Раєцький Савелій Семенович

Саве́лій Семе́нович Рає́цький (при народженні — Садук Шимонович Раєцький) (1883, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія — 1925, СРСР) — російський журналіст і юрист, есер.

Раєцький Савелій Семенович
Народився 1883
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 1925
Москва, СРСР
Країна  Російська імперія
 СРСР
Діяльність журналіст
Alma mater юридичний факультет Московського університетуd
Мова творів російська

Життєпис

Народився в караїмській родині. Один рік провчився в Олександрівському караїмською духовному училищі в Євпаторії. Потім отримав юридичну освіту в Московському університеті[1][2]. Член ЦК ПСР[3]. Перебував в організації соціалістів-революціонерів міста Миколаєва і був одним з лідерів Бакинської організації партії есерів. У 1904 році затриманий в Миколаєві за поширення прокламацій, але в грудні того ж року відпущений. Помітивши за собою стеження, поїхав до Санкт-Петербурга, де став співробітником однієї з революційних газет. Назад до Миколаєва повернувся в грудні 1906 року і знову розгорнув діяльність з організації місцевих есерів. Після чергового затримання висланий під нагляд поліції в Вологодську губернію[4]. Під впливом Раєцького в Баку утворилася азербайджанська есерівська група «Еш-шемс» («Сонце») і залучена на сторону есерів група «Іттіфаг», яка оголосила себе «мусульманської організацією соціалістів-революціонерів». На сторінках органу бакинських есерів «Кавказьке слово» виступав за автономний статус Кавказу «щодо метрополії на федеративних засадах»[5][6].

У 1911 році в Москва разом зі своїм племінником В. І. Сінані організував випуск першого караїмського російськомовного друкованого періодичного видання — журналу «Караїмська життя». Головним завданням «Караїмської життя» його видавці називали збирання «всього того, що існує в друкованому та рукописному вигляді» з історії караїмів, щоб «скласти таким чином з „Караїмського життя“ подобу караїмської національної енциклопедії»[7]. У журналі Раєцький помістив низку власних робіт: статтей, передовиць, нарисів, кореспонденцій та заміток. Всього вийшло 12 номерів журналу в восьми випусках. Припинення видання «Караїмського життя» в 1912 році пов'язане, на думку Б. С. Єльяшевича, з публікацією Раєцьким різких критичних статей на адресу чільних представників караїмського народу — С. М. Шапшала й І. Д. Пігіта, через що журнал почав втрачати своїх передплатників[8]. Супутньою причиною закриття журналу було переслідування С. С. Раєцького владою за революційно-демократичні переконання[9]. Конфлікт з С. М. Шапшалом, на той час претендента на посаду Таврійського й Одеського гахама, вилився в позов до В. І. Сінані та С. С. Раєцький щодо «надрукування і передруку помилкових або вигаданих відомостей, що ганьблять добре ім'я Шапшала» відповідно до частини 2 ст. 1535 «Про наклепи й розповсюдженні образливих для честі творів, зображень або чуток» «Положення про покарання карних і виправних» 1885 року. У підсумку відповідачі визнані невинуватими[10].

Вів листування з В. Е. Мейєрхольдом, Л. М. Андреєвим[11][12]. Тривалий період часу був співробітником великих періодичних видань Москви і Санкт-Петербурга (Петрограда): газет «Ранок Росії», «Біржові відомості» та інших. У 1910 році вів репортаж із залізничної станції Астапово, де знаходився при смерті Л. М. Толстой[13][14]. У газеті «Ранок Росії» розпочинав репортером, а з 1916 по лютий 1917 року був її редактором. До жовтня 1917 року перебував на посадах директора Петроградського телеграфного агентства і завідувача відділом друку Тимчасового уряду[1][11]. Також був редактором Відомостей Московського військово-промислового комітету[15][16]. Останнє місце роботи (на 1925 рік) — секретар Комісії з вивчення історії робітничого й професійного руху в Москві та губернії при Московському губернському раді професійних спілок[17].

Після Жовтневої революції захворів психічним розладом. Стан С. С. Раєцький погіршилося через трагічну загибель в 1925 році його 16-річного старшого сина Віктора, випадково застреленого товаришем при вправі в стрільбі з гвинтівки. Через якийсь час, після декількох невдалих спроб накласти на себе руки, Савелій Семенович викинувся з вікна 5-го поверху. Помер через чотири дні в Солдатенківській лікарні[8][18].

Сім'я

Дружина — Катерина Абрамівна Раєцька, єврейка. Мали синів Віктора й Бориса[13][8].

Адреса в Москві
  • 3-тя Тверська-Ямська вулиця, 50[17].

Бібліографія

Примітки
  1. Ельяшевич, 1993, с. 171.
  2. Белый О. Б. Караимская национальная периодика в первой половине XX в. // Проблемы истории и археологии Крыма : сб. научных трудов. — Симферополь, 1994. — С. 238.
  3. Багирова, 1997, с. 333.
  4. Щукин, 2009, с. 93.
  5. Багирова, 1997, с. 80.
  6. Багирова, 1997, с. 83.
  7. Прохоров Д. А. Фольклорные сюжеты и мотивы на страницах караимских периодических изданий середины XIX – начала XX века. — Устное и книжное в славянской и еврейской культурной традиции. — М. : «Сэфер», 2013. — С. 144—145. — (Академическая серия) — ISBN 978-5-7576-0285-1.
  8. Ельяшевич, 1993, с. 172.
  9. Прохоров Д. А., Белый О. Б. Обзор документов фонда Таврического и Одесского караимского духовного правления из государственного архива в АР Крым // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии : сб.. — Симферополь, 2008. — Вип. XIV. — С. 552.
  10. Прохоров Д. А. Документы к биографии С. М. Шапшала в Государственном архиве Республики Крым. — Труды по еврейской истории и культуре. Материалы XXI Международной ежегодной конференции по иудаике. — М. : Издательство Пробел-2000, 2014. — С. 363—366. — (Академическая серия) — ISBN 978-5-7576-0328-5.
  11. Масанов И.Ф. Раецкий, Савелий Семенович // Словарь псевдонимов русских писателей, учёных и общественных деятелей.
  12. Звенигородская Н. Э. Провинциальные сезоны Всеволода Мейерхольда (1902—1905 гг.). — М. : УРСС, 2004. — 256 с.
  13. Представители караимских семей // Караимская народная энциклопедия. — М. : ОАО „Астра семь“, 2000. — Т. 6. — С. 150—151. — (Караимская народная энциклопедия) — ISBN S-201-14258-6(1).
  14. Еремеева С. Н. «Семь дней до бессмертия» // Родина : журнал. — М., 2001. — № 1. — С. 127. — ISSN 0235-7089.
  15. Хроника // День : газета. — 1917. — № 112 (июль). — С. 4.
  16. Библиография периодических изданий России. 1901—1916. Том 2. И—П. Ленинград, 1959. С. 39
  17. Вся Москва на 1925 год. — М., 1925. — С. 472, 610.
  18. Самоубийство журналиста С. С. Раецкого // Возрождение : ежедневная газета. — Париж, 1925. — № 84 (август). — С. 3.

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.