Ральф Кроніг

Ральф Кроніг (нід. Ralph Kronig; 10 березня 1904 Дрезден — 16 листопада 1995) — нідерландський фізик-теоретик, член Нідерландської АН.

Ральф Кроніг
нід. Ralph Kronig
Народився	10 березня 1904(1904-03-10)[1][2][3] Дрезден, Німецький рейх
Помер	16 листопада 1995(1995-11-16)[1][2][3] (91 рік) Зейст, Утрехт, Нідерланди
Країна	Німеччина
Діяльність	фізик, викладач університету
Alma mater	Колумбійський університет
Заклад	Делфтський технічний університет і Гронінгенський університет
Посада	ректор Делфтського технічного університетуd
Науковий керівник	Albert Potter Willsd
Аспіранти, докторанти	Jan Korringad[4], Jacob Wilhelm Martin Baarsd[4] і Sijbrand Broersmad[4]
Членство	Нідерландська королівська академія наук
Нагороди	медаль імені Макса Планка (1962) член Американського фізичного товариства
Ральф Кроніг у Вікісховищі

Народився в Дрездені. Закінчив Колумбійський університет. У 1931—1939 — лектор Гронінгенського університету, в 1939—1969 — професор і в 1959—1962 — ректор Делфтського технічного університету.

Роботи відносяться до спектроскопії, теорії молекулярних структур, теорії валентності, квантової механіки, ядерної фізики, фізики твердого тіла. Незалежно від Самуеля Гоудсміта і Джорджа Уленбека прийшов (початок 1925 року) до поняття спіна електрона. 1926 року незалежно від Гендріка Крамерса отримав дисперсійні співвідношення класичної електродинаміки (співвідношення Крамерса — Кроніга). Дав якісну картину поведінки електронів в кристалі, що складається з послідовності однакових потенційних бар'єрів і прямокутних потенційних ям (модель Кроніга — Пенні). У 1939 незалежно від Дж. Ван Флека запропонував механізм спін-ґраткових релаксації (механізм Кроніга — Ван Флека).

Отримав Медаль Макса Планка в 1962.