Портрет актора в ролі

Актор в ролі, давньогрецька керамічна скульптура, Беотія, 4 ст. до н. е. Лувр.

Театральні маски, мозаїка з вілла імператора Адріана, Музей Капітоліні, Рим.

Культура Ренесансу відродила традиції античного театру після занепаду в добу середньовіччя і поєднала їх з національними традиціями. Театральне мистецтво набуває ознак професійного — виникають постійні акторські товариства (наприклад Шекспірівський «Глобус») та приватні антрепризи. В Італії у XVI столітті народжується комедія дель арте з постійними ролями-масками, що успадковує традиції Римської доби, паралельно розвивається жанр трагедії (Тріссіно, Грото), перші творці якої орієнтувались на трагедії Софокла та Евріпіда. Визначних висот мистецтво театру досягло в Англії (Вільям Шекспір) та Іспанії (Лопе де Вега, Мігель де Сервантес). На зламі 16-17 століть як окремий вид театру виокремлюється опера.

Синтетичне театральне мистецтво, що поєднувало декілька мистецтв під час вистав, привертало пильну увагу громад. Пильно стежили глядачі і за акторами. Найбільш хвилюючі чи вдалі ролі спонукали художників до відтворення акторів в ролі засобами образотворчого мистецтва. З розкопок відомі керамічні фігурки давньогрецьких акторів — в театральному вбранні, на котурнах, що робили актора трохи більшим на зріст, з театральними масками на обличчях. Відомі випадки, коли автор п'єси сам грав роль, адже первісна кількість акторів була обмежена (Софокл грав в деяких зі своїх п'єс). Збереглися зображення акторів в ролях комічних персонажів і в червонофігурному вазопису, в керамічних фігурках з Танагри та Афін.

• 
  Керамічна маска комедійного актора

Своєрідними акторами в ролі були і гладіатори, якщо тип гладіаторського озброєння вважати своєрідною роллю (гопломах, фракієць, мірміллон, ретіарій, еквіт, що бився сидячі на коні тощо.) А їх зображення мали чималу популярність в давньоримському суспільстві і ставали сюжетами для стінописів, мозаїк, рельєфів.

Поширення в Західній Європі гравюри та живопису олійними фарбами обумовило появу портретів актора в ролі. Становий, недемократичний характер театру доби абсолютизму обумовив пишні костюми, розкішні театральні декорації, сюжети на теми давньогрецьких міфів чи історичних давньоримських подій. Ранні зразки портретів актора в ролі — це ще й сцени з давніх вистав, спогади про які залишені в мемуарній літературі.

Різні варіанти портретів акторів у ролях залишили митці Франції в гравюрі, живопису, скульптурі, бо театр відігравав значну роль в суспільному житті країни. «Портрет двох актрис» олійними фарбами (датований 1699 р.) під час виступу перед публікою залишив художник Жан-Батіст Сантерр, сцену з вистави Корнеля «Граф Ессекс» — Ніколя Ланкре (з портретами акторів Ж. Дюфрен та Рако де Гранваля), Шарль Андре ван Лоо — подав мадмуазель Клерон в ролі Медеї, 1760. В Луврі зберігають скульптуру маркізи Помпадур в театральній ролі під час вистав в її приватному палаці.

Зі скульптором Жаном Антуаном Гудоном був підписаний контракт на створення тридцяти двох скульптурних портретів акторки-співачки Софі Арну, що полонила глядачів у опері «Іфігенія» Глюка. Тридцять погрудь актриси у ролі Іфігенії були створені в дешевому гіпсі, аби вдовольнити попит вельможних глядачів.

• 
  Скульптор Жан Антуан Гудон. « Софі Арну в образі Іфігенії », мармур, Лувр.
• 
  Гравер Ж. Ж. Гатін. Оперна співачка Софі Арну, яку вважали найкращим сопрано доби.
• 
  Анрі П'єр Данлу (1753-1909). «Портрет французького актора Тенара в ролі Фігаро». друга половина 18 ст.

Містер Ельяр в ролі Арлекіна, гравюра, до 1839 р.

• 
  Худ. Й. Цоффані. Акторка Притчард і Девід Гаррік в п'єсі «Макбет» Шекспіра
• 
  Актор Девід Гаррік в ролі жінки в п'єсі драматурга Дж. Ванбру.
• 
  Актор Девід Гаррік в ролі Абеля Драггера, п'єса «Алхімік»
• 
  Худ. Й. Цоффані.Акторка Сюзанна Марія Циббер і Девід Гаррік в п'єсі «Врятована Венеція»
• 
  Френсіс Хейман. «Актори Девід Гаррік і місіс Прічард в виставі Бенджміна Хедлі «Ревнивий чоловік »
• 
  Оперна співачка Кітті Клайв в ролі Філіди (сопрано), меццо-тинто 1735 р.

