягін Євген Іванович (1963—1966)
• Мотін Микола Антінович (1966—1981)
• Ракитін Володимир Михайлович (1981—1985)
• Папін Віталій Тимофійович (1985—1990)
• Фурсов Володимир Миколайович (1990—1994)

Міські голови

• Орчелота Володимир Іванович[19] (1994—1998)
• Роженко Юрій Никифорович[20] (1998—2002 та 2005—2009), з ганьбою звільнений за отримання хабаря[21].
• Ракитін Володимир Михайлович (2002—2004)
• Давидов Сергій Дмитрович (2010—2020)
• Азаров Олег Анатолійович (з 2020)

Уродженці

• Ануров Олександр Герасимович — народний артист УРСР.
• Акулова Ольга — український соліст, автор пісень, музики та текстів, перекладів світових хітів українською мовою, музично-дегустаційного проекту «Кава та шоколад». Власник проекту AcoolA.
• Банністер Нонна (уроджена Лісовська, 22 вересня 1927 — 15 серпня 2004) письменник, мемуари якої «Таємні щоденники Голокосту» було видано в США та Німеччині.
• Гайворонський (Гайдарівський) Василь Андрійович (1906—1972) — український письменник «Розстріляного відродження», був репресований, але вижив та провів останні роки у США.
• Гінзбург Віталій Аркадійович  — український художник.
• Гризодуб Олександр Іванович (нар. 1948) — український хімік, фармаколог, доктор хімічних наук, професор, директор Державного підприємства «Український науковий фармакопейний центр якості лікарських засобів» МОЗ України, керівник створення Державної фармакопеї України.
• Ісаєв Сергій Володимирович (1975—2016) — герой Російсько-української війни, загинув під час бойового завдання, нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
• Жужома Микола Іванович — Герой Радянського Союзу.
• Каденко Ігор Миколайович — український фізик.
• Костін Андрій Андрійович — український воїн, учасник Російсько-української війни. Загинув під час виконання бойового завдання[22].
• Кривобок Тетяна Юріївна (* 1972) — українська спортсменка-легкоатлетка, майстер спорту міжнародного класу, багаторазова чемпіонка України.
• Кривцун Ігор Віталійович — український науковець, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, академік Національної академії наук України.
• Кужель Олександра Володимирівна — український політик.
• Клех Владислав— художник театру і кіно.
• Кубрак Іван Іванович (1913—1991)  — Герой Соціалістичної Праці
• Левченко Євген Вікторович — український футболіст.
• Матейченко Костянтин Володимирович — український політичний та військовий діяч, народний депутат України VIII скликання.
• Мордюкова Нонна Вікторівна — радянська кіноакторка.
• Пономарьов Олександр Олександрович (1974—2016) — сержант Збройних сил України, учасник Російсько-української війни.
• Присталенко Віктор Олександрович (нар. 1935) — український живописець.
• Смоленюк Петро Степанович — український науковець.
• Суярко Василь Григорович — український науковець, доктор геолого-мінералогічних наук, професор, академік Української нафтогазової академії. Член Донецького відділення НТШ.
• Суярко Олександра Василівна[23] — радянський та український геолог. Була керівнцею однією з найбільшим геологічних партій в СРСР, що вела розвідку в районі Донецького басейну[24]. Авторка книги «Моя Україна — і біль, і надія»[25].
• Терещенко Алла Констянтинівна — український мистецтвознавець, професорка, член-кореспондент Національної академії мистецтв України.

Мешканці

• Лапшин Володимир Германович (1954, Котельнич — 2015, Костянтинівка) — фотохудожник, член Національного союзу фотохудожників України
• Ренат Польовий (1927—2008) — український письменник і краєзнавець, інженер-винахідник, колишній політв'язень, член Української Гельсінкської спілки (1988).
• Пустова Феня Дмитрівна (1928—2010) — український літературознавець, дослідник та популяризатор творчості письменників розстріляного відродження.
• Анатолій Федь — український вчений, доктор філософських наук, професор Слов'янського державного педагогічного університету, член Наукового товариства ім. Шевченка, відмінник освіти України.

Почесні громадяни Костянтинівки

• Безнощенко Михайло Захарович — радянський офіцер, генерал-майор, учасник бойових дій Другої світової війни, командир танкової бригади що відвойовувала Костянтинівку.
• Бєліков Сергій Трифонович — радянський діяч, старший апаратник Костянтинівського хімічного заводу.
• Маркілюк Леонід Петрович — колишній депутат Констянтинівської міської ради. Герой Соціалістичної Праці.
• Мірецька Марія Іванівна — авіаінструкторка, учасниця бойових дій Другої світової війни, секретарка міськради, директорка Костянтинівського заводу скляних та майолікових виробів[26].
• Олекса Тихий (1927—1984) — український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи.

У місті Костянтинівка Донецької області на обліку перебуває 35 пам'яток історії та монументального мистецтва.

• Фотографії міста
• Діаграма найвищих споруд Костянтинівки

• Костянтинівка — Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
• Військові взяли під контроль місто Костянтинівка на Донеччині, — Тимчук
• Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
• Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.
• Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
• Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
• Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
• Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.