П'єр Жане
П'єр Марія Фелікс Жане (фр. Pierre-Marie-Félix Janet, * 30 травня 1859 — † 27 лютого 1947 у Парижі) — французький психолог, філософ та невропатолог, непересічна особистість в науковому світі, йому належить авторство терміну «підсвідомість».
| П'єр Жане | |
|---|---|
| Pierre-Marie-Félix Janet | |
 | |
| Ім'я при народженні | фр. Pierre Marie Félix Janet |
| Народився |
30 травня 1859 Париж, Франція |
| Помер |
27 лютого 1947 (87 років) Париж ·набряк легень |
| Країна |
 Франція |
| Діяльність | філософ, психолог, професор, психотерапевт, невролог, психіатр, лікар |
| Alma mater | Вища нормальна школа |
| Галузь | психологія, філософія, медицина |
| Заклад | Госпіталь Пітьє-Сальпетрієр |
| Посада | президент[1], президент[2] і директор[3] |
| Ступінь | докторський ступінь (21 червня 1889) і доктор медицини (29 липня 1893) |
| Відомі учні | Жорж Дюма, |
| Членство | Академія моральних і політичних наук, Американська академія мистецтв і наук і Національна академія наук США |
| Відомий завдяки: | ввів у вжиток термін «підсвідомість» |
| Батько | Jules Janetd[4] |
| Брати, сестри | Jules Janetd |
| Нагороди |
 |
 П'єр Жане у Вікісховищі | |
Магістр філософії (1882), доктор літератури (1889), доктор медицини (1893), професор (з 1902), академік (з 1913) і президент (з 1925) Паризької академії моральних і політичних наук. Дійсний та почесний член ряду іноземних академій. Співзасновник і редактор «Журналу нормальної і патологічної психології» (1904–1937)[5].
Біографія
П'єр Жане народився у заможній родині, з дитинства цікавився наукою, зокрема, ботанікою. Отримав освіту у найкращих школах Франції. Великий вплив на становлення філософських поглядів П'єра спричинив його дядько, відомий філософ Поль Жане.
Закінчив медичний факультет Паризького університету. Посилено вивчав філософію, яку з 1881 викладав у Гаврському ліцеї. Орієнтувався переважно на позитивістські погляди у психології. Активно займався дослідженнями в ряді областей психології і релігієзнавства.
Під керівництвом Жана Мартена Шарко в 1879–1885 досліджував істерію і істеричний параліч. Вважав, що суть істерії становлять своєрідне звуження поля свідомості, розщеплення свідомості і випадання частини психофізичних проявів з-під контролю свідомості.
У 1889 опублікував роботу «Психічний автоматизм», в якій виклав концепцію вищих (творчих, синтезують) і нижчих («автоматичних») функцій психіки.
У 1890 на запрошення Шарко очолив психологічну лабораторію психіатричної лікарні Госпіталь Пітьє-Сальпетрієр, в якій близько 50 років займався дослідженням і лікуванням неврозів. Створив тест шкірної анестезії.
У 1895 за рекомендацією Теодюля Рібо почав працювати на кафедрі експериментальної та порівняльної психології в Колеж де Франс. Незабаром очолив цю кафедру і керував нею до 1934.
Курси, які викладав у Колеж де Франс
| Період | Назва курсу французькою | Назва курсу українською |
|---|---|---|
| 1901-1902 | L'étude expérimentale et comparée de la fatigue | Експериментальне та порівняльне дослідження втоми |
| 1902-1903 | Les émotions et les oscillations du niveau mental | Емоції та зміни психічного |
| 1903-1904 | L'étude expérimentale et comparée des conditions de la conscience | Експериментальне дослідження та порівняння станів свідомості |
| 1904-1905 | Les conditions psychologiques des mouvements des membres | Психологічні умови руху кінцівок |
| 1905-1906 | Les modifications de la conscience dans les névroses hystériques | Зміни свідомості при істеричних неврозах |
| 1906-1907 | Les modifications de la conscience dans les névroses psychasthéniques | Зміни свідомості при психастенічних неврозах |
| 1907-1908 | L'analyse psychologique et la critique des méthodes de psychothérapie | Психологічний аналіз та критика методів психотерапії |
| 1908-1909 | L'analyse des émotions et des sentiments | Аналіз емоцій та почуттів |
| 1909-1910 | L'analyse des tendances et les lois de leur réalisation | Аналіз тенденцій та закони їх реалізації |
| 1910-1911 | L'analyse de la perception du monde extérieur | Аналіз сприйняття зовнішнього світу |
| 1911-1912 | Des tendances sociales et du langage | Соціальні тенденції та мови |
| 1912-1913 | Les tendances intellectuelles élémentaires et les idées générales | Тенденції найнижчих інтелектуальних вчинків та загальних ідей |
| 1913-1914 | Les tendances intellectuelles relatives à la recherche de la vérité | Інтелектуальні тенденції пов'язані із пошуками істини |
| 1914-1915 | Les tendances rationnelles qui imposent des lois à la conduite et à la croyance | Раціональні тенденції, які породжують закони поведінки та віри |
| 1915-1916 | Les tendances industrielles et la recherche de l'explication | Напрямки індустріального розвитку та їх пояснення |