М. Аргунов, Тетяна Шликова-Гранатова, 1789 р.

Сословний театр отримав поширення і в Російській імперії у 18 столітті. Поряд з державними (припалацовими) театрами виникають і театри вельмож. Зазвичай їх актори — кріпаки. Популярністю користувався театр кріпаків графа Шереметєва М. П. Акторів-кріпаків для театру готували в спеціальній театральній школі в садибі графа — Кусково. Прості селянські прізвища граф поміняв на театральні прізвища, створені від назв коштовних каменів. Сценічні прізвища акторів-кріпаків Шереметєва М. П. були:

• Мавра Бірюзова
• Прасков'я Ковальова стала — Жемчугова
• Таня Шликова стала — Гранатова.

По замові Шереметєва його художник-кріпак М. Аргунов створив і портрети акторів графа у ролях, серед яких Параша Жемчугова і Тетяна Гранатова.

На портреті Аргунова, створеного у 1789 р., Тетяні — 16 років, але пишна фантазійна зачіска і театральна сукня роблять її дорослішою. Тетяна була танцівницею, а повільні балети тої доби дозволяли без пошкодження використовувати високі зачіски з оздобленням стрічками і страусовим пір'ям та пишні сукні. На Тетяні — шовкова сукня з прозорими рукавами, дивацький комір з бахромою, на який покладені тонкі дівочі косиці з бантами (дорослі панянки подібних зачісок не носили).

Портретом актора в ролі був і аргуновський «Портрет Якимова в костюмі Амура» (1790, Державний Російський музей). Дитину — актора художник подав у повний зріст на тлі умовного театрального пейзажу. Колорит — з перевагою улюблених фарб грайливого рококо, натяком на яке були і посмішка хлопчика, і спроба відтворити на полотні щирість його гри. Театральне вбрання хлопчика доповнюють перука, штучні крила і троянди, лук та сагайдак (зброя) для стріл.

Орест Кіпренський. Актриса К. Семенова в ролі Клітемнестри, малюнок, 1815

Сцена з балету «Лебедине озеро», фото, 1901

Портрети акторів в ролі — продовжували створювати і в 19 столітті. Запізніла стилістика класицизму притаманна портрету актриси Катерини Семенової. Виставу «Іфігенія в Авліді», що йшла в Петербурзі у 1815 бачив художник Орест Кіпренський (Семенова грала Клітемнестру). Малюнок-начерк Семенової Клітемнестри — і створив художник, який так і не завершив. Стримано-героїчний образ з вистави зацікавив гравера Уткіна, що створив у 1816 гравюру-портрет Семенової в ролі Клітемнестри, домалювавши її сценічний костюм і наблизивши образ до класицистичного ідеалу жінки-скульптури. Вона сприймалася вже уособленням трагедії. Офорт Уткіна визнали вдалим і його розміщали в виданні твору Вольтера «Танкред» (переклад на російську створив Гнедич Миколай Іванович). Розповсюджений таким чином портрет актриси у ролі став одним з популярніших тематичних творів.

Створив у 1828 Кипренський і портрет акторки Телешової олійними фарбами. Вона подана в ролі поселянки Зелії з балету Дідло — «Пригоди на полюванні». Умовний театральний одяг акторки створюють чепчик на голові, біла хустка з мереживом на плечах, золоті сережки і фартух. Образ доповнили колосся пшениці, що тримає акторка в руці. Невідповідність костюму реальним селянським — ще не засмучувала глядачів.

Жива реальність з її драмами, трагедійними подіями, непорозумінням людей між собою увірветься в портрети акторі у ролях наприкінці 19 ст. в творах Рєпіна, Головіна, Сєрова.

Трагедійна насиченість притаманна «Портрету актриси П. Стрепетової у ролі Єлизавети» (1881 р., худ. Рєпін Ілля Юхимович). В драмі Пісемського «Гірка доля» П. Стрепетова грала роль Єлизавети, що народила позашлюбну дитину від пана. Чоловік Єлизавети аби сильніше покарати жінку, убив дитину на очах матері. Психічно травмовану Єлизавету і подав Рєпін на своєму портреті. Але художнику цього виявилося замало. Він створив цілу низку малюнків з актрисою у різних амплуа, незважаючи на далекі від зовнішньої краси стан та обличчя актриси.

