Радишевський Ростислав Петрович

Народився у с. Бухарів, що на Рівненщині. Після закінчення середньої школи працював у колгоспі. У 1970 році вступив на філологічний факультет Київського університету. Закінчив аспірантуру, захистив кандидатську дисертацію. З 1979 року працює у відділі давньої української літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка.

У 1991 році був відряджений до Польської академії наук (Краківський відділ). Попрацювавши як дослідник в архіві Ягеллонської бібліотеки, він зібрав і видав малодоступну й маловідому історичну спадщину українського народу польською мовою. У 1996 році захистив докторську дисертацію.

З 1998 року професор кафедри слов'янської філології, а 1 вересня 2000 року очолив створену ним кафедру полоністики філологічного факультету Інституту філології Київського національного університету ім. Т. Шевченка. З 1999 року очолює Міжнародну школу україністики НАН України, перетворив її на повноцінну науково-дослідну установу.

4 лютого 2009 року обраний членом-кореспондентом НАН України в галузі слов'янських літератур, 26 травня 2021 року — академіком НАН України за спеціальністю «літературознавство»[1]

Автор збірок поезії «Ритми серця. Поезії», «Мелодії серця. Копа пісень» та «Пісня маминого серця. Пісенник», СD «Серпнева рапсодія». З композитором Ігорем Якубовським видав декілька збірок пісень на компакт-дисках.

Основним напрямком діяльності є полоністика, Також багато праць присвячено польській і українській літературі від давнини до сучасності.

Організатор міжнародних конференцій «А. Міцкевич і Україна» (1998), «Ю. Словацький і Україна» (1999), «Я. Івашкевич і Україна» (2000), «Українська школа в літературі та культурі українсько-польського пограниччя» (2004) і «Європейський вимір української полоністики» (2007).

Заснував у 1999 році і редагує серію «Київські полоністичні студії». У 2011 році він ініціював серію «Друкується вперше — літературні палімпсести», у якій виходять літературознавчі твори, що раніше не видавалися.

У творчому доробку вченого понад двісті праць, серед них десять монографій, автор двох розділів у другому томі «Історії української літератури» у 12 т. (2014).

Основні твори:

• «Іскри єднання. Леся Українка і польська література» (1983),
• «Юліуш Словацький. Життя і творчість» (1985),
• «Poezja polskojęzyczna na Ukrainie w XVII wieku» (1996),
• «Roksolański Parnas» (1998)
• «Українсько-польське пограниччя: сарматизм, бароко, діалог культур» (2009).
• «Літературознавча шевченкіана діаспори та польська рецепція Т. Г. Шевченка» (2014),
• «„Українська школа“ в польському романтизмі: феномен регіоналізму» (2018).

Під його редакцією вийшло чимало творів зарубіжних вчених-мовознавців.

Дружина — Марія Іванівна, вчителька української мови та літератури. Дочка — Олеся, кандидат юридичних наук.[2]

• Заслужений працівник освіти України.
• Заслужений для польської культури (1999).
• Медаль «Міцкевич та Пушкін» (2002).
• Почесний член товариства А. Міцкевича (2004)
• Почесна грамота Міністерства освіти і науки України (2005).
• Лауреат премії Якова Гальчевського (2007).
• Кавалерський Хрест Ордена Заслуги Республіки Польща (2012)[3]

• Єршов, В.О. Ростиславу Петровичу Радишевському, AVE! // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 6. — С. 245=251.
• 70-річчя члена-кореспондента НАН України Р. П. Радишевського // Вісник Національної академії наук України. — 2018. — № 3. — С. 114.
• Євген Нахлік (28 березня 2018). Продуктивне 70-річчя Ростислава Радишевського. Інститут Івана Франка. Процитовано 17 жовтня 2020.

• Радишевський Ростислав Петрович // Шевченківська енциклопедія: — Т.5:Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 407.