Ту-22М

До середини 1960-х років тенденції в області бойового застосування дальньої авіації позначили низьку ефективність однорежимних надзвукових важких бомбардувальників. Необхідно було створювати багаторежимні літаки, здатні виконувати бойові завдання в широкому спектрі висот і швидкостей. Ця мета могла бути досягнута, в першу чергу, використанням крила змінюваної в польоті стріловидності.

Робота над проектом такого дальнього ударного літака почалася в ОКБ Туполєва в 1965 році. Спочатку робота велася без фінансування з державного бюджету на ініціативних засадах і позиціонувалася виключно як глибока модернізація літака Ту-22К. Проект спочатку отримав назву «145», або офіційно — машина «АМ», «ЮМ», і остаточна назва «45». На цьому етапі проектування йшли розробки конструкції, вже випробуваної на літаках Ту-22 з розміщенням двигунів над фюзеляжем по обидва боки кіля. Переробки стосувалися практично тільки крила майбутнього літака. Однак до 1967 року з ряду технічних причин конструкція Ту-22М була повністю переглянута і прототип нового бомбардувальника втратив схожість з літаком-попередником. За основу проекту «145» остаточно був узятий проект «106Б». З’являється варіант Ту-22М із середньорозташованим крилом, повітрозабірниками по бортах фюзеляжу і розміщенням двигунів в хвостовій його частини, за типом важкого перехоплювача Ту-128.

28 листопада 1967 вийшла Постанова Уряду СРСР про створення модифікації Ту-22К — Ту-22КМ з двигунами НК-144-22 і крилом змінної стріловидності.

Цей варіант конструкції з деякими доробками став основою майбутньої серії Ту-22М. Ця назва підкреслювала спадкоємність з першим надзвуковим важким бомбардувальником Ту-22.

Багато в чому позначення Ту-22М є результатом політики. А. Н. Туполєв на конкурсі пропонував варіант модернізації Ту-22 для економії коштів на розробку з метою отримання замовлення.

Були опрацьовані два основні варіанти літака. Перший варіант передбачав двигуни НК-144-22 (виріб «ФМ»), навігаційно-пілотажне і прицільне обладнання від Ту-22К. У другому варіанті передбачалися двигуни НК-144-11 (виріб «ФМА»), нове і перспективне обладнання літака. Також передбачалося два варіанти в побудові системи оборони — традиційне гарматне з елементами РЕП або більш розвинений комплекс РЕП за рахунок відмови від кормової баштової установки.

Ту-22M, Державний музей авіації, Київ

28 листопада 1967 року Рада Міністрів СРСР випустила Постанова № 1098—378, згідно з якою перед ОКБ Туполева ставилося завдання про проектування модифікації Ту-22К — Ту-22 км з крилом змінної стріловидності і двома ДТРДФ НК-144 (НК-144-2). Тим самим було покладено початок офіційної стадії розробок серії Ту-22М.

Восени 1967року за результатами макетної комісії та матеріалами ескізного проекту було прийнято рішення розпочати будівництво серії літаків Ту-22М0 («45-00») на Казанському авіаційному заводі ім. Горбунова (КАЗ ім. Горбунова, до середини 1960-х завод № 22 МАП). Головним конструктором літака був призначений Д. С. Марков.

За результатами роботи макетної комісії восени 1967 р. було вирішено будувати дослідну серію літаків «45-00» за програмою першого етапу — з устаткуванням від Ту-22К і двигунами «ФМ».

Перший літак Ту-22М0 був побудований до середини 1969 року і 30 серпня 1969 він здійснив свій перший політ (командир корабля льотчик-випробувач В. П. Борисов). Паралельно з випробуваннями в Казані йшло виробництво серійних літаків Ту-22М0. До кінця 1972 року було побудовано 9 Ту-22М0, п'ять з яких застосовувалися для перепідготовки екіпажів бомбардувальників у Центрі бойової підготовки та застосування Дальньої авіації в Рязані. На заході літаки цієї серії довгий час знали під службовим найменуванням Ту-26.

