Госпіталь Пітьє-Сальпетрієр

Архітектурний план Сальпетрієр зосереджених навколо каплиці у формі грецького хреста. Лише будівництво каплиці і північного крила було завершено. Новий комплекс Сальпетрієр створено за моделлю міста-саду і складається із кількох павільйонів. Всі павільйони з'єднані мережею підземних тунелів. Нові будинки побудовані в тому ж архітектурному стилі, що й старші будівлі[2].

У розпорядженні стаціонару госпіталю кілька корпусів з 1826 місцями. Денний стаціонар розрахований на 159 місць. У стаціонарі є одно- та двомісні палати, оснащені телефоном і телевізором. У корпусах є кафе і журнальні кіоски.

У госпіталі працюють лікарі зі світовим ім'ям.

Неврологічним відділенням завідує професор Олів'є Ліон-Кан, він головний спеціаліст з лікування розсіяного склерозу.

У відділенні щелепно-лицьової хірургії під керівництвом професора Жака-Шарля Бертрана проводяться унікальні операції при вроджених порушеннях формування лицьових кісток черепа.

Відділення хіміотерапії очолює всесвітньо відомий фахівець у цій галузі Давид Хайят.

Авторитетом у галузі спортивної травми є професор Ів Каттон, у відділенні якого оперували знаменитого футболіста Рональдо.

Всього в госпіталі працюють близько 6 000 висококваліфікованих фахівців[3].

Госпіталь має:

• 3 апарати МРТ
• 4 сканера для комп'ютерної томографії
• 3 гамма-камери для радіографії
• 6 апаратів ангіографії
• 10 постів для гемодіалізу
• 1 ПЕТ сканер
• 10 місць для гемодіалізу
• 3 гамма-камерами для сцинтиграфії[4].

Операційні блоки відповідають найвищим світовим стандартам, що дає можливість проводити малоінвазивні ендоскопічні операції.

Госпіталь зобов'язаний своїм ім'ям арсеналу, який був створений за наказом Луї XIII, де селітру (фр. salpêtre) змішували із порохом[5].

Із збільшенням кількості жебраків у місті на початку XVII століття королева Марія Медічі вирішила відкрити госпіс «Богоматір Милосердя» на місці мечеті[6].

У 1656 році Луї XIV доручив архітектору Лібералю Брюану будівництво лікарні для жебраків та бідноти на місці збройної майстерні. Спочатку планувалося спорудження кількох корпусів: «Пітьє» для дітей, «Бісетр» для чоловіків та, власне, «Сальпетрієр» для жінок.

У 1662 році лікарня могла приймати 10 тисяч хворих, це був найбільший госпіс світу. Спочатку основним завданням Сальпетрієр було не лікування, а утримання жінок й розумово відсталих й тривалий час використовувався іноді як в'язниця. Так продовжувалось до Революції.

У XVIII столітті госпіс став перетворюватись на місце допомоги. З 1785 по 1826 повій та засуджених жінок поступово переводили, залишивши розумово відсталих та літніх пацієнтів. У цей період у лікарні працювали Пуссен, його учень Пінель звільнив психічно хворих пацієнтів від ланцюгів[7]. Ескіроль та їхні наступники зробили переворот у світі психіатрії.

1801 року l'Hôpital général переформували у «Hospices civils», в період з 1837 по 1887 Сальпетрієр перейменували у Hospice de la Vieillesse-Femmes[8]. Лікарня стала центром по вивченню захворювань нервової системи.

У 1862 році до керівництва прийшов Жан-Мартен Шарко. Він перетворив паризький госпіталь Сальпетрієр на центр медичної науки всесвітнього значення. Шарко — засновник французької класичної школи неврології та наукової психопатології.

Педагогічним нововведенням з'явилися клінічні розбори пацієнтів в урочистій театралізованій обстановці. Широку популярність мали лекції Шарко про істерію і гіпноз. Шарко продовжив впровадження фотографії в наукову практику. Дуже суттєвий внесок у створення наукових праць і фотохроніка вніс піонер медичної фотографії рентгенографії Альбер Лонд. Він співпрацював з фотографічною лабораторією Сальпетрієр, а в 1884 став її керівником. Фактично він брав участь у всіх медичних проектах, пов'язаних із застосуванням фотографії[9].

У 1882—1895 роках патолог Ріше очолив лабораторію клінічних хвороб нервової системи. На основі роботи у клініці він написав ряд робіт з фізіології та нервових хвороб, а також видав «Художню анатомію» і потім «Художню фізіологію».

Під впливом Шарко психічні розлади та істерію стали вивчати систематично і раціонально. Його учнем був Зигмунд Фрейд

У 1882 році було створено спеціальний підрозділ — кафедра неврології, названа клінікою хвороб нервової сістеми. Це була вершина кар'єри Шарко.

На зміну йому 1 січня 1895 прийшов улюблений учень Жозеф Бабінскі. Він добре відомий лікарям за однойменною симптомів і синдромів (симптом Бабінскі, синдроми Бабінскі, Бабінскі-Нажотта, Бабінскі-Фромента тощо).

У XX столітті Сальпетрієр став повноцінною лікарнею. Божевільня була закрита у 1921 році, госпіс — 1968. «Nouvelle Pitié» та клініка Сальпетрієр були об'єднані у 1964 році.

Лікарня стає автономною у 1968 році. Також було створено медичний факультет Пітьє-Сальпетріє як частину Паризького університету (П'єра і Марі Кюрі), до яких були прикріплені лікарня Groupe Hospitalier Pitie-Salpetriere та госпіс Брока Іврі. Факультет складається з двох окремих будинків на бульварі де Лопіталя 91 і 105 та будівель між ними.

З 1970-х років розрізнені групи неврологічних досліджень були інтегровані в Пітьє-Сальпетріє. Це призвело до розвитку нейробіології, нейрохімії, нейрофармакології, з нейрогенетики, з нейроімунології, функціональної нейровізуалізації, нейрофізіології інтегрованих систем.

Наразі в Сальпетрієр розглядають всі аспекти нейронаук. Науково-дослідний інститут має чотири наглядові органи:

• Паризький госпіталь (AP-HP)
• Національний центр наукових досліджень (CNRS)
• Національний інститут охорони здоров'я і медичних досліджень (INSERM)
• Університету П'єра і Марі Кюрі (UPMC).

До складу наукового комплексу входить також бібліотека Шарко.