Ракошино

За переказами назва села Ракош (Ракове) походить від слова «раки», яких багато водилось у старому руслі річки Латориці, що пролягало через село. В окремих письмових джерелах село зустрічається ще під назвою Берегракош (тобто Ракошин Березький), оскільки воно належало до Березького комітету. Місцевість де розташовані села Ракошинської сільради, була заселена з давніх часів. В районі Кайданова та околиці Ракошина знайдено кам'яні знаряддя праці епохи неоліту (ІV—III ст. до н. е.). У письмових джерелах село згадується в 1330 році.

У письмових джерелах село згадується в 1332 році, як Rakus.

Вже у 1427 році мешканці Ракошина та інших сіл боролись проти передачі їх земель Бранковичу. В 1463 році вони з селянами Іаношієва (Іванівки) протестували проти нападів і насильств іршавського феодала Ладислава Карачоні. У 1514 році вони взяли участь у селянській війні! На придушення виступів власті посилали регулярні війська. Для розміщення частин замкової кавалерії у селі власті збудували казарми.

Село мало церкву вже в середньовіччі, яка вже була в 1737 році в руїнах. У 1645 р. тут була садиба Ракоці, зруйнована поляками у 1657 році. Реформатська церква була споруджена в неокласичному стилі між 1836 та 1844 роками та була відновлена в 1981 році.

У XVII ст. селом володіли семиградські князі, зокрема родина Ракоціїв. Зміни власників села, їх чвари призводили до посилення закріпачення селян, до затримки розвитку села. В період війни чоловіків брали до армії. Кріпаків зобов'язували сплачувати численні грошові та натуральні повинності. Крім численного оброку, селяни виконували різні роботи на будівництві і ремонті в панському маєтку чи в Мукачівському замку, несли охорону, транспортували різні речі тощо.

Під час вторгнення на Закарпаття польського — шляхетського війська у 1657 році маєток Ракоціїв в Ракошині був зруйнований. Проте володарі примусили селян швидко відбудувати його, а в 1684 році повністю реконструювали. Крім феодальної експлуатації селяни терпіли і релігійне та національне пригнічення. Українському населенню, яке визнавало православ'я, силою нав'язувалась греко-католицька релігія; угорське ж населення терпіло від католицької церкви і переходило до протестантизму.

Після загарбання Закарпаття австрійськими Габсбургами становище народних мас ще дужче погіршало. Кріпаки як і раніше ледве животіли, терпіли нестатки, їх до того ж грабували розміщені німецькі війська. Цим, насамперед, і пояснюється активна участь багатьох селян Ракошина у визвольній війні угорського народу 1703—1711 рр. У загонах куруців було понад 40 чоловік Ракошина і сусідніх сіл. Після 1728 року Ракошино, як і вся Мукачівсько — Чинадіївська домінія, перейшла до рук графа Шенборна.

У XIX столітті, за даними Т.Легоцького і Я.Штернберга, громада Ракошина (села Мукачівського округу Березького комітату) користувалася печаткою з зображенням рака (що відтворювало один з переказів про походження назви села).

22 березня 1919 року у селі розпочався період радянської окупації. Однак більшовицька окупація проіснувала 39 днів. 29 квітня 1919 року Ракошино окупували румунські війська. А в травні на зміну їм прийшли війська Чехословаччини.

За роки від першої до другої світових воєн Ракошино майже не зазнало змін. Більшість будинків були дерев'яними, вулиці невпорядкованими.

15 березня 1939 року село окупували нацисти. Для ракошинців почались чорні дні. В селі розмістились жандарми. Посилилось національне гноблення. Українську мову було витіснено із школи, нею заборонялось навіть розмовляти в урядових установах. Терор, катування і переслідування примусили багатьох юнаків і дівчат рятуватися втечею до Радянського Союзу. В 1940 році з ракошина нелегально перейшли до СРСР 29 чоловік. Ракошинці відмовлялися воювати проти Радянського Союзу.

26 жовтня 1944 року війська 4-го Українського фронту визволили Ракошино. Чимало молоді Ракошина вступило в ряди Червоної Армії і брало участь в остаточному розгромі нацистів. До самого Берліна пройшли з боями ракошинці М.Доктор, В.Крупка, І.Когутич, Ю.Глагола та інші.

17 листопада 1944 року жителі села висловились за возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною. Їх обранці Дмитро Ковач, Петро Варга на Першому з'їзді Народних комітетів Закарпатської України голосували за возз'єднання Закарпаття з СРСР.

Церква св. арх. Михайла. 1833.

У XVII ст. більшість населення становили протестанти. У 1682 р. церква отримала ділянку, виділену поміщиком. У 1733 р. згадують дерев'яну церкву св. Михайла. У 1798 р. є згадка про стару дерев'яну церкву в поганому стані.

У 1833 р. подарували з графських земель нову ділянку для будівництва церкви, а також забезпечено будівельні матеріали. У 1834 р. для парохії надано додаткову ділянку біля но-возбудованої церкви. У 1839 р. обміняли будинки дяка та священика, внаслідок чого фара опинилася на теперішньому місці. У 1937 р. на місці, де з 1576 р. до 1833 р. стояла стара церква (чи церкви), поставлено кам'яний хрест. Кам'яна церква — типова для околиці однонавна базиліка, збудована за о. Миколи Бачинського. У кінці XIX ст. інтер'єр розмалював Микола Головчак. Дерев'яну люстру зробили Василь Лендєл та Юрій Логойда. У 1996 р. Мирон Курцеба з Руського перемалював стінопис і намісні ікони. Дзвіницю з металу і бетону збудували в 1935 р., коли стараннями пароха Миколи Товта оновлювали церкву. Три дзвони відлила ужгородська фірма «Акорд» у 1933 р. до 100-річчя храму. Дзвони освятив єпископ О. Стойка на празник св. Михайла 1935 р. Біля церкви збереглося кілька понищених часом дерев'яних хрестів.

Ракошуйфолу

Ракошуйфолу - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Ракошино

Згадки: 1572: Rákosújfalu

Бейла Шаламон, Бейла Шалі (Ракошино, 4 березня 1885 — Будапешт, 15 червня 1965) угорський актор, театральний режисер, гуморист, письменник.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 5412 осіб, з яких 2575 чоловіків та 2837 жінок.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 3266 осіб.[2]

• Свято-Покровський чоловічий монастир
• Ракошино — Інформаційно-пізнавальний портал | Закарпатська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР.)