В ході льотних випробувань з'ясувалося, що основні льотні характеристики нового літака виявилися навіть гіршими, ніж у Ту-22К, і потрібно провести великий обсяг робіт з його модернізації. Командування ВПС вимагало удосконалити льотно-технічні характеристики літака і його бортове обладнання. У грудні 1969 року а на другому етапі доведення Ту-22М приймається рішення щодо модернізації Ту-22М0 в Ту-22М1.

Ту-22М1

З 1970 року в ОКБ Туполева велося проектування літака Ту-22М1 («45-01») з урахуванням досвіду розробок і випробувань Ту-22М0.

У ході модернізації вдалося значно (на три тонни) знизити масу планера і поліпшити аеродинаміку. Суттєвих змін зазнали конструкція повітрязабірників, механізація і геометрія крил, система оборонного озброєння (була встановлена дистанційно керована гарматна установка 9А-502 з двома гарматами ГШ-23Л і боєзапасом в 1200 снарядів) і схема забарвлення: літак фарбувався в сірий, нижня частину фюзеляжу і площин — в білий «протиатомний» колір. Вперше на літак такого класу була встановлена багатофункціональна автоматична бортова система управління АБСУ −145, з необоротними гідропідсилювача і електродистанційних каналом по крену. Виконано комплекс робіт з наступальному зброї, зокрема проведена модифікація ракети Х-22 в Х-22М (виріб Д2М), переважно за системою наведення.

Влітку 1971 року на Казанському авіаційному заводі була завершена споруда перший Ту-22М1 з двигунами НК-144-22. 28 липня 1971 року а почалися його льотні випробування. Ще до закінчення випробувань, було вирішено почати серійний випуск літака. До кінця 1972року а на КАЗ побудували дев'ять літаків типу Ту-22М1. Частина з них використовувалася для випробувань при доведенні літака і його систем, частина була передана в 33 Центр бойової підготовки морської авіації.

У стройові частини ВПС СРСР Ту-22М1 не надходив. У великій серії вирішено було будувати Ту-22М2 — подальший розвиток Ту-22М1 з двигунами НК-22 (потужністю 20 000 кгс кожен), на якому вдалося позбутися від багатьох недоліків попередніх варіантів Ту-22М.

Ту-22М2, як і подальші розробки ОКБ за темою «45», чисто зовні залишили від Ту-22 тільки передню стійку шасі і частково вантажовідсік з напіввтопленною ракетою Х-22Н. Все інше, так чи інакше, зазнало змін.

Ту-22М2

Orthographic projection of the Tupolev Tu-22M.

Ту-22М2 («45-02») планувалося будувати з поліпшеними двигунами НК-23 (22000 кгс, 0,85 кг / кгс годин) з можливістю їх заміни більш потужними і економічними двигунами НК-25, проте всі серійні машини отримали НК-144-22 серії 2, з тягою на форсажі близько 20000 кгс (НК-144 мав форсажну тягу 17500 кгс). Масу літака передбачалося знизити приблизно на 1400–1500 кг. Бортове обладнання ТУ-22М2 було структуровано у кілька взаємопов'язаних бортових систем:

• Навігаційний комплекс НК-45 з БЦВМ «Орбіта-10ТС-45»;
• Автоматична бортова система управління АБСУ-145М;
• Панорамно-прицільна радіолокаційна станція ПНА;
• Оптико-телевізійний бомбардувальний приціл ОПБ-15Т;
• Стрілецький радіолокаційний приціл ПРС-4КМ;
• телевізійний стрілецький приціл ТП-1км
• Система РЕБ — станції «Бузок».

Велася активна робота з поліпшення аеродинамічних якостей літака (особливо в польотах на малих висотах з метою подолання ППО супротивника). Система катапультування екіпажу була модифікована і забезпечувала покидання літака вгору (на колишніх моделях покидання вироблялося вниз, що накладало обмеження на мінімальну висоту при катапультування). У цілому льотно-технічні характеристики літака залишилися на рівні Ту-22М1.

