Раб, що рве пута

«Раб, що рве пута» (італ. Schiavo ribelle) — мармурова скульптура, створена італійським скульптором і художником Мікеланджело Буонарроті близько 1516 року. Статуя спершу призначалася для другого варіанту гробниці папи Юлія ІІ разом із «Вмираючим рабом». Мікеланджело подарував обидві скульптури Роберто Строцці й вони опинилися у Луврі перед 1550[2].

Раб, що рве пута
англ. Rebellious Slave[1]
Творець: Мікеланджело Буонарроті
Час створення: бл. 1516
Розміри: 2,15 м
Висота: 215 см
Матеріал: Мармур
Жанр: Ню
Зберігається: Париж, Франція
Музей: Лувр
 Раб, що рве пута у Вікісховищі

Опис
«Лаокоон та його сини» (фрагмент)
«Раб, що рве пута» (фрагмент)

Статуя зображує молодого хлопця, руки якого зв'язані ззаду, ліве плече сильно виступає вперед, намагаючись вирватися з пут, а коліно та голова направлені в іншу сторону.

Статуя є менш завершеною, ніж «Вмираючий раб»[a], можливо, що її було почато пізніше. Обличчя та плече мають тріщину, яка могла утворилася ще з самого початку, і тому Мікеланджело її не завершив[3]. Гіббард вважає, що вона призначалася для прикраси правого кута гробниці, хоча Мікеланджело вдалося добитися, що скульптура може споглядатися з усіх сторін, тож лівий кут теж можливий[3]. Також він зазначає, що «Раб, що рве пута» послужив джерелом натхнення для зображень Святого Севастіана[4].

За Гіббардом «ignudi» («голі») із фресок стелі Сікстинської капели[4] теж зіграли свою роль:

  • Іґнуді праворуч «Жертвопринесення Ноя»
  • Іґнуді праворуч «Жертвопринесення Ноя»
  • Іґнуді над сивілою Лівійською

Інтерпретації

П. Білецький писав, що у статуї: «(…) подана кульмінація битви людини з „долею злою“. (…) невільник, збираючи всі свої молодечі сили, близький уже до того, щоб розірвати „кайдани рабства“. (…) цей невільник, якого недаремно звуть „Бунтівником“, поданий у стані розпруження сил і волі до перемоги»[5].

За Говардом Гіббардом, «Пута, а особливо боротьба „Раба, що рве пута“ захохочують до неоплатонівських трактувань: людина бореться із кайданами тіла, дух проти плоті тощо», а якщо ця робота є результатом еволюції первинної ідеї для гробниці Юлія II щодо скутих «Вільних мистецтв»[2], то це може бути Скульптура[3].

Мистецтвознавець Михайло Алпатов вважав, що «Мікеланджело зачіпає тут тему людських страждань, які його попередники втілювали в образі [Святого] Себастьяна, пронизаного стрілами»[6].

а. ^  Часто рабами ставали військові полонені. Сам Мікеланджело називав статуї «в'язнями» (італ. prigioni), а не «рабами» (італ. schiavi)

Примітки
  1. Make Lists, Not War — 2013.
  2. Hibbard, 1974, с. 151.
  3. Hibbard, 1974, с. 155.
  4. Hibbard, 1974, с. 152.
  5. Білецький, 1975, с. 50.
  6. «Умирающий раб» и «Восставший раб» (1513-1519) (рос.). mikelangelo.ru. Процитовано 21.02.2018.

Джерела
  • Білецький П. Велетень // Мікеланджело : до 500-річчя з дня народжен- ня : збірник / [уклав М. П. Бажан]. — К. : Мистецтво, 1975. — С. 9 —78.
  • Вазарі Д. Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів = італ. Le Vite de’piu eccelenti Pittori, Scultori e Architetti. — К. : Мистецтво, 1970. — С. 296 —429, 497 —507.
  • Микеланджело. Поэзия. Письма. Суждения современников / сост. В. Н. Гращенков. — М. : Искусство, 1983. — 451 с. (рос.)
  • Роллан Р. Жизнь Микеланджело // Жизни великих людей: Пер. с франц. В. Курелла = фр. Vie de Michel-Ange. — М. : Известия, 1992. — С. 71 —197. — ISBN 5-206-00351-4. (рос.)
  • Эрпель Фриц. Микельанджело / Пер. с нем. Сергея Данильченко. — Берлин : Хеншель, 1990. — 72 с. — ISBN 3-362-00044-4. (рос.)
  • Howard Hibbard. Michelangelo. — New York : Harper & Row, Publishers, 1974. — 347 с. — ISBN 0-06-430056-0.(англ.)
  • Eric Scigliano. Michelangelo's Mountain: The Quest For Perfection In The Marble Quarries Of Carrara. — Simon and Schuster, 2005. — 352 с. (англ.)
  • William Wallace. The Treasures of Michelangelo. — Andre Deutsch, 2010. — ISBN 978-0-233-00253-8. (англ.)


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.