З доби дикого капіталізму і буржуазного театру для створення портретів акторів у ролях залучили фото. Тепер для створення дешевих театральних портретів і сцен з популярних вистав залучили техніку. Дешевий засіб створення якого завгодно накладу фото сприяв як популяризації відомих вистав і акторів, так і першим значним колекціям портретів акторів у ролях на фотокартках. Фото швидко фіксує акторів у ролях, репетиції чи навіть читання п'єси в товаристві акторів заради знайомства з новим твором.

• 
  Михайло Фокін в балеті «Пахіта»
• 
  Сара Бернар в ролі Гамлета
• 
  Сара Бернар в ролі Феодори
• 
  Джейн Гайдінг та Жак Дамала у постановці «Maitre de Forges», 1883

Порцелянова пластика з 18 ст. тяжіє до портрета і жанрових сцен, а серед них до зображень музикантів, співаків, карнавальних фігур, акторів.

Традиція отримала новий злет у другій половині 19 ст., в пору розквіту буржуазного театра. Порцелянова пластика, далека від посуду чи практицизма, була надто спрямована на фінансовий успіх. Тому жваво відгукнулась на успіх театральних вистав і на популярність акторів. Довгий час популярність театра і акторів та порцелянова пластика йшли поряд. В порцеляновій пластиці з'явились зображення популярних балетних танцівниць — М. Тальоні, Ф. Ельслер, сучасниць Олесандра Пушкіна і Тараса Шевченка[1], хоча в порцелянових фігурках ще переважали декоративність і узагальненість.

Волокитинська порцелянова мануфактура в Україні разом із посудом виготовляла також порцелянову пластику. До її виробів належить і фігурка актора М. Щепкіна у ролі городничого з п'єсі Миколи Гоголя «Ревізор»[1]. Сатиричність в фігурі Щепкіна йшла від ролі, але переважав реалізм. Порцелянового Щепкіна-городничого виготовляли мануфактура Терехова і Кисельова в середині 19 ст., а потім повторювали інші[2].

Серед незвичних портретів середини 19 століття — портрети популярних акторів на пробках для пляшок.

Відомо, що порцелянову пластику з акторами у ролях створював С. Судьбінін. Це статуетки співака Л. Собінова у ролі Ромео, балерини Т. Карсавіної та ін. С. Судьбінін сам був актором і художником-аматором[3] . Порцелянова Т. Карсавіна у С. Судьбініна нагадує модель до бронзового монумента, вона в танці, а біля її ніг два амучики-немовляти на постаменті[4] .

Порцелянових балерин створила і скульптор-жінка А. Брукетті-Мітрохіна, серед її творів балерини Т. Карсавіна, О. Спесівцева, С. Пуаре та інші. Якщо фігурка Щепкіна-городничого воготовлялась помтним накладом, то твори Брукетті-Мітрохіої, художниці-початківця не тиражувались. А. Брукетті-Мітрохіна пройшла художню підготовку під керівництвом Валентина Сєрова та Костянтина Коровіна[3], її порцелянова пластика досить фахова.

Порцелянових акторів у ролях виготовляв і утаємничений скульптор Л. Пуцилло[1]. Він особливо тяжів до фігурок у костюмах 18 століття, чим дав підстави плутати його порцелянову пластику з пластикою Костянтина Сомова. Серед них — Пьєро, Коломбіна, персонажі італійської народної комедії[1].

Худ.О.Я. Головін. «Шаляпін у ролі Олоферна», 1908 р.

Справжнім шедевром живопису початку 20 ст. став твір художника Головіна "Шаляпін у ролі Олоферна" (опера композитора Серова «Юдиф», гуаш, темпера, 1908 р. Третьяковська галерея). Складний грим, незвичний театральний костюм, дивацький реквізит зробили особу Шаляпіна невпізнанною. А театральний образ, навпаки, став яскравим, могутнім, драматичним, адже за сюжетом Олоферн загине. Олександра Головіна як художника могутньо приваблював Шаляпін в різних ролях, тому він зафіксував відомого оперного співака у ролях Мефістофеля, Фарлафа, Бориса Годунова. Більш декоративні безіменні «Іспанки» Головіна, яких той створив за спогадами сцен з опери Бізе «Кармен».

• 
  Шаляпін в ролі Бориса Годунова, 1912 р.
• 
  Шаляпін в ролі Мефістофеля, опера Гуно «Фауст», 1905 р.
• 
  Шаляпін в ролі Фарлафа, початок 20 ст.
• 
  Марія Кузнєцова-Бенуа в ролі Кармен, 1908 р.

1920-і роки в порцеляні СРСР сприймають перш за все як період «агітаційної порцеляни». Вона дійсно була незвичною в історії розвитку порцеляни, але не єдиною і не пануючою. До того ж « агітаційна порцеляна » з її спрощеним і плакатним декором не могла стати універсальною і не скасовувала інших напрямків в порцеляні.

Театр з його постійним зверненням до класичного репертуару дожовтневого періоду сприяв відродженню портретів акторів у ролях в порцеляні доби СРСР. Це не стільки ретроспективізм, скільки продовження реалістичних традицій 19 століття. Божевілля більшовицьких перетворень в державі призведе до кампанії розслідування котрреволюційності і шкідництва в порцеляновій промисловості...

У 1920-і роки скульптор Д. Іванов створив мініатюрний диптих за мотивами балета І. Стравинського «Жар-Птиця», а в образі Івана Царевича подав танцівника і балетмейстера Михайла Фокіна, «Жар-Птицею» у виставі була Тамара Карсавіна[5].

До театральних образів Ф. Шаляпіна звертався і скульптор Я. Троупянський. 1922 року Троупянський відтворив в порцеляновій мініатюрі Ф. Шаляпіна в образі Бориса Годунова. Порцелянова фігурка була виконана у двох варіантах — статичному і динамічному. У масове виробництво потрапив статичний варіант. Динамічний варіант з розписом роботи пані В. Вукавишнікової був на сучасний погляд цікавішим і декоративно кращим, але він залишений на лабораторному етапі[5].

До порцелянової пластики зверталась і скульптор-жінка Н. Данько. Серед них — Вацлав Ніжинський та Анна Павлова в балеті «Примара троянди». Заслуженою популярністю користувалась і порцелянова фігурка актриси Зінаїди Райх з вистави «Дама з камеліями» за твором Дюма-сина[5]. Серед популярних порцелянових образів Н. Данько — тендітна фігурка і легендарного поета Анни Ахматової, що не була актрисою.

Індивідуальність притаманна портретам акторів і музикантів в жанрі порцелянового шаржа, котрі створила майстриня в Україні Л. Івковська. Серед її гротескових фігурок С. Образцова і піаніст Ван Кліберн[6].

• 
  Актор Москвін у ролі царя Федора Івановича, 1923 р.
• 
  Акторка Ольга Кніппер-Чехова в ролі Настасьї (Горький, вистава «На дні», 1923 р.)
• 
  Актор Качалов у ролі, 1923 р.

Фотографія починає перетинати межу ремісничого відтворення дійсності і композиційно наближається до живопису, його уславлених зразків. Згодом фото отримає сміливість і почне фіксувати не тільки портрети акторів у ролях, а й моменти переходу у образ, моменти натхненого виконання драматичної вистави, натхненого балетного танцю. До фіксації актора у ролі залучили і кіно, кіновиробництво як таке, що надало можливість збереження не тільки окремих сцен, а й усієї вистави з додатками сцен репетицій чи інтерв'ю.

• 
  Співак Собінов у ролі Лєнського
• 
  Співак Собінов в опері «Русалка»
• 
  Тамара Карсавіна в балеті «Петрушка»
• 
  Вацлав Ніжинський в балеті « Примара Троянди » (російською «Видение Рози»).
• 
  Анна Павлова і Вацлав Ніжинський в балеті «Павільйон Арміди»
• 
  Балерина Майя Плісецька
• 
  Балет «Спартак», сцена з вистави на монеті у 100 рублів.

• Портрет
• Червонофігурний вазопис
• Гладіатор
• Кріпацтво
• Репетиція
• Вистава
• Кріпацький театр
• Театральна завіса
• Театральна програмка
• Портрет в мистецтві 17 століття (книга)
• Селестина Галлі-Мар'є, перша виконавиця ролі Кармен

• «Властелины Рима», М., Наука, 1992 (рос)
• Журнал «Художник», №9, 1976, статья «Полихромный портрет», с.39
• А. Ф. Лосев. Гладиаторские бои // Лосев А. Ф. Эллинистически-римская эстетика I–II в. н. э. М., 1979 (рос)
• Альбом « Н. И. Аргунов», автор-составитель Кулаков В. А., М, 1976, с. 12-13 (рос)
• Альбом «Александр Головин», М, 1981, (рос)
• Журнал «Юный художник», № 12, 1989, (рос)