Перший побудований на Казанському авіаційному заводі Ту-22М2 здійснив політ 7 травня 1973 року (випробування і доведення тривали аж до 1975 року).

Вночі 14 травня 1976 року на серійному Ту-22М2 під командуванням В. Борисова виконаний випробувальний політ на максимальну дальність з однією повітряною дозаправкою. Дальність польоту літака склала близько 7000 км. Політ був зафіксований американськими розвідувальними супутниками, і вже на наступний день карта польоту була надана американською делегацією на переговорах в Женеві щодо скорочення стратегічних наступальних озброєннях ОСО-2. Незважаючи на всі старання делегації СРСР під керівництвом Міністра закордонних справ А. Громико, американці наполягли на включенні Ту-22М2 у список стратегічних сил СРСР, хоча, по суті, цей літак не міг працювати по території США. Після довгих і важких переговорів була досягнута домовленість про демонтаж з усіх машин штанг дозаправки і обмеження в темпі виробництва Казанським авіазаводом до 20-ти машин на рік.

Американці вели активну розвідку і добре знали про ефективність можливого бойового застосування Ту-22М2. Основна зброя літака — протикорабельна гіперзвукова крилата ракета Х-22Н з полегшеним фугасно-кумулятивної БЧ здатна випалити в борту корабля дірку площею 22 кв.м. і в глибину до 12 м майданна ракета Х-22ПСІ споряджається мегатонної БЧ, з дальністю пуску майже 500 км. Літак одним ударом вільнопадаючими бомбами переорює площу, еквівалентну площі 35 стандартних футбольних полів. Ударна сила. «Позахмарний грім». Можливості прицільного обладнання дозволяють потрапити одиночною бомбою в малу споруду з 10 кілометрової висоти!

Для керівництва СРСР було влаштовано показ літака, для чого на полігоні збудували макети похідної колони танкового полку. Один Ту-22М накрив майданним бомбовим ударом всю колону і заодно виніс скло на спостережному пункті, де перебувала делегація. Л. І. Брежнєв, перебуваючи під величезним враженням від побаченого, нагородив командира екіпажу орденом Червоного прапора.

У серпні 1976 ТУ-22М2 приймається на озброєння Авіації ВМФ і Дальньої авіації (рідкісний випадок, коли нова машина спочатку надходила в морську авіацію). Серійне виробництво Ту-22М2 тривало аж до 1983 року. За цей час було побудовано 211 Ту-22М2.

Одна машина з перших серій Ту-22М2 переобладнана в Ту-22МП — постановник перешкод і носій ракети Х-22МП з напівактивною системою наведення на випромінювання РЛС супротивника — ПГП-К. У носовій частині літака додатково встановлювалася РЛС «Курс-Н». Літак серійно не будувався.

Роботи щодо подальшого розвитку проекта, по поліпшенню аеродинамічних показників літака і поява нових, більш досконалих двигунів призвели в подальшому до створення найдосконалішої серійної модифікації Ту-22М — літака Ту-22М3 («45-03»).

Незважаючи на всі виявлені недоліки, Ту-22М2 активно експлуатувався. Абсолютно нормальним вважалося підняти по тривозі 9 з 10 літаків в ескадрильї. Однак у гарнізонах постійно перебували представники промисловості (виїзні бригади) і виконувалися численні доопрацювання.

До середини 90-х років ще далеко не старі Ту-22М2 вже не літали і почали активно утилізуватися. На частині машин були виявлені тріщини в конструкції крила, але причини такого оперативного знищення великого парку літаків були, швидше, політичні.

Ту-22М3 з муляжами ракет на підвісці

У січні 1974 року а ВПК при Раді Міністрів СРСР прийняв рішення щодо подальшої модифікації Ту-22М2 під двигуни НК-25. Передбачалося провести заміну двигунів, внести ряд істотних поліпшень в конструкцію і аеродинаміку літака і провести модернізацію більшої частини бортового обладнання та систем, зокрема, передбачалася установка нової РЛС прицільного комплексу. 26 червня 1974 року вийшла Постанова Ради Міністрів СРСР № 534—187, що визначало розвиток Ту-22М з двигунами НК-25, з покращеною аеродинамікою планера, зі зниженою масою порожнього літака і з поліпшеними тактичними та експлуатаційними характеристиками.

У новій модифікації літака, що отримала назву Ту-22М3 («45-03»), були встановлені більш потужні і економічні двигуни НК-25 з електронною системою управління ЕСУД-25. Змінена конструкція каналів повітрязабірників — вхідний пристрій з вертикальною панеллю клина було перероблено на горизонтальний, за ідеологією МіГ-25, що дещо розвантажило крило (повітрозабірники стали «несучими»).

Повністю змінена система електропостачання літака. Встановлено нові безщіточні генератори з електронним управлінням і приводу постійних обертів, демонтовані шість електромашинних перетворювачів. Замість свинцевих акумуляторних батарей 12САМ-55 встановили дві лужні нікель-кадмієві батареї 20НКБН-25У3. Ці заходи істотно підвищили якість електроживлення і помітно зменшили кількість відмов систем літака.

На початку 2013 року в ЗМІ з'явились повідомлення про досягнення згоди між Росією та Китаєм про закупівлю Пекіном виробничої лінії по збиранню бомбардувальників Ту-22М3 на суму 1,5 млрд. доларів США. Зібрані в Китаї бомбардувальники надійдуть на озброєння ВМС НВАК під індексом H-10[1].

Згідно з цими повідомленнями, Росія поставить машинокомплекти для збирання 36 літаків (і двигунів до них). Перша партія складатиметься з 12 машин, друга — з 24. Ту-22М3 буде поставлятися у модернізованому варіанті з підвищеною дальністю польоту (6800 км) і бойовим навантаженням 24 т[1]. Бомбардувальник-ракетоносець, як і раніше вважається серйозною загрозою для багатьох новітніх систем зброї противника. Ця загроза ще більше зросте, якщо Китаю будуть поставлятися крилаті ракети Х-22 «Райдуга» (AS-4) великої дальності.

Літаки Ту-22М3 використовуватимуться для авдавання ударів по морських цілях у режимі польоту на малій висоті (щоб уникнути виявлення радарами). Вони можуть бути використані для створення буферної зони навколо суходолу КНР[2].

22 січня 2019 року при посадці у вкрай поганих погодних умовах на військовий аеродром на авіабазі «Оленья», яка розташована на Кольському півострові за 92 км на південь від Мурманська неподалік міста Оленєгорськ сталась авіакатастрофа — розбився Ту-22М3. Відомо, що з чотирьох членів екіпажу вдалось вижити командиру та штурману, однак останній згодом помер у лікарні від отриманих пошкоджень[8][9]. На оприлюдненому відео видно, що після першого торкання злітно-посадкової смуги, літак «підскочив» й буквально розломився у повітрі. При цьому він загорівся, а його охоплена вогнем кабіна відірвалася і почала перекидатися по землі. Охоплена полум'ям хвостова частина з двигунами пролетіла трохи більше та впала неподалік[10].

23 березня 2021 року на аеродромі Шайковка під Калугою через нештатне спрацювання катапультного обладнання на землі загинуло троє членів екіпажу Ту-22М3[11]. Відомо, що на аеродромі Шайковка розташований 52-й гвардійський важкий бомбардувальний авіаполк (в/ч 33310), озброєний бомбардувальниками Ту-95МС і Ту-22М3. За даними «НТВ» зазначено, що в результаті інциденту загинув командир полку полковник Вадим Белослюдцев[12].

Ту-22м3 Повітряних Сил України

Поточні

Росія — 62 Ту-22М3;

Колишні

• СРСР
•  Україна — Ту-22М стояли на озброєнні ВПС України у 1992—2003 роках у кількості: 17—22 Ту-22М2, 43-60 Ту-22М3. Утилізовані. 4 од. залишено для музейної експозиції.

Україна

Ту-22М3 (б/н 96) ВПС України на авіашоу SIAD 2002, Словаччина.

Коли в 1991 році Радянський Союз розпався, Україна отримала у спадок стратегічні бомбардувальники Ту-22М2 та Ту-22М3.

На авіабазі Полтава базувався 185-й гвардійський важкий бомбардувальний авіаполк. У 1991 році на озброєнні 185-го важкого бомбардувального авіаполку перебувало 6 Ту-16П і 18 Ту-22М3[13].

На авіабазі Кульбакіно базувався 540-й інструкторсько-дослідний морський ракетоносний авіаційний полк. У 1992 році на озброєнні авіаполку перебувало 29 Ту-22М2/М3 і 20 Ту-16К[14][15]. На початку 1990-х років Ту-16К і Ту-22М2 були відправлені на бази зберігання, а потім утилізовані.

1-2 серпня 1996 р. на полігоні Києво-Олександрівка в Миколаївській області проходили навчання. Під час цих навчань бомбардувальники, діючи під прикриттям Су-27, здійснили «килимове» бомбардування об'єктів «супротивника» у оперативній глибині, скинувши при цьому за один виліт майже півтори сотні чертвертьтонних уламково-фугасних авіабомб.

У 1998 році Ту-22М-3 зі складу полтавської авіадивізії брав учать у RIAT-98 та став першим призером — його екіпаж під командуванням підполковника Миколи Меншикова був визнаний переможцем в конкурсі на кращу посадку. В його кабіні побували принц Філіп, чоловік королеви Великої Британії Єлизавети II, і наслідний принц Йорданії Фейсал.[16]

Надалі Ту-22М3 українських ВПС епізодично залучались до участі у дейких інших навчаннях. Зокрема, 27 серпня 2000 р. один літак цього типу узяв участь у третьому етапі навчань ППО Співдружності незалежних держав «Бойова спідружність — 2000», що проходили на полігоні Ашулук під Астраханню (Російська Федерація). У ході цих навчань Ту-22М3, імітуючи використання крилатих ракет, запустив повітряну мішень, яку перехопили два українські винищувачі Су-27. Приблизно в той же час два екіпажі 185-го вбап з Полтави подолали понад 4000 км і вразили навчальні цілі в Баренцевому морі.[17]

Брали участь у авіаційних парадах до Дня незалежності України. На початку червня 2002 р. Ту-22М3 представляв українські ВПС на міжнародному авіашоу в Братиславі, де здобув приз «за найбільш вражаючий літак».[18]

У 2002—2006 роках на авіабазах в Миколаєві, Полтаві, Прилуках та Білій Церкві було ліквідовано 60 Ту-22М (43 Ту-22М3 та 17 Ту-22М2), що перебували на озброєнні ВПС і авіації ВМC України, а також перебували на базах зберігання і авіаремонтних заводах[19]. Також на авіабазі Озерне було знищено 423 авіаційні крилаті ракети Х-22[19]. Для музейної експозиції було залишено 4 Ту-22М, з яких один Ту-22М3 перебуває в Полтавському музеї дальньої та стратегічної авіації, і по одному Ту-22М0, Ту-22М2 і Ту-22М3 — в Державному музеї авіації України[19].

Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в ЗСУ та підриву обороноздатності держави у період з 2004—2018 роки встановила, що лише на підставі даних про розподіл Чорноморського флоту Україна отримала 20 одиниць сучасних стратегічних бомбардувальників Ту-22М3 (19 одиниць були передані РФ), які з невідомих мотивів зняті з озброєння ЗСУ продані та/або утилізовані, хоча такі дії не вимагалися за укладеними міжнародно-правовими договорами щодо скорочення стратегічних наступальних озброєнь, зокрема за Договором про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь від 31 липня 1991 року та Лісабонського протоколу 23 травня 1992 року[20].

• Ту-22
• Ту-134УБЛ
• Ту-95
• Ту-134
• Ту-154
• Полтавський музей дальньої авіації
• Державний музей авіації України

• Гіперзвукова зброя^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Ту-22М: історія створення та експлуатації