| 1916-1917 | Les degrés de l'activation des tendances | Рівні активації намірів |
| 1917-1918 | Les degrés de l'activité psychologique | Рівні психічної діяльності |
| 1918-1919 | Les oscillations de l'activité psychologique (I) | Зміни психологічної активності (I) |
| 1919-1920 | Les oscillations de l'activité psychologique (II) | Зміни психологічної активності (II) |
| 1920-1921 | Les formes successives de la personnalité au cours de l'évolution psychologique | Послідовність формування особистості з точки зору психологічного розвитку |
| 1921-1922 | L'évolution des conduites morales et religieuses | Еволюція моральної та релігійної поведінки |
| 1922-1923 | L'évolution de la mémoire et de la notion du temps | Еволюція пам'яті та сприйняття часу |
| 1923-1924 | Les sentiments simples qui accompagnent l'action, la tristesse et la joie | Прості почуття, що породжують дію: печаль та радість |
| 1924-1925 | Les sentiments sociaux affectifs, l'amour et la haine | Соціальні емоційні почуття: любов та ненависть |
| 1925-1926 | Les stades de l'évolution psychologique | Стадії психологічного розвитку |
| 1926-1927 | L'étude de la pensée intérieure et de ses troubles | Дослідження внутрішнього мислення та його порушення |
| 1927-1928 | L'évolution de la mémoire et de la notion du temps | Еволюція пам'яті та сприйняття часу |
| 1928-1929 | L'évolution psychologique de la notion de personnalité | Еволюція психічної концепції особистості |
| 1929-1930 | La faiblesse et la force psychologiques | Слабкі та сильні сторони психології |
| 1930-1931 | Les délires d'influence et les sentiments sociaux | Вплив делірію та соціальні почуття |
| 1931-1932 | Les conduites intellectuelles élémentaires | Найпростіші способи інтелектуальної регуляції |
| 1932-1933 | La conduite de la croyance | Регуляція віри |
| 1933-1934 | Les oscillations de l'esprit | Зміни розумової сфери |
У 1904 спільно з Ж. Дюма заснував «Журнал нормальної і патологічної психології» — один з провідних психологічних журналів Франції.
Протягом багатьох років читав різні курси лекцій з психології в Сорбонні і провідних університетах Аргентини, Бразилії, Канади, Мексики і США.
Психологічна теорія
Жане отримав цікаві наукові результати в різних галузях науки. Опублікував ряд робіт з філософії, історії психології, соціальної психології, загальної психології, патопсихології, психіатрії, психотерапії, психології релігії і містицизму, з різних проблем психічної еволюції, свідомості та несвідомого, пам'яті, часу, мови і мислення, психології особистості та ін.
Запропонував трактування психології як об'єктивної науки про людські дії. Виробив уявлення про психіку як складної, ієрархизируваної енергетичної системи, яка має певний ступінь психічної напруги. У 1892 опублікував ґрунтовне дослідження істерії «Ментальний стан істериків» (у 2-х тт.). Розробив психологічну концепцію неврозів, згідно з якою вони виникають через функціональних порушень вищих функцій психіки і втрати балансу між вищими і нижчими психічними функціями, а саме «зниженою психічною напругою»[6].
У 1894 ввів в обіг поняття «психастенія» та «дисоціація». Виділив психастенію як самостійну форму психічних захворювань і створив біопсихологічну теорію психастенії. У дослідженнях психології особистості особливе значення надавав проблемам єдності, розрізнення та індивідуальності. Практикував лікування сном і гіпноз. Визнавав верховенство психологічного фактора в гіпнозі. Психічна дія за Жане, є результатом процесу переходу зовнішньої дії у внутрішню — інтеріорізація.
Справив суттєвий вплив на формування поглядів З. Фройда та І. Брейера про природу психіки і неврозів. Вважається попередником психоаналізу в трактуванні істерії, ролі несвідомого в неврозах і інших проблем. Віддаючи належне окремим досягненням психоаналізу, в цілому ставився до нього критично і кваліфікував його як метафізичну систему. Полемізував із З. Фройдом та іншими психоаналітиками. Відкинув психоаналітичну ідею про психосексуальну травмі як головну причину неврозів. Вважав, що він має пріоритет у відкритті катарсичного методу лікування неврозів.
Відіграв значну роль у розвитку психології, психіатрії та психотерапії[5].
Примітки
- Charle C., Telkes E. Les Professeurs du Collège de France: Dictionnaire biographique, 1901-1939 — С. 104. — ISBN 2-222-41880-1, 2-7342-0188-7
- https://pdfslide.net/documents/societe-medico-psychologique.html
- https://labexhastec-psl.ephe.fr/wp-content/uploads/trochu-rapport-final-dactivite-post-doc-hastec.pdf
- https://isabellesaillot.net/IMG/pdf/la_famille_janet.pdf
- ЖАНЕ (Janet) П'єр
- ЖАНЕ, ПЬЕР МАРИ ФЕЛИКС
Література
- Жане, П'єр // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.