Револьверна гармата

Дистанційно керована револьверна гармата MLG 27 на борту катера класу «Ельба» німецького флоту

Першою револьверною гарматою можна вважати рушницю Пакла 1718, велику кременеву револьверну гармату, з ручним заряджанням. Конструкція розробника була не практичною, тому що перевершила технології XVIII століття.

Протягом 19-го століття, Елайша Коллір  та пізніше Семюел Кольт використали револьверну дію для створення ручної зброї.

У КША використовували одноствольну 2-дюймову, 5-зарядну револьверну гармату з ручним обертанням барабану при осаді Піттсбурга[1]. Гармату захопили під Данвиллем війська Союзу 27 квітня 1865.[2].

(Револьверна гармата Готчкісса другої половини 19-го сторіччя була не зовсім револьверною гарматою у сучасному сенсі, вона скоріше відноситься до систем Гатлінга.)

У 1905, C. M. Кларк запатентував[3] першу автоматичну гармату, автоматика якої працювала за рахунок відведення порохових газів, але вона була проігнорована. Робота автоматики у патенті Кларка була на основі зворотньо-поступального руху як у кулеметах Максима та Браунінга, які у той час набирали популярності.[4]

Приблизно у 1935, Сілін, Березін та Морозенко працювали на револьверним авіаційним кулеметом калібру 7,62 мм з темпом стрільби 6000 пострілів за хвилину, проектна назва була СИБЕМАС, але проект було закрито.[5]

Перша сучасна версія револьверної гармати з'явилась лише у середині 1940-х.[6]

Першою револьверною гарматою стала Mauser MK 213, яка стала основою для всіх сучасних гармат. У післявоєнні часи, інженери компанії Маузер роз'їхалися по всьому світу і розробили схожу зброю. У Британії та Франції було розроблено гармату на базі 30 мм версії MK 213, які мали назву ADEN та DEFA, відповідно. У Швейцарії виробляли Oerlikon KCA. У той час американська гармата M39 повторювала 20 мм версію, з переробленою каморою під 102 мм снаряд, середній між снарядами 213 — 82 мм та Hispano-Suiza HS.404 — 110 мм. Деякі покоління зброї ADEN/DEFA не змінювалися до 1970-х.

У цей час було створено нову зброю під 25 мм снаряд NATO  та 27 мм Маузер. Яскравим прикладом є гармата Mauser BK-27. У 1980-х, у Франції було випущено гармату GIAT 30, нове покоління гармат з механічним приводом. Rheinmetall RMK30 стала подальшою модифікацією системи GIAT, у якій для зменшення віддачі порохові гази відводилися назад.

Великі експериментальні гармати було також розроблено для зенітних потреб, наприклад англо-швейцарська двоствольна, але з одним гніздом для барабана  42 мм гармата Oerlikon RK 421 під кодовою назвою «Червоний Король» і схожа одноствольна «Червона Королева» — обидві були скасовані під час розробки.[7] Найбільше простояла на службі морська артилерійська система Rheinmetall Millennium 35 мм.

У Радянському Союзі револьверні гармати були менш поширені, як на Заході, особливо у авіації. Механізм радянських револьверних гармат було запатентовано у 1944.[8] Практично не відома гармата Р-23 встановлювалася на деякі моделі Ту-22, але пізніше була замінена на двоствольну гармату ГШ-23 на Ту-22M. З гармати Р-23 було здійснено постріл зі станції Салют 3. Револьверні гармати використовувалися у радянському флоті, НН-30, зазвичай у спареній установці башти AK-230.

У порівнянні з гарматами Гатлінга револьверні гармати мають не високу максимальну швидкострільність через те, що вогонь ведеться через один ствол який швидко перегрівається. Деякі гармати Гатлінга мають темп стрільби у 10 000 набоїв за хвилину (наприклад ГШ-6-23), у той час як револьверні гармати мають швидкострільність до 2500 набоїв за хвилину, у GIAT 30M 791. З іншого боку, револьверні гармати легші за гармати Гатлінга, потребують менше обслуговування та інструментів для встановлення. Системи Гатлінга обертають усю зв'язку свтолів і затворну раму, що збільшує вагу систем з однаковим калібром на десятки кілограмів.