П'єр-Огюст Ренуар

Згодом він, скалічений бідністю, вигадав для себе «теорію поплавка»[4]. Відсутність доброї освіти, що спотворила його свідомість, викинула геть із його теорії поплавка усе героїчне і прагнення копіювати поведінку шляхетних персонажів книжок. Ренуар порівнював себе з поплавком, котрого несе потік. Ніякого спротиву чи руху проти потоку[4]. Міщанська свідомість Ренуара обмежила і його поведінку, і його смаки, котрі не йшли далі прагнень заробити і витратитися на задоволення. Саме через це Ренуар так залюбки писатиме натюрморти та сценки з їжею, обідом в кафе чи в родині, в сільській корчмі. Серед цих композицій — «В корчмі», (1866), Національний музей Стокгольм, «Обід», (1879), Фонд Барнса, Університет Лінкольн, Меріон, США, «Після обіду», (1879), Штеделівський художній інститут, «Сніданок в солом'яних брилях», (1881), колекція Філіпс, США, нарешті пізній твір «Обідня пора у Берневалі», (1898), можливо найкраща картина побутового жанру в творчості митця.

Він відмовився від сюжетів в картинах, а всі пізні твори — спрощена художня продукція, невеликі картини на невибагливі смаки з безкінечними жінками і неприхованою еротикою. Ця безсюжетна продукція — експлуатація власної популярності і аби сподобатись споживачу.

З 1861 він учень майстерні художника Шарля Глейра, що походив з Швейцарії. Ренуар почав підготовку до іспитів в Школу красних мистецтв. Серед учнів Глейра на той час — Фредерік Базіль, Клод Моне, Альфред Сіслей.

Майстерня Фредеріка Базіля

Особливо добрі стосунки склалися у Ренуара з Фредеріком Базілєм. Той походив з заможної родини і ні в чому не був схожим на бідняка Ренуара. Серед приятелів Ренуара — Фредерік був єдиним, хто мав справжню художню майстерню. Особа доброзичлива, Фредерік Базіль фінансово підтримував приятелів, дозволивши працювати в своїй майстерні Клоду Моне і Ренуару. Серед перших портретів, що створив Фредерік Базіль, і портрет Ренуара, як свідоцтво їх молодої дружби.

У 1865, в домі свого товариша, художника Жюля Ле Кера, він познайомився з 16-річною дівчиною Лізою Трео, яка незабаром стала коханкою Ренуара та його улюбленою моделлю. Саме Ліза була моделлю для картин " Ліза з парасолькою ", «Алжирська жінка», «Купання», «Літо». Не схильний до одруження Ренуар не міг узяти шлюб ще й через невизнання. Охолодженню стосунків сприяли і війна (Франко-прусська), і мобілізація Ренуара — той відбув у піхотний батальйон. Демобілізація художника з армії у 1871 році стосунки не покращила. Їх зв'язок тривав до 1872 р., коли Ліза залишила Ренуара і вийшла заміж за іншого.

Війна принесла ще одну втрату — загинув Фредерік Базіль у віці 28 років. А Французько-прусська війна закінчилася нищівною поразкою Франції.

Ренуар вперше пізнав смак успіху в 1864 р., коли одна з його картин пройшла суворий відбір і була виставлена на Паризькому Салоні, щорічній державній художній виставці. Проте, декілька інших картин Ренуара відбір прискіпливої комісії не пройшли. І ображений художник почав виставляти свої картини в так званому «Салоні невизнаних».

У 1873 познайомився з маршаном (продавцем картин) на ім'я Поль Дюран-Рюель. Багатий Дюран-Рюель замовив декілька портретів художнику і ті сподобались. Відчуваючи свою залежність від Дюран-Рюеля, Ренуар, малюючи ці портрети, зупинився на межі замаскованих компліментів і подяки художника, якому було приємна увага комерсанта. Поль Дюран-Рюель почав цікавитися творами імпресіоністів взагалі і купувати їх. Невизнання імпресіоністів у Франції його мало бентежило. Саме Дюран-Рюель розпочав продаж картин імпресіоністів за кордон, що сприяло виникненню цікавих збірок імпресіоністів у Великій Британії, США, Росії.

Потяг свої жадібні руки до картин Ренуара і маршан Амбруаз Воллар. Ренуар малював і його. Але не схильний до створення психологічно насичених портретів Ренуар не розкрив хижацьку натуру Воллара, створивши декоративні портрети на зразок «Воллар в костюмі тореадора», «Воллар в червоній хустці».

У 1890 одружився з Аліною Шаріго, з якою познайомився десятьма роками раніше, коли та була 21-річною швачкою. У них вже був син, П'єр, що народився в 1885 році, а після весілля у них з'явилися ще двоє синів — Жан, що народився в 1894 році, і Клод (відомий як «Коко»), що народився в 1901 і став однією з найулюбленіших моделей батька. До того часу, коли остаточно склалася його родина, Ренуар досяг успіху і слави, був визнаний одним із провідних художників Франції і встиг отримати від держави звання кавалера Почесного легіону.

Близько 1892 почав страждати від ревматичного артриту. У 1907 р. він переїхав у тепліший клімат до містечка Кань-сюр-Мер, ближче до середземноморського узбережжя.

Особисте щастя і професійний успіх Ренуара були затьмарені його хворобою. Після нападу паралічу, що стався в 1912 році, Ренуар був прикутий до інвалідного крісла, однак продовжував писати: доглядальниця вкладала пензля йому між пальців.

В останні роки життя Ренуар здобув славу і загальне визнання. В 1917 р., коли його «Парасольки» були виставлені у Лондонській Національній галереї, сотні британських художників і просто прихильників живопису надіслали йому вітання, в якому йшлося: «З того моменту, як ваша картина була вивішена в одному ряду з роботами старих майстрів, ми відчули радість від того, що наш сучасник посів належне йому місце в європейському живопису». Картина Ренуара виставлялася також у Луврі, і в серпні 1919 року художник в останній раз відвідав Париж, щоб поглянути на неї.

Третього грудня 1919 року П'єр Огюст Ренуар помер в містечку Кань-сюр-Мер від запалення легенів у віці 78 років. Похований у Ессуа.

На честь Ренуара названий кратер на Меркурії.

• «Стежка в високій траві», 1873, Музей д'Орсе, Париж
• «Оголена в сонячному освітленні», 1875, Музей д'Орсе, Париж
• «Танці у Мулен де ла Галетт», 1876, музей д'Орсе, Париж
• «Гойдалка», 1876, Музей д'Орсе, Париж
• «Бал в Мулен де ла Галетт», 1876, Музей д'Орсе, Париж
• «Мадам Шарпантьє», 1877, ескіз до великого портрета з дітьми, Музей д'Орсе, Париж
• «Танок у селі», 1883, Музей д'Орсе, Париж
• «Танок у місті», 1883, Музей д'Орсе, Париж
• «Дівчата за піаніно», 1892, Музей д'Орсе, Париж
• «Габріель Ренар із сином-немовлям Жаном», 1895, Музей Оранжері, Париж
• «Син П'єр Ренуар в костюмі блазня», 1909, Музей Оранжері, Париж
• «Габріель» (в розстебнутій блузі), 1911, Музей д'Орсе, Париж
• «Дві оголені», 1919, Музей д'Орсе, Париж

• «Пон-Неф», 1872, Національна галерея мистецтв, Вашингтон, США
• «Цирк Фернандо» (дві малі акробатки), 1879, Художній інститут Чикаго, США
• «Біля озера», 1880, Художній інститут Чикаго, США
• «Танок у Буживалі», (182 × 98 см), 1883, Бостонський музей образотворчих мистецтв, США
• «Танок у Буживалі», (88 × 47,4 см), 1883, приватн. збірка, США
• «Купання жінок», 1887, Музей мистецтв Філадельфії, США
• «Дві дівчини за піаніно», 1891, Музей мистецтв, Джослін, Омаха, США
• «Портрет родини художника», 1896, Фонд Барнса, Меріон, США
• «Автопортрет» (профіль на зеленуватому тлі), Філадельфія, США

• «Жаб'ятник», 1869, Музей образотворчих мистецтв імені Пушкіна, Москва
• «В садку під деревами», 1875, Музей образотворчих мистецтв імені Пушкіна, Москва
• «Малюк з батогом», 1875, Ермітаж, Санкт-Петербург
• «Оголена», 1876, Музей образотворчих мистецтв імені Пушкіна, Москва
• «Пані в чорній сукні», 1876, Ермітаж, Санкт-Петербург
• «Жіноча голівка», 1876, Ермітаж, Санкт-Петербург
• «Актриса Жана Самарі» (на повний зріст), 1878, Ермітаж, Санкт-Петербург
• «Дівчата в чорному», 1881, Музей образотворчих мистецтв імені Пушкіна, Москва
• «Пан с цигаркою на східцях», Ермітаж, Санкт-Петербург
• «Пані з віялом на східцях», Ермітаж, Санкт-Петербург
• «Троянди в керамічній вазі», Ермітаж, Санкт-Петербург
• «Дівчинка в капелюшку», Ермітаж, Санкт-Петербург
• «Пані в капелюшку з квітами», Ермітаж, Санкт-Петербург
• «Натюрморт з яблуками і квітами», Ермітаж, Санкт-Петербург