П'єро

Персонаж, або маска, схожа на сучасного П'єро веде своє походження від актора мандрівного італійського театру 15 століття. Низка цих мандрівних акторів виступала на ярмарках і діставалась середньовічних князівств Франції. З 16 ст. ця маска відома у французьких театральних групах. П'єро був сільським парубком, наближеним чи то до Бригелло, чи то до Арлекіна. Мольєр вивів П'єро у власній п'єсі 1665 року (Дон Жуан або Кам'яний гість) як другорядного персонажа. Гретрі виводив П'єро як служку. Первісно характер театрального персонажа був активним і неприємним, він був інтриганом на сцені. За ролями він був першим служкою, хитрим і навіть сміливим, одним з активних персонажів сюжету.

Сценічне побутування французького варіанта П'єро в свою чергу приваблювало французьких авторів драм для акторів італійського театру. Серед них — Клод-Ігнаій Брюгьєр де Брабант, Жан Палапр, Антуан Годар де ла Мот та інші. Імпрвізаційний характер вистав італійських акторів почав впливати і на зміни характеру сценічного перонажу. В ньому з'явились риси маргінала, відірваного від швидкоплинного буржуазного життя, де він не може знайти собі місця, він ізолований, його зусилля не приводять до успіху.

1697 року за королівським наказом Луї XIV акторів італійського театру виженуть з Парижа і П'єро на декілька років зникає зі сцени. Лише по смерті короля герцог Орлеанський, регент при малому за віком королі, викликав 1716 року італійських акторів у Париж знову. Почалися нові вистави, серед них і на ярмарках у Сен-Жермен та у Сен-Лоран. Театральний персонаж на декотрий час втратив «характер» і розважав публіку тарабарщиною-балаканиною, танцями, акробатичними номерами, піснями. Він втрачав значимість, котру мав у виставах старого театру. Вінсент Барбере, що пильнував за ярмарковими виставами, записав —

П'єро дають надзвичайно різні ролі... Часто они ніяк не відповідають його призначенню. Його роблять то камердинером, то кухарем, та авнтюристом. Його костюм почали вдягати зовсім інші маски( що збільшує плутанину).

Декілька разів маска отримувала виграшні ролі у нових і екзотичнох п'єсах, але маку це не врятувало і вона деградувала. Той же Вінсент Барбере записав, що «1733 рік був фатальним для П'єро. Після цієї дати ми навряд чи побачимо його знову, хіба що у старовинних виставах.»

Антуан Ватто. «Товариство в парку», Лос-Анжелес

Але П'єро як персонаж уже встиг увійти у культуру і в живопис. Мало підконтрольний Королівській академії живопису і офіційним настановам художник Антуан Ватто почав вводити П'єро у власні картини, часто вигадані і мрійливі («Товариство в парку», Лос-Анжелес, «Серенада італійця», Національний музей Швеції), іноді доволі реалістичні («Актор Жиль у ролі П'єро», Лувр, Париж, «Актори італійської комедії», бл. 1720 р. нині Музей Гетті, Каліфорнія). Вже тоді виявилося, що картини цього художника не вкладаються ні в який з визнаних жанрів. Для нього і вигадали жанр незвичний — «майстер галантних свят».

Екзотичне, ні на кого не схоже мистецтво Антуана Ватто викликало впливи на творчість інших майстрів. У стилістиці «галантних свят» працювали Нікола Ланкре, Жан-Батіст Патер та інші.

Так закладалась традиція зображення П'єро та інших персонажів комедії дель арте художниками і графіками 19-20 століть.

• 
  Ніколя Ланкре. «П'єро і три пані в парку», 1721 р.
• 
  Жан-Батіст Патер. «Арлекін і Коломбіна в парку», до 1736 р.

Опера Пуччіні «Паяци». Обкладинка до першого видання 1892 р.

П'єро відродився в мистецтві (театральному та образотворчому) в 19 ст. Але змінився його характер. Він ніби помінався вдачею з Арлекіном. Телепень і невдаха Арлекін перебрав на себе жвавість і готовність до жартів і витівок. тоді як пруткий інтриган до цього став млявим, сумним невдахою, а його білий балахон нарешті став традиційним. Змінився лише капелюх, до цього гострокінечний, на хожий на тюбетейку.

Персонаж перейшов також у вистави цирку, де П'єро став одним з клоунів.

Колишні театральні персонажі на зламі 19-20 ст. наче пережили нове життя. До створення нових «біографій» давно відомих театральних масок звернулась ціла низка діячів мистецтва. Нового, чорного П'єро запропонував глядачам співак Олександр Вертинський. Власні інтерпретації П'єро з'явились в пантомімі (Марсель Марсо), в балеті, в цирку. Створена безліч нових П'єро в образотворчому мистецтві — в живопису, в афішах, в станковій графіці і і екслібрисах, від чого старовинний театральний персонаж тільки збагатився новими рисами і заграв новими фарбами.

Худ. Анрі-Габріель Ібель. «П'єро-художник» на афіші відвідати комерційну виставку Гент, що відбулась в Парижі. 1893 рік.

• 
  Антуан Ватто. «Актори італійської комдії», бл. 1720 р. Музей Гетті, Каліфорнія
• 
  Франц антон Бустеллі. «Люцинда та П'єро», порцеляна, 1760 р., порцелянова мануфактур Німфенбург, Німеччина
• 
  Шарль Леандр. Афіша «Коломбіна і П'єро». 1899 р.
• 
  Лео Раут. «Бал-маскарад», 1911 р.
• 
  Бернд Штейнер. Афіша для карнавалу «П'єро», літографія , 1922 р.
• 
  Франс фон Байрос. Екслібрис з П'єро та дамою доби декаданс. бл. 1924 р.
• 
  Худ. Обрі Бердслі. «Бібліотека П'єро», 1896 рік

Монограміст ДВГ. «Спітнілий П'єро після вистави», 2007 р.

• Репетиція
• Театр
• Комедія дель арте
• Арлекін
• Коломбіна
• Панталоне
• Портрет актора в ролі

• А. К. Дживелегов, «Итальянская народная комедия», Москва, 1954.
• New Zealander—Sharp, Iain: The Pierrot Variations (1985).
• Baranov, Dimitri: Black Pierrot (1991).
• Brancaccio, Carmine: The Pierrot Quatrains